“Педофілгейт”: Боротьба зі злочинами чи злочинна політика?

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-11-19 04:38:34

За останній місяць вельми специфічний термін “педофіл” став загальником в українських мас-медіа. Причому на рівні найпопулярніших телевізійних шоу та найтиражніших газет. Спершу вони заговорили про “педофілію в Артеку”, потім про “депутатів-педофілів”, тепер – про “ректора-педофіла”.

І все це з вельми відчутним політичним присмаком, з істеричними нотками (“дивіться, до чого довели країну наші політичні опоненти!”, – зазначають, залежно від своєї партійної належності, депутати-експерти), з відвертим нехтуванням інтересів дітей, які опинилися в центрі скандалів і публічного розслідування.

При цьому одна “справа педофілів”, яку певна частина політикуму та ЗМІ пов’язувала з Блоком Юлії Тимошенко, змінилася іншою, яку пов’язують вже з Партією регіонів. Низка аналітиків вважає, що далі будуть й інші партійно-політичні “прив’язки”; скажімо, як заявила стосовно першої зі справ активно задіяна у ній адвокат Тетяна Монтян, “у нашого політикуму і всієї юридичної тусівки не було жодного сумніву про те, що в цій справі [першій із них – С.Г.] замішані депутати всіх кольорів веселки”. Імовірність такого перебігу подій видається справді достатньо високою, бо з якогось дива і перша, і друга “справи педофілів” дістали гучний розголос саме після початку президентської виборчої кампанії, хоча тягнуться вони вже тривалий час – одна з весни, інша близько року. А якщо додати до цього ті словесні ескапади, які звучали з вуст деяких знаних політиків і державних діячів, то нові серії “педофілгейту”, схоже, не за горами.

Нагадаю, що перша “справа педофілів” почалася 13 жовтня 2009 року, коли народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко заявив, що до нього звернулася мати двох дітей, яких нібито зґвалтували в Артеку високопоставлені чиновники. Пізніше в інтернет-виданнях з’явилася копія депутатського звернення до Президента України, автором якого був депутат-бютівець Григорій Омельченко (який після того полишив лави БЮТ). У зверненні зазначається, що до розбещення дітей в Артеку нібито причетні генеральний директор “Артека”, головний лікар цього дитячого табору, один священик і один депутат від фракції БЮТ. Далі у ЗМІ з’явилася інформація про те, що до цієї справи можуть бути причетні ще два депутати від БЮТ, а, можливо, і двоє депутатів від НУНС. До цього додавалися повідомлення, що діти під час слідчих експериментів упізнали квартиру (правда, у Києві), де їх ґвалтували, що вони ідентифікували депутатів-насильників за фотографіями, що їхні свідчення підтверджені “детектором брехні” (поліграфом) тощо. Ясна річ, що у цій гонитві за сенсаціями були (всупереч усім нормам права та моралі) названі й імена дітей та розкрита таємниця їхнього усиновлення. Але апофеозом всього стала заява Тетяни Монтян, що діти “висловили готовність упізнати по статевих органах наших “товаріщей” (себто депутатів).

Те, що одразу з публічними звинуваченнями на адресу БЮТ і особисто Юлії Тимошенко виступили знані речники Партії регіонів – річ зрозуміла. А от реакція на підхоплену численними ЗМІ “справу депутатів-педофілів” Президента України Віктора Ющенка виявилася досить неочікуваною навіть для тих, хто вже розчарувався у цьому державному діячі.

Спершу у виступі на урочистому відкритті в Києві п’ятої сесії форуму Ради Європи “За майбутнє демократії” 21 жовтня Віктор Ющенко заявив: “Коли ми говоримо, що в українському парламенті є вбивці, вибачте, останній скандал – що там є педофіли, є речі, які говорять про те, що політична виборча система повинна вибудовувати фільтри”.

Через кілька днів, виступаючи на Всеукраїнській нараді “З любов’ю і турботою до дітей”, Ющенко зауважив, що сьогодні на вищих щаблях державної влади “ми маємо, перепрошую, педофілів – людей, які завдають колосальної шкоди нашій моралі, нашому вибору, але, на жаль, вони сьогодні з мандатами. Я думаю, на них чекає доля Лозінського, те ж політичне прикриття, і через кілька тижнів ми будемо їх шукати через Інтерпол… Бо ми дивимося на цього народного депутата – на одного, на другого або третього, як на небожителя. Санкції на притягнення його до відповідальності потрібно в Господа Бога просити. А не керуватися національним законодавством. Ось і граємо в гру, яка, як і з Лозінським, якого випустили і якого прикрила політична сила. Тепер серія номер два – з педофілами”. Ющенко наголосив, що очікує миттєвої реакції від Генеральної прокуратури, щоб українське суспільство побачило ефективність роботи відомства, “яке може за шкірку притягти цих людей до відповідальності”.

І, нарешті, 27 жовтня, виступаючи перед своїми прихильниками перед ЦВК після подачі документів про свою реєстрацію кандидатом у президенти, Ющенко наголосив: “Ви привели до влади дві найбільш складні, одіозні політичні сили, мета яких – поділити країну, а не дати відповідь, як через демократію жити країні у завтрашньому дні… Коли я говорю про вибори, то це не тільки моя відповідальність як громадянина Ющенка. Це відповідальність кожного з вас… Щоб потім ми не кусали собі лікті, чому в парламенті педофіли. Бо ви дали їм мандат”.

Як бачимо, глава Української держави не тільки говорив про наявність педофілів у лавах парламентської фракції БЮТ як про доведений факт, а й давав завдання прокуратурі не розслідувати справу і з’ясувати її обставини, а “за шкірку притягти цих людей до відповідальності”. І говорить про те, що Лозінського “випустили з країни” його покровителі так, наче не главі держави підпорядковані і Служба безпеки, і прикордонна служба. Тим часом, поки скандал із усіма реальними чи вигаданими подробицями обговорювався на численних телевізійних ток-шоу, а глава держави виголошував свої гнівні спічі, у Києві відбулася прикметна подія. 24 жовтня об 11-ій годині вздовж вулиці Андрія Малишка під універсамом “Дитячий світ” вишикувалися кияни, які зібрались на акцію протесту “Київ проти педофілії”. Акція зібрала, за словами організаторів, близько двох тисяч киян, хоча фотографії засвідчують значно меншу кількість її учасників. Їх об’єднали, говорили організатори, обурення фактом педофілії в “Артеку”, до якого причетні троє депутатів від БЮТ (їхні прізвища у повідомленні були названі, але я їх тут, як і раніше, випускаю) та тривога за майбутнє держави, в якій влада покриває злочинні дії тих, кого вважають елітою України. Акція була проведена в день висунення кандидатом у президенти Юлії Тимошенко, щоб “нагадати киянам та всім українцям про те, що до найвищої посади в державі рветься людина, яка покриває збоченців”.

Мітингувальники проголошували гасла на кшталт:

“Артек” – для відпочинку, а не для розпусти!
Ганьба педофілам із БЮТ!
Вони ґвалтують! Він стріляє! Вона – працює!
Юля! Зупини своїх збоченців!
Депутатів-розпусників від БЮТ – до відповідальності!
БЮТ! Не покрывай педофилов!
Долой бютовских педофилов из власти!
Юліє Володимирівно, не дайте своїм педофілам втекти від відповідальності!
БЮТівські педофіли! Руки геть від дітей!”

І при цьому неодноразово називалися прізвища депутатів.

А на додачу низка учасників маніфестації взяли із собою своїх малолітніх дітей…

Звісно, педофілія – справа мерзенна і незаконна, але надто вже нагадувала ця маніфестація дещо із уже досить давнього радянського минулого. Тільки що спершу історія має вигляд трагедії, а потім, при спробі повторення, майже неодмінно обертається фарсом, і то недолугим.

І якщо у 1937-38 роках по всьому СРСР вирували “стихійні” демонстрації трудящих мас, які вимагали суворої кари для ворогів радянського народу з числа троцькістсько-бухарінських недолюдів, які, поміж іншими капостями, особисто підсипали товчене скло у страви шкільних їдалень, то у 2009 році наче стихійна маніфестація киян вимагала суворої кари ворогам українського народу з числа бютівських розпусників та педофілів, котрі дозволили собі робити самі-знаєте-що у піонерському таборі “Артек”. Обидва розділені роками випадки об’єднує те, що маніфестантів і тих, хто стояв тоді і стоїть нині за ними, абсолютно не цікавили і не цікавлять реальні докази вини звинувачуваних та судові рішення на основі цих доказів.

Тим часом у Конституції України міститься чимало статей, які захищають права громадян від брутального втручання у їхнє життя і необґрунтованих звинувачень, а про функції Віктора Ющенка не як кандидата в президенти, а як чинного на сьогодні глави держави, там сказано:

“Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина”.

І, до речі, Європейський суд з прав людини вже не раз розглядав питання про дотримання презумпції невинуватості і наголосив, що вважає порушенням цієї презумпції заяви “посадових осіб держави” про вину підозрюваних. Тим часом жодне депутатське прізвище в офіційних документах слідства на цей день не фігурує, і звинувачення жодному з них не пред’явлені.

А 9 листопада в аеропорту “Бориспіль” правоохоронцями був затриманий ректор Державної академії водного транспорту імені Сагайдачного професор Василь Михайлов. Йому офіційно інкримінують організацію угруповання, причетного до зґвалтувань i педофiлiї. Санкцію на арешт Михайлова видав Шевченківський районний суд Києва. Затримані також кілька осіб, які, ймовірно, входили в це угруповання. Як заявив міністр внутрішніх справа Юрій Луценко в ефірі “5-го каналу”, “у цій справі є багато гидоти, єдине, що може дивувати тут – це висока посада… У розпусту могли бути втягнуті навіть 5-річні діти”.

А ще, виявляється, затриманий за підозрою у педофілії та зґвалтуваннях був довіреною особою кандидата у президенти Віктора Януковича у 2004 році.

Як бачимо, у другій “справі педофілів”, на відміну від першої, наявні певні докази, які виявилися вагомими для судової санкції на затримання, та заяви двох потерпілих; є й матеріали спостереження за підозрюваними. Як розповів Юрiй Луценко, справа розслідувалася з осені минулого року. Згідно iз зiбраною мiлiцiєю iнформацiєю, спiвмешканка Михайлова підшукувала дiтей віком вiд 12 до 16 рокiв, яких нібито примушували брати участь у розпусних дiях, зокрема, групового характеру. Вилучена чимала кількість продукції відверто порнографічного характеру, слідство триває.

І все б виглядало як один із ефективних (ба, навіть ефектних) епізодів боротьби МВС проти організованої злочинності, якби не дві обставини. По-перше, не зовсім зрозуміло, чому знадобився аж рік на збирання інформації та відстеження певного роду контактів Михайлова, – адже впродовж цього року, очевидно, була скалічена не одна юна доля. По-друге (і це головне) – чи не приберігався цей вельми телегенічний жест із ректором у наручниках (довірена особа Януковича!) якраз під завершення виборчої кампанії, але чи не змусила перша – дуже сумбурна і незрозуміла, але гучна – “справа педофілів” команду чинного прем’єра достроково “вистрілити” цією, схоже, цілком реальною кримінальною оборудкою? Бо ж педофілія в усьому світі справедливо вважається тяжким кримінальним злочином, проте наполегливе її прив’язування до певних політичних сил і використання у передвиборній боротьбі, навіть коли йдеться про реальні, а не висмоктані з пальця факти, справа неприпустима. Як із морального, так і з правового погляду.

Проте сумнівно, що в Україні знайдуться достатньо впливові для всіх політичних таборів достойники, які б силою свого морального авторитету змогли зупинити використання політиками, включно із главою української держави, звинувачень на адресу опонентів у причетності до педофілії чи покриванні педофілів. А це означає, що “педофілгейт” цілком може тривати й далі, і ще невідомо, які карколомні та брудні сюжети він здатен породити, повідомляє Радіо Свобода.

Обговорити на форумі