Польща виступає за подальше розширення ЄУ на Схід

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-10-14 05:33:44

Наприкінці довелося переборювати ще одну, останню перешкоду: чорнильна ручка, якою польський президент хотів підписати Лісабонський договір, раптом відмовилася працювати. Проте, неполадку швидко усунули. Таким чином Лех Качинський [Lech Kaczynski] зміг передостаннім з 27-ми глав держав-членів ЄУ ратифікувати договір про реформи. У Колонній залі Президентського палацу, де писалася історія – від створення Варшавського пакту до проведення першого “круглого столу” між владою та опозицією в колишньому комуністичному блоці – він поставив свій підпис під документом, який спровокував стільки суперечок. Президент Європейської Комісії Жозеф Мануель Барозу [José Manuel Barroso], голова Європейської Ради Фредерік Райнфельдт [Fredrik Reinfeldt] та інші промінентні європейські особистості гучно заплескали в долоні. Навіть польський прем’єр-міністр Дональд Туск тішився, коли його політичний противник Качинський, підписавши документ, підняв його над головою.

Довгий час існували сумніви в тому, що польський президент серйозно поставиться до своєї обіцянки підписати документ, щойно ірландці змінять на референдумі своє ставлення до Лісабонського договору. Качинський дотримав свого слова. Очевидно в таборі польських євроскептиків, котрі об’єдналися навколо братів-близнюків Качинських було по-новому визначено вагу аргументів. Надія на спільну зовнішню політику ЄУ важить тепер більше, а страх перед занадто високим інтеграційним темпом, який Польща може й не витримати, та перед перерозподілом голосів у Брюсселі на користь “великих” держав важить тепер менше.

Однак, обидва аргументи – страх і надія – все ще присутні. Сам Качинський висловив свою стурбованість, коли вчора у варшавському Президентському палаці покликався на вердикт німецького Конституційного Суду: “Він чітко вказав: ЄУ залишається спілкою національних держав. Це відповідає фактичному стану справ у Європі. Таку ситуацію не можна змінити за допомогою Конституції чи договору. Адже такою є дійсність”.

Він послався також на зміну співвідношення голосів у Європейській Унії, яка надасть більшої ваги передовсім Німеччині, ніж будь-якій іншій країні. Після відмови проекту Конституції ЄУ в праві на життя під час референдумів у Франції та Нідерландах Польща зуміла “досягнути відчутних успіхів” у внесенні в Лісабонський договір корисних для неї пунктів.

Серед таких пунктів варто відзначити, зокрема, запровадження в лісабонський договір принципів енергетичної солідарності, а також пролонгація до 2014-го року чинності тих пунктів договору, підписаного в Ніці, які дають вигідніший розподіл голосів середнім країнам-членам ЄУ. Качинський також нагадав і британський протокол (до якого долучилася й Польща) до Лісабонського договору. “Протокол є частиною Договору, – зазначив Павел Свєбода [Paweł Świeboda] з варшавського Центру європейської стратегії DemosEuropa, – Як в ньому зазначається, Хартія основних норм ЄУ не матиме жодних додаткових повноважень, аби впливати на національне законодавство”. Цей момент зіграв свою роль у польських дебатах щодо абортів і гомосексуальних шлюбів.

Проте, важливішими були ті надії та візії, які були висловлені в суботу під час підписання. Свій найважливіший месидж Качинський сформулював так: “ЄУ не повинна залишатися закритою для тих країн, котрі прагнуть до неї потрапити: для України, Грузії, можливо й інших держав. Не треба позбавляти їх надії”. Одного дня сім’я європейських держав зможе зрости до 32-х чи навіть 35-ти членів. “Я сподіваюся, – підкреслив польський президент, – на тіснішу співпрацю в межах ЄУ, на сильну спільну зовнішню політку, на збільшення ваги в світі”. Не так вже й по-візіонерськи звучали на цьому тлі слова Барозу у Варшаві. Він говорив радше про “консолідацію”, якої слід досягнути в тих рамках розширенням, яких вже вдалося досягнути.

Більшість населення Польщі позитивно ставиться до членства їхньої країни в ЄУ, а також прихильно налаштована до Лісабонського договору. Про це знає також і Качинський, котрий через рік, очевидно, спробує знову поборотися за президентське крісло. Газета Dziennik написала в суботу, ще перед підписанням: “Поляки повинні працювати над тим, щоб Лісабонський договір якомога швидше вступив у силу, використовуючи його для посилення своїх позицій у Європейській Унії, замість того, щоб виставляти себе останнім гальмом. Гра вже скінчилася”. Навіть якщо врахувати той факт, що з призначенням Єжи Бузека [Jerzy Buzek] головою Європейського Парламенту Польща вже вичерпала свої претензії на високі посади в ЄУ.

З напруженням і тривогою поляки тепер позирають у бік своєї сусідки – Чехії. Бузек під час церемонії підписання у Варшаві з демонстративною радістю на обличчі заявив: “Я переконаний, що вже незабаром всі 27 країн-членів ратифікують Лісабонський договір і він ще цього року вступить у силу”. Бузек, котрий, як ще перебував на посаді прем’єр-міністра Польщі, був одним із підписантів Договору в Ніці, нещодавно сам відвідав чеського президента Вацлава Клауса [Vaclav Klaus]. Водночас він висловився проти того, щоб чинити тиск на главу чеської держави.

Клаус, напевне, з болем і навіть частково з обуренням спостерігав за підписанням Качинським Лісабонського договору. Адже він довгий час вважав свого польського колегу союзником у справі євроскептицизму. Нині чеський президент залишився на самоті. І своєю останньою вимогою Клаус навряд чи здобуде нових друзів. А передумову до підписання Договору глава чеської держави висунув таку: аби судетські німці, вигнані після Другої світової війни з Чехословаччини, не виставляли майнових претензій до Чехії.

“Поки що не робилося жодних аналізів, чи в наслідок вступу в дію Лісабонського договору стане можливим висування таких претензій, – процитувала в суботу газета Prazsky denik чеського політолога Їржи Пеге [Jiri Pehe], – Клаус витягає з рукава карту судетських німців лише тоді, коли хоче зманити на свій бік націоналістично налаштованих виборців. Він добре усвідомлює, що втрачає підтримку людей. Адже більшість чехів виступає за підписання Лісабонського договору”. Навіть ліва щоденна газета Pravo, кора була центральним комуністичним пресовим органом і досить часто грала на страхах чехів перед судетськими німцями, обурено висловилася про Клауса, вказавши, що його витівку “інакше як шантажем не назвеш”.

Ладіслав Яль [Ladislav Jakl] секретар і речник Клауса, навпаки, заявив про перевірку чи варто довіряти ЄУ. “Якщо еліта в Брюсселі та великі європейські держави з таких острахом тримаються за Лісабонський договір, то вони без проблем мали б погодитися на умову, яка лежить у сфері чеських життєвих інтересів”, – заявив Яль. Він також підкреслив, що “Клаус ніколи не відмовиться від цієї принципової передумови перед ратифікацією”.

Автор: Ґ. Ґнаук, Г.-Й. Шмідт [G. Gnauck, H.-J. Schmidt]
Назва оригіналу: Polen plädiert für weitere Ost-Öffnung der EU
Джерело: Die Welt. 11.10.2009
Зреферував Любко Петренко, Західна аналітична група
Обговорити на форумі