Хочеш до мисливців в друзі – треба повзати на пузі

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-10-13 02:15:04

У селі Буківна на Івано-Франківщині відбуваються давні обряди посвячення у мисливці.

Лісову тишу пронизує гавкіт собак, чути тріск гілок під чоботами мисливців, а згодом у небо піднімається дим від вогнища. “Господи Боже, що всіма лісами і нетрями володієш, усю звірину знаєш і нам її даєш, благослови польовання, нам на пожиток, Тобі на прославу!”, – зринає в небо під шум Дністра напевно ще з язичницьких часів збережена, молитва. Так вперше звертаються до Бога і природи ті, яких щойно прийняли до товариства стрільців (мисливців – авт.).

Саме дійство розпочинається у хаті найстаршого мешканця села і ще дотепер вправного мисливця, 83-річного Петра Онищука. До нього з’їжджаються чоловіки з багатьох прикарпатських та тернопільських сіл. Кандидати на посвяту залишають на подвір”ї собак, та кладуть у коридорі рушниці. “Слава Йсу, батьку”, – ледь нахиливши голови, вітаються із паном Петром. Той усіх обводить мудрим поглядом, на очах – сльози.

Але його метка господиня, щоб розігнати смуток, швидко накриває на стіл та припрошує до чарки. Першу п’ють за здоров’я “батька”. Другу спорожнюють мовчки за упокій душ усіх померлих мисливців, дехто поважно хреститься. Третю належить випити за майбутніх ловців. Їм наливають найбільше, десь по 200 грам вогняної оковитої домашнього виробництва. “Стрілець повинен бути здоровим і витривалим, – каже один з ініціаторів відродження мисливської посвяти, керівник місцевого фольклорного ансамблю, краєзнавець Роман Рибчин. – Якщо хлопці після спожитого не зможуть встати, верзтимуть дурниці, або йтимуть, похитуючись, – то не бути їм ловцями”.

Згодом усі чоловіки вирушають до лісу. “Батько” ще доволі бадьорим кроком йде попереду. Поблизу урочища Ченче, на місці давньоруського поселення Биковен (звідки й пішла назва села Буківна – авт.) Роман Рибчин розпаковує рушниці “непосвячених”. “Подивимося, хлопці, що ви вмієте!”, – каже мисливець-старійшина. Так для новачків розпочинається справжній екзамен. Старші мисливці прикріпляють до дерева кілька бляшанок. Добре оглянувши “мішень”, хлопці стають на коліна обличчям до “батька”. Той кладе їм на плече зброю, а вони мають влучити у бляшанку.

Потім молоді мисливці виконують найбезглуздіші завдання старших товаришів: лазять по деревах, повзають по-пластунськи, і… навіть гавкають разом із своїм собаками. Зі слів старого Онищука, колись геци” (жарти – авт.) були значно серйознішими. Майбутніх стрільців протягом усього дня обсміювали, не давали їсти, тільки поїли горілкою, а то й могли штани подерти. Якщо хтось із хлопців ображався, то у товариство не приймали. Казали, що з нього справжнього стрільця не буде, бо то людина з “чорною душею”.

“Ми всі тут однакові: і старі, й молоді, – навчає простих та давніх істин дід Петро. – Мусимо завжди допомагати один одному, ділитися хлібом і м’ясом, не мучити спійманого звіра, не нищити лісу. Хто заздритиме вправнішим, від того Бог взагалі відверне на польованні щастя. Він жодного хвоста (кількість мисливських трофеїв тут рахують на хвости, тобто на шкури – авт.) не принесе”.

Екзамен витримали всі. Але це тільки частина посвяти, бо через кілька днів новачки хлопці підуть на справжнє полювання, де вони докажуть, хто на що здатен. А, якщо комусь пощастить вбити кабана, тоді “батько” візьме кілька гілочок ялиці, вмочить у кров убитої тварини та помастить чоло переможця і сам піднесе чарку. Це буде вияв найбільшої довіри та цілковите прийняття в мисливське товариство.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, урочище Ченче, Буківна для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі