Україна після виборів: Горе переможеним?

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-11-06 05:11:50

Президентська кампанія відкриває супервиборний 2010 рік. 17 січня і 7 лютого 2010 року відбудуться голосування у першому та другому турі президентських виборів.

30 травня 2010 року, згідно з рішенням Верховної Ради, пройдуть вибори до місцевих рад і органів місцевого самоврядування. Не виключено, що в травні або восени 2010 року можуть призначити позачергові парламентські вибори.

Тобто 2010 рік може стати роком виборів до всіх рівнів влади.

2002-2010 роки вже стали для України великою електоральною епохою. За цей період відбулося п’ять виборів – у 2002, 2004, 2006, 2007 роках, триває передвиборча кампанія-2010.

Українське електоральне десятиліття слід розглядати як результат демократичного розвитку, а Помаранчеву епоху як таку, що відкрила опозиції доступ до влади. За умови збереження до-помаранчевої недо-демократії опозицію могли б просто розгромити, але наразі, в умовах пост-помаранчевої демократії, вона змогла переструктуруватися, згуртуватися та переорієнтуватися відповідно до нових електорально-політичних викликів. Зараз лідер опозиції Янукович реально претендує на посаду президента.

Чи стане 2010 рік роком закінчення Помаранчевої епохи і демократії, де вибори є раціональною процедурою виходу із патових політичних криз?

Якщо б вибори-2010 проходили на громадському підйомі, з високими суспільними надіями та очікуваннями, тоді можна було б говорити про завершення одної політичної епохи і початок іншої. Тоді інавгурація нового президента означала би інавгурацію нової фази політичного розвитку України.

Але, оскільки вибори проходять в ситуації економічної кризи і психологічної рецесії, то це означає, що ніякого завершення епохи безпосередньо після президентських виборів не буде.

В чому особливість цієї президентської виборчої кампанії?

Перш за все в тому, що вибори є, але виборчої інтриги немає. На президентських виборах немає підйому, драйву, ідейних ударів, як це було на минулих виборах у 2004 році. Вибори йдуть в понурій, безкрилій, безцільній повістці.

Є всім відомі кандидати-фаворити – це Віктор Янукович і Юлія Тимошенко. Темами виборів стають другорядні питання: як відбувається висування кандидатів, які відсотки дають соціологи фаворитам, чи зможе Янукович виграти вибори на цей раз, чи зможе Тимошенко на цей раз продемонструвати свій фірменний електоральний стиль – рейтинговий ривок на фініші кампанії…

Єдина міні-інтрига – кого підтримає Ющенко і чи зможе президент змішати карти фаворитам. Тому за наявності ситуації, коли інтригою є відсутність інтриги, реальна інтрига переноситься з до-електорального в пост-виборчий період, тобто з 2009 на 2010 рік.

Сучасна виборча кампанія не ідеологізована, тому що нав’язувати ідеологічну повістку виборів немає сенсу для основних гравців. Сьогодні вибори важко сконструювати, як вибори по публічним, прозорим, ідеологічним питанням.

Якщо виборець не готовий голосувати з суто політичних міркувань, то він буде голосувати з партикулярних міркувань (так зване девіантне голосування) – “за свого”, “проти чужого”, за соціальні виплати.

Попри це є прихована, досить серйозна глибина цих виборів – перерозподіл власності, геополітичні розвороти, зміна візій / ревізія державного курсу.

Оскільки не існує захоплюючих тем, які тримають суспільство в захваті, гравці ламають голови над тим, як створити таку обстановку, яка б сама захоплювала людей. Якщо виборець не в захваті, то це означає, що потрібно його захопити – інформаційно, медійно, тематично, в підсумку, виключно політтехнологічно.

Президентська кампанія формується такими суперударними медіа-хвилями, які покликані змішати карти. Пукач, “Лозинський”, “Кислинський”, “Артек”, справа “Ат-Такфір валь-Хіджри”, свинячий грип – це все топові шокові, приголомшливі, пандемічні теми, медіа-удари, які всі обговорюють і які зараз характеризують електорально-мобілізаційну складову кампанії.

Втім залишається питання якою буде Україні після виборів, як залежатиме її розвиток від перемоги того чи іншого кандидата.

Можливе переформатування політичного курсу може відбуватися за різними сценаріями. Відразу виключимо сценарії дуалізму, коли Янукович стає президентом, а Тимошенко залишається прем’єр-міністром або навпаки. Україна за останні п’ять років втомилася від трьох вершників, і як той Болівар вже не витримає навіть двох.

Тому розглянемо два найбільш ймовірні сценарії за стратегіями двох головних фаворитів – Януковича та Тимошенко.

Сценарій перший – “Вона без Неї” (“Вона – це Україна”) у разі перемоги Януковича на президентських виборах

Янукович заявив, що після обрання президента потрібно провести дочасні парламентські вибори, а потім ввести мораторій на всі вибори на п’ять років.

Що означають ці слова “Лідера”? Це свідчить про те, що ПР не націлена на проведення будь-яких переговорів з Тимошенко як прем’єр-міністром, тим більше на створення будь-якого варіанту коаліції типу “ПРіБЮТ”.

Януковичу потрібні парламентські вибори не для того, щоб змінити коаліцію, а для того, щоб вирішити “проблему БЮТ і Тимошенко”, а також взагалі проблему сильної опозиції.

Мораторій на вибори також може означати, що Партія регіонів вважає, що потрібно перейти від парламентсько-президентської республіки до президентської, оскільки саме в умовах президентської республіки тільки президентські і парламентські вибори відбуваються один раз на п’ять років, і водночас не існує дочасних виборів до парламенту.

Крім цього, політичний фундамент для Януковича – це однопартійна більшість в парламенті та лояльна опозиція.

Іншими словами, за владою в парламенті стоїть одна велика фракція-магніт з меншими фракціями-сателітами, а за опозицією – невеликі, лояльні фракції. Взагалі ані Януковичу, ані Тимошенко сильна опозиція не потрібна. Право на існування має лише хороша, дружня, “конструктивна” опозиція.

Якщо Янукович виграє президентську кампанію, то він буде формувати “під себе” нову парламентську більшість, діючий Кабмін піде у відставку, буде створено новий тимчасовий уряд на період до оголошення результатів дочасних парламентських виборів, після яких буде сформовано новий уряд з лояльним до президента прем’єром.

Основна мета президентсько-парламентських перегонів за цим сценарієм – позбавлення Тимошенко політичного імунітету, втрата недоторканості після складання прем’єрських обов’язків, та парламентської фракції, відновлення з боку “дружної” новому президенту прокуратури справ Лозинського, “Артеку”, можливо, висування інших звинувачень.

Тобто мова йде про зачистку бютівської еліти та розчистку “політичної поляни”. Бютівські бізнесмени, яким потрібно буде рятувати власні капітали, самі перейдуть в стан переможців.

Тимошенко, яка не зможе їх захистити, їм не потрібна. Питання буде вирішено на 10 років.

Якщо переможе лідерка БЮТ, то вона укріплюватиме коаліцію, поставить свого “технічного” прем’єра. Парламентські вибори Тимошенко буде вигідно провести не відразу, можливо восени, а тим часом вичекати поки почне розсипатися фракція Партії регіонів, а їх бізнес стане більш поступливим.

Для Тимошенко дуже важливим є завдання розписати свій кар’єрний план на найближчі 10-15 років. Головною дилемою для Тимошенко-кандидата стане вибір між владою президента та владою прем’єр-міністра.

В принципі вона розуміє, що парламентська система дає можливість не бути обмеженим у строках перебування у владі. Наприклад, Консервативна партія Великої Британії перемагала на виборах три терміни підряд і знаходилася при владі 18 років, 11 з яких прем’єр-міністром була Тетчер і 7 Мейджор, лідер німецької ХДС Коль був федеральним канцлером 16 років.

Водночас Тимошенко не може не розуміти й інше - що президент, особливо в українських умовах, це зажди більше, ніж прем’єр-міністр.

Лише той кандидат, який стане президентом в результаті електоральної гри може бути переможцем, який отримає все. І відповідно лише така перемога може дати політику всі необхідні інструменти щоб сформувати вигідну і комфортну політичну систему.

Можливі різні варіанти.

Варіант перший: Тимошенко іде на зміну Конституції за сценарієм – в країні має бути лише один головний керівник, тобто перехід до чисто президентської або парламентської республіки, де голова виконавчої влади – або президент, або прем’єр-міністр.

Якщо відбувається перехід до президентської моделі, то Тимошенко може бути сильним президентом, але лише другий свій термін. Навряд чи вона піде на “третій термін”, оскільки це означатиме певні іміджеві втрати.

У випадку переходу до парламентської системи, лідер БЮТ отримає безстрокову владу, що спирається на однопартійну більшість, розчищене елітне поле, і невеличку й невагому опозицію. Тобто Тимошенко буде стояти на стійкій інституціональній платформі влади, яка убезпечить від всіх політичних землетрусів.

Варіант другий: Тимошенко стає президентом, але питання змін до Конституції заморожується. Завдяки певній гнучкості парламентсько-президентській моделі та лояльному прем’єру Тимошенко консолідує владу навколо президентської посади.

Після двох термінів президентства вона може реалізувати так званий “путінський сценарій”, тобто піти на посаду прем’єр-міністра, при цьому “розбудивши” старі повноваження прем’єр-міністра, і таким чином знов консолідувати політичний клас вже навколо постаті голови уряду.

Таким чином, після виборів переможець буде намагатися законсервувати свою перемогу. Тоді що, горе переможеному?

Якщо брати до уваги рівносильність 7-8 кандидатів другого ешелону, які разом із другим фіналістом президентських виборів навряд чи погодяться на те, щоб переможець “підверстав” політичну систему “під себе”, тоді вони, можливо, стануть на перешкоді задумам переможця.

Президентські вибори-2010 проходять з багатьма кандидатами та невідомими, з різними позиціями кандидатів, які мають свої індивідуальні претензії на поствиборчий період, тому можливі й бажані альтернативні сценарії, повідомляє Українська правда.

Обговорити на форумі