Фестиваль “Борщ’їв”: Вміння, хазяйновитість + любов = борщ (фото)

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-09-15 03:21:21

Їжте, пийте, веселіться, будьте гонорові, бо найкраще веселитись вміють у Борщові.

У місті Борщеві, що на Тернопільщині, відбулися два на сьогодні вже традиційні колоритні свята: “У Борщівському краї цвітуть вишиванки” та кулінарний фестиваль борщу “Борщ’їв”. І для тіла, і для душі та очей поживи не бракувало. Побувала на святі й кореспондент Коломия ВЕБ Порталу.

Душа співає в вишиванці. На центральному стадіоні Борщева ще зранку можна було побачити різнокольорові вишиванки. Стародавні довгі полотняні із цілком зашитими чорними рукавами сорочки з бабусиних скринь змішувалися із різнокольоровою вишивкою бісером та веселковими сорочками подільських сіл. Дослідники вишивки, які приїхали з різних областей скрупульозно досліджували кожен стібок, кожну ниточку, просили жінок та поважних ґаздів детально розповісти про свою традиційну ношу.

Гостинні та щедрі подоляни охоче розповідали, ділилися секретами вишиття та сімейними історіями. У деяких старших жіночок сорочки мали й по двісті літ та так гарно виглядали, що поважного віку подільські пані у них молодшали, набирали тієї незбагненної краси, яка має в собі таємницю української жіночої вроди, що з правіків дивувала світ.

“На наших сорочках ви можете побачити прадавні знаки кола життя, космічної нескінченності, єднання землі і неба у вигляді хрестів, знаки сонця і води, які ще з прадавніх часів були слов’янськими оберегами, якнайповніше збереглися на давній подільській вишивці Борівського району на Тернопіллі, – розповідає Коломия ВЕБ Порталу координатор фестивалю, заступник голови Борщівської РДА Уляна Пасічник.

– Своєрідний код місцевої сорочки, аналогів якій немає у світі, вже протягом тривалого часу розгадують митці, етнографи, учені. А вишивали ці сорочки, до речі, жінки, які не мали ані спеціальної освіти, не знали правил колористики та композиції. Але ці знання їм дала рідна земля та передалося через гени від прадавніх трипільців, які колись заселяли нашу землю”.

Заміж… у чорному вишитті. Особливість давньої борівської сорочки у тому, що її руками густо вишиті чорним кольором, який, за словами директора місцевого етнографічного музею Михайла Сохацького, пов’язаних з трагічною історією України. У XV-XVII століттях на Поділля часто нападали турки і кримські татари. Вороги безжально спустошували край, грабували села, вбивали чоловіків та брали в полон жінок і дівчат. Усюди лилися ріки крові і сліз. Тоді подільське жіноцтво, оплакуючи свої гіркі долі, поклялися перед Богом протягом семи поколінь носити траур за загиблими батьками, братами, чоловіками й синами.

Навіть до шлюбу подолянки йшли у сорочках вишитих чорними нитками. На сьогодні, мабуть, вже закінчилися оті сім поколінь, але традиція таки живе. Щоправда сорочки мають не тільки чорну барву, але є вкраплення синій, зелених, червоних бордових ниток. По цьому можна й впізнати з якого села та чи інша вишиванка.

Окрім історичної версії, етнографи пояснюють густе вишиття Борщівщини спадкоємністю Трипілля (давньої культури, яка існувала на цих землях, ще задовго до становлення слов’янських племен – авт.). Густі узори на рукавах мали оберігати від усього злого, немовлят, яких колихали та носили на руках матері. Знаки родів зображені на сорочках привертали дітям добру долю, оберігали родини. Тобто виконували навіть певну магічну функцію.

Вміння, хазяйновитість + любов = борщ. Окрім добрих вишивальниць, у Борщеві вміють співати, веселитися ну і звичайно всі люблять добре попоїсти. Тому до традиційного фестивалю вишиванок додали свято борщу. Ну де ж годиться скуштувати цієї національної української страви, як не в Борщеві. “У нас в кожному селі готують по кілька видів Борщів, – мовить пані Пасічник. – Зрештою, навіть одна й та сама господиня щоразу свій “фірмовий” борщ готує по-різному така вже це дивна страва”.

А на стадіоні лоскотали ніздрі борщі з квасолею, грибами, квашеними буряками, рисом, гречкою, макаронами, курячим, свинячим, гусячим м’ясом, із дичини, з салом, пампушками, крекерами солоними булочками, солодким єрусалимським хлібом та навіть з ананасами. Зварений у печі, на газовій плиті та “мікрохвильовці”. Смачний, запашний, духмяний борщ із Борщева.

“Наш борщ варили козаки на відкритому вогні, – розповідають ґаздині із села Мельниця. – А до своєї страви ми додаємо шматочки єрусалимського хлібця, який наші жіночки з молитвою шість днів місили. Саме стільки часу Бог створював світ, а ми—місили цей жовтий, запашний, солодкий хліб. Сільські куховарки кажуть, що тільки вміння, молитва та любов чи не найголовніші інгредієнти їхніх борщів

Серед жіночого переважаючого товариства виділяється добрий кухар — сільський голова Висічки Володимир Чомко. Разом з односельцями він приготував та привіз близько ста літрів борщу. Фірмова страва подільського війта навариста, з великими шматками м’яса, яке, за словами пана Володимира, так потрібне чоловіками. Аби силу до роботи мали, давали лад у господарстві та й жінок своїх не забували любити. А до борщу треба випити чарочку. Якщо одну-дві перехилити та добре закусити той алкоголь не шкодить. А вже більше випити, той розуму не стане. Ще здавна бути п’яницею у селі було неабияким соромом, а сьогодні, на жаль, часи змінилися. “Та тільки не для Висічки, – каже пан Чомко. – У нас охочих до чарки та до ледарювання майже немає. Ще здавна наші предки казали: треба мало пити спотикачки (місцева назва самогону – авт.), щоб не лізти додому рачки”.

Полтавський борщ з тайги. Неабияке зацікавлення поціновувачі борщу виявляли до гостей з Прикарпаття, які представили на святі дещо незвичну страву…полтавський борщ із тайги. Команда журналістів, вчителві, менеджерів та бізнесменів виступала від благодійного фонду “Україна – свята родина”. “Ідея презентувати в Борщеві таку страву належить нашому керівникові Івану Матіїшину. Сам він родом з Тернопілля, але багато років працює на території Росії, де має успішний бізнес, – каже Коломия ВЕБ Порталу керівник івано-франківського відділення фонду та капітан команди Оксана Говера.

– В Ханти-Мансійському окрузі, в Тюменській області, є робітниче селище “Полтавське”. Тут живуть переважно вахтовики-українці, які працюють на видобутку нафти. Люди, звісно, сумують, за домом і стараються готувати звичні для себе страви. Щоправда вже із місцевою “екзотикою”. У тайзі до полтавського борщу додають журавлину, а традиційні пампушки щедро змащують червоною ікрою”.

Отож для учасників та гостей фестивалю прикарпатці давали борщ із привезеними аж з далекого Сибіру ікрою та журавлиною. Скуштували страву сотні людей. Нахвалювали борщ, а деякі чоловіки запитували, як в до Полтавського на роботу потрапити. Не залишився непоміченим полтавський борщ з тайги і серед членів журі, які відзначили страву та команду другим місцем. Першим визнали борщ із Королівки, а гран-прі завоювали ґаздині із села Мушкатівки, які привезли борщ на старовинному возі й пригощали всіх з піснями і танцями. Загалом у конкурсі взяли участь більше 50 команд. За кожен борщ ті, хто його куштував, окремо голосували

Де влада нічого не крала. Особливою атракцією стало приготування борщу представниками влади та шоу-бізнесу. Команда у складі якої були голова Тернопільської ОДА, обласної та районної рад. на думку глядачів, зварили кращий борщ, аніж артисти із гурту “Тіль сонця”. “Ми перемогли, бо цього разу, готуючи страву, влада нічого не крала, – жартував очільник області Юрій Чижмарь, особисто частуючи всіх охочих.

А на сцені співали, жартували та веселили ситу публіку місцеві та приїжджі артисти. Згодом після щедрого частування розпочався концерт, де вже не вщент заповненому стадіоні люди знову могли оцінити красу борівської вишиванки, пісні й танцю.







Автор: Галина ПЛУГАТОР, Борщів для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі