Держава запроваджує покарання за “неправильні” посіви

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-11-12 10:23:36

Держава сподівається на добрий урожай–2010, запроваджує покарання за “неправильні” посіви та пропонує упродовж наступних кількох років забути про дешевий цукор.

Сьогодні, порахувавши кількість зібраного в Україні зерна, розумієш: селяни зібрали хоча й менше, ніж у рекордному 2008–му, але таки більше, ніж прогнозували аналітики перед початком жнив. Звідси й різні оцінки наших шансів на врожай наступного року. Від надоптимістичних: мовляв, потенціал вітчизняних чорноземів дасть змогу збільшити врожай у півтора раза і “задушити” конкурентів на світовому ринку зерна, до доволі сумних — як писала преса, у тому числі й “УМ”, озимі через несприятливу погоду довелося сіяти у сухий ґрунт. А це може суттєво вплинути на майбутній урожай, а відтак і на гордість номер один українського аграрного сектору — експорт збіжжя. Тим паче, крива врожайності, за статистикою, об’єктивно котиться донизу.

Утім у Міністерстві аграрної політики стверджують: у доброму та задовільному стані маємо нині близько 80% посівів — така сама цифра була торік. Як запевнив заступник міністра Сергій Мельник, погода рідко коли балує українського аграрія, а тому раніше лютого вони не озвучуватимуть прогнозів.　

“Експерти за своєю природою — невиправні песимісти”
— Аграрії посіяли ту кількість зернових, що й щороку. Якщо ж виникнуть проблеми з озимою пшеницею, то вал зернових перекриють кукурудзою: наші аграрії навчилися вже отримувати її по 50-100 центнерів урожаю з гектара.

— Сергію Івановичу, якщо ситуація з озимими така сумна, як стверджують експерти…
— Дозвольте нагадати, що експерти на початку нинішнього року прогнозували врожай на рівні 29—30 млн. тонн. Нині ж ми зібрали вже 46 мільйонів. Аналітики ж іноді не враховують певні фактори. Скажімо, в останні роки терміни посівів та вегетації зміщуються. Хоча не завжди пізніші посіви є гіршими. Від погоди, звичайно ж, залежить багато. Яскравий приклад — зима 2002-2003 років, коли пропала більшість української пшениці. Утім метеорологи не обіцяють природних катаклізмів до весни.

— Але ж у структурі зернових озимі культури займають до 60%. Чи зможе ймовірне зменшення врожаю вплинути на обсяг експорту?
— У минулому році ми продали за кордон 25 мільйонів тонн збіжжя. Цьогорічний врожай буде меншим на 10-15%. І експорт зменшиться на таку ж цифру. Жодних інших факторів, які би мали вплив на цей процес, ми не бачимо.

— А кількість перехідних запасів зерна? Після надлишків, які ми мали торік, за умови активного експорту є небезпека отримати дефіцит.
— Загальнодержавні перехідні запаси, які включають у себе зерно Аграрного фонду, Державного продовольчого резерву, а також запаси власників збіжжя, коливаються від 4,5 до 7 млн. тонн щорічно. Цього цілком достатньо, враховуючи, що місячне споживання в Україні становить 480-500 тисяч тонн. До речі, нещодавно Аграрний фонд закупив близько мільйона тонн зерна, тому в нинішньому маркетинговому році маємо достатній ресурс.

“Продам зерно за кордон. Уряд”

— Кілька місяців тому держава заявила, що прагне спробувати свої сили в експорті зерна. На якому етапі нині перебуває створення державної експортної компанії “Зерно України”?
— Особисто я двома руками за те, аби держава була активним учасником зернового ринку. З одного боку, було би легше регулювати його з точки зору продовольчої безпеки, з іншого — впливати своєю присутністю на ціни. І нарешті — забезпечувати інтереси України в торгівлі з іншими державами, там, де держава вбачає цей інтерес.

Механізм появи державного трейдера передбачав передачу частини елеваторів від ДАК “Хліб України” до Держрезерву. Нині цей процес ускладнився: ДАК має багато боргових зобов’язань. Тому процедуру спростили: рішенням Кабінету Міністрів Аграрному фонду дозволили продавати зерно за кордон — і таким чином впливати на ціни. Вважаю, що такий вплив був би доволі відчутним, оскільки в державної структури з’явився б зафіксований невеликий прибуток.

— Державні зернотрейдери працюють, зокрема, в Росії.
— Не тільки. І, наприклад, в Білорусі. На Заході та за океаном часто цю роль виконують об’єднання фермерів, які мають свої елеватори, а також транспортні потужності. Інколи держава регулює цей ринок, встановлюючи експортні субсидії.

— Україна ж, як відомо, не Росія. І навіть не Білорусь. Чи вдасться нам, маючи обмежені бюджетні ресурси, створити серйозну структуру, яка на рівних конкуруватиме з великими вітчизняними та міжнародними експортерами?
— Не будемо кривити душею… Перший крок ми успішно зробили — створили ринкову структуру, яка володіє державним капіталом.

— Сергію Івановичу, в Україні час від часу виникає ідея так званого “Причорноморського зернового пулу”, до якого мали би увійти Україна, Росія та Казахстан.
— Як ідея, вона, безперечно, цікава. Але механізм реалізації потребує уважного вивчення. Для того, аби пул відбувся, кожна країна захоче мати квоту на експорт. А це — предмет дуже жорстких перемовин. З другого боку, ми нарощуємо обсяги виробництва зерна і не можемо забувати про транспортну складову: залізницю, порти.

— Іншими словами, ми реально не можемо перевезти ще й російське та казахське збіжжя?
— Давайте порахуємо: нашого зерна разом із соняшником, ріпаком та іншими сипучими вантажами маємо близько 30 млн. тонн. Ми ж не можемо обмежити наших постачальників! Але існує ще одне гальмо для створення такого пулу: економіка, на жаль, нерозривно пов’язана з політикою.

Прибуток краще не рахувати

— Аграрії, котрі сіють пшеницю, скаржаться: рентабельність культури вкрай низька.
— Така проблема і справді є. Внаслідок економічної кризи фінансові можливості держави на підтримку галузі невеликі: окрім селекцій в рослинництві, інших дотацій на підтримку галузі немає. Тому склалася ситуація, що тільки четвертина всіх господарств у нинішньому році має високий рівень рентабельності, близько половини їх балансує на межі нуля, а решта працює собі на збиток.

— Високий рівень це скільки?
— Цю цифру і справді важко назвати високою: від 2 до 8 відсотків. Хоча, наголошую, йдеться про попередні результати дослідження Інституту аграрної економіки. Остаточно крапки над “і” розставимо не раніше лютого наступного року. Хоча… Якщо би зерновиробництво було збитковим бізнесом, то я переконаний, що 8 млн гектарів збіжжям не засіяли би. Тим паче що на полі нині працює приватний капітал, який вміє рахувати свої гроші.

— Прогнозуєте, що найближчим часом ситуація зміниться на краще?
— Я оптиміст. Продовольство завжди матиме попит. Україну ж у всіх міжнародних проектах — у тому числі підготовлених ООН — розглядають як зернову державу. У нас потенційні можливості для цього є.

— Як ви ставитеся до прогнозів, озвучених у тому числі й високими урядовцями, що вже за кілька років наша країна зможе збирати 70-80 млн тонн зерна? Минулорічний рекорд, який ми так і не повторили, — 53 мільйони.
— Так, але біологічна врожайність торік була набагато вищою! Якби ми змогли одразу замінити всю техніку — ще радянську — то мали би не 53, а 60 млн тонн щонайменше. На жаль, у господарствах надто багато старої техніки. Щоправда, через кредити торік частину оновили, і останні три роки вже ніхто не чує про “битву за врожай”. Ранні зернові збирають не два місяці, як раніше, а місяць: коли “хвиля” жнив котиться з півдня на північ. А в господарствах цей процес завершують за два тижні.

Штраф для агронома

— Ще одна загроза для зернових полів: дотримання правил сівозміни. Економіка дуже сильно впливає на структуру насаджень — і ось уже все більше з’являється площ під соняшник, ріпак, сою.
— Така залежність є, але я би не назвав її зміною структури: площа під зерновими була і залишається у межах 15,2—15,4 млн гектарів. Але розмір посівів під так звані енергетичні культури зростає за рахунок нових площ. Як відомо, із 32 млн гектарів ріллі обробляється 26 мільйонів. Три — під парами, а ще три можна обробляти. Як правило, це північні регіони держави, з менш родючими землями. Але й їх уже вводять в обіг.

Та проблема від цього не зникає. Деякі культури, зокрема ріпак, цукровий буряк, забирають дуже багато мінералів із ґрунту. Тому ми ініціювали, а Президент України Віктор Ющенко підписав законопроект із відновлення родючості ґрунтів. Віднедавна цей документ набув сили закону. Залишилося відпрацювати відповідні документи, аби ці норми можна було втілювати у життя.

— Про що саме йдеться?
— Передбачено дуже великі штрафи для тих сільськогосподарських підприємств, які не виконуватимуть структуру посівних площ: не дотримуватимуться сівозмін, погіршуватимуть якість ґрунтів, не зважатимуть на екологічний фактор — використовуватимуть гербіциди поблизу населених пунктів або водоймищ.

І забудьте про “солодке” життя!

— Доволі дивна, на перший погляд, ситуація складається у цукровій галузі. Ще кілька років тому країна страждала від перевиробництва солодкого піску. На наступний рік прогнозують його дефіцит, причому цифру збільшили з 300 до 800 тисяч тонн.
— Це перебільшення. Не вистачатиме, за нашими підрахунками, 260-420 тисяч тонн. Ми планували зібрати 13 млн тонн коренів і виробити 1,5 млн тонн цукру. І з перехідними запасами виходили на нашу норму — 2 млн тонн. Але нині бачимо, що врожай буде меншим.

— Але ж чому?
— Свого часу Україна виробляла 800-900 тисяч тонн зайвого цукру. Але через низьку якість та високу собівартість його нікуди не експортували, і він “тиснув” на ціни. Нині ж стало вигідніше виробляти соняшник, кукурудзу. До того ж на це вплинула кон’юнктура ринку: перевиробництво було не лише в нас, а й за кордоном. І цукрова тростина була дешевою.

Тепер же низка країн, що займаються виробництвом цукру (наприклад, Бразилія), призупинила вирубування лісів та розширення площ під цю культуру та водночас збільшила виробництво етанолу. До речі, прогноз світового дефіциту цукру становить 8-9 млн тонн. Цукрова галузь — і наша, і світова — переживає складний період реформування. Ситуація схожа, як у 90–х роках, коли ми мали кризу олійно-жирової галузі. Україна тоді завозила олію. Але потім підприємства приватизували, модернізували — і проблем більше немає. Навіть більше — нині ми є лідерами з експорту сирої олії. Такий самий перехідний період почався і в цукровій галузі.

— Скільки часу він триватиме?
— Рік-два щонайменше. Нинішній рік буде найважчим. А суть змін полягатиме у тому, що великі виробники формуватимуть свою сировинну зону. Цей процес, до речі, вже почався. Кількість цукрових заводів зменшиться. До речі, в Білорусі весь буряк переробляють чотири заводи. Схожа ситуація і на Заході.

Але буряк сіятимуть і надалі, ми бачимо це зі структури посівних площ. І в наступні роки вирощувати цю культуру буде вигідно.

Автор: Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ, “Україна молода”
Обговорити на форумі