Вступна кампанія-2009 – історія хвороби українського суспільства

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-09-08 04:21:59

За результатами спостереження за цьогорічною вступною кампанією, яке проводила Громадянська мережа ОПОРА у 21 регіоні країни, можна констатувати, що головними проблемами вступу до ВНЗ стали непрозорість процедур та загальна недовіра всіх учасників процесу одне до одного.

Уперше тему великої кількості пільговиків Громадянська мережа ОПОРА порушила у контексті вступу до Київського інституту міжнародних відносин. На телефон гарячої лінії подзвонив батько абітурієнтки, яка, маючи з двох предметів 394 бали, не потрапляла до прохідної частини списку на навчання за державним замовленням за спеціальністю “міжнародне право”, оскільки всі місця були зайняті пільговиками. Такі ж ситуації повторились і в інших престижних університетах.

Міністерство освіти і науки України наполегливо повторює: серед загальної кількості абітурієнтів лише 4% — пільговики. Проте варто пам’ятати про іншу цифру — 96% абітурієнтів, котрі намагалися вступити тільки завдяки власним знанням і не могли бути певними у своїх шансах. Особливо це стосується абітурієнтів, котрі набрали високі бали за результатами ЗНО: саме для них пільговики становили найбільшу конкуренцію, адже і ті й інші претендували на місця на найпопулярніших спеціальностях — міжнародні відносини, економіка, право, іноземна філологія.

У довготривалій перспективі це матиме ще серйозніші наслідки. Не тільки рівень знань, але й рівень мотивації серед абітурієнтів, які вступили поза конкурсом, істотно відрізняється від абітурієнтів, які вступили за результатами ЗНО. У результаті виші або змушені будуть виганяти найслабших студентів, або ж країна отримає низькокваліфікованих дипломатів, юристів та економістів.

Критична ситуація з кількістю заяв від пільговиків на певні спеціальності стала зрозумілою ще в середині липня — у розпал прийому документів. Уже тоді різні чиновники від міністерства говорили про можливість введення квот для абітурієнтів-пільговиків або надання додаткових бюджетних місць найбільш “потерпілим” університетам. Проте це все є спробою латання дір, тоді як треба міняти систему.

Вища освіта не є обов’язковою в Україні, і тому вона не може бути видом соціальної допомоги для соціально незахищених верств населення. Рівень освіти і науки у вищих навчальних зак­ладах сьогодні і без того безпрецедентно низький порівняно з європейськими університетами. Перетворення при цьому університетів на аналог відділення Червоного Хреста ще знижує рівень та статус вищої освіти в державі.

Безперечно, існують категорії населення, які потребують додаткової підтримки від держави, проте така допомога повинна надаватися вже після зарахування до ВНЗ і за індивідуальним підходом. Так, для отримання стипендії для навчання в європейському університеті слід надати кілька документів, які підтверджують, що даний абітурієнт потребує матеріальної допомоги.

Невтішними є результати і серед іншої категорії абітурієнтів, які вступали за спрощеною процедурою — переможців олімпіад та конкурсів МАН (Малої академії наук). Система “Конкурс” дала збій, позначивши переможцями олімпіад і конкурсів осіб, які не мали насправді такого статусу. Проте і серед тих прізвищ, що залишилися у списку, виявилося чимало “несправжніх” переможців. Під час вступної кампанії у пресі не раз наводилися порівняння із західними країнами, де процедура вступу передбачає виявлення мотивованої позиції абітурієнта шляхом оцінювання різних критеріїв — громадська позиція, обізнаність у сфері майбутньої спеціалізації, вмотивованість відносно навчального закладу, який обрав абітурієнт, рекомендації попередніх викладачів тощо. Для України така ситуація залишається поки що тільки мрією. В реальності маємо негнучкість системи оцінювання результатів середньої освітньої ланки, що може призвести до зворотних результатів, адже пріоритетність предметів, за якими складатимуться тести, та подача документів до якнайбільшої кількості вищих навчальних закладів без вибору певної спеціальності (аби вступити) знижує зацікавленість молоді у навчанні. До слова, не останню роль у створенні цьогорічної проблемної ситуації відіграли і самі виші, які, попри численні бідкання керівництва щодо великої кількості пільговиків, не поспішали скористатися пропозицією підвищити прохідний бал рейтингу.

Незрозумілою залишається також процедура вступу за цільовим направленням, зокрема те, кому і на яких підставах видаються довідки. Оскільки довідки видають місцеві органи влади, питання прозорості прийняття рішень щодо цільового направлення виникає саме собою. Найчастіше йдеться про дітей із сільської місцевості. При цьому вибір спеціальностей для направлення є щонайменше дивним — усе ті ж самі “економіка” та іноземні мови, і жодних направлень, наприклад, на ветеринарію чи агрономію. У випадку з дітьми із сільської місцевості держава фактично робить те саме, що й із пільговиками: визнаючи свою неспроможність забезпечити однаковий рівень освіти для учнів сільських та міських шкіл, вона надає незрозумілі преференції невеликому відсоткові “потерпілих” від такої освітньої політики, провокуючи корупцію при видачі направлень, замість комплексного розв’язання проблеми освіти у сільських школах.

Проте за цільовими направленнями вступають також до спеціалізованих вищих навчальних закладів. Зокрема вступ до Харківської юридичної академії, одного з найпрестижніших університетів країни, великою мірою відбувається за системою цільових направлень із регіонів. Підстави для видачі довідок так само залишаються незрозумілими та непрозорими. Одна з авторок цієї статті закінчувала школу в Харкові і знає кількох людей, котрі закінчили ту саму школу і вступили до Харківської юракадемії за направленнями з інших областей. Ця схема діє вже давно і, вочевидь, усіх влаштовує той факт, що при вступі до найпрестижнішого юридичного університету країни важливим є “телефонне право” (з усіма наслідками для громадянської свідомості такого абітурієнта), а не рівень знань.

Проте система продовжує діяти, хоча ані ті самі місцеві органи влади, ані Міністерство освіти і науки України не можуть дати чіткої відповіді на запитання про те, яка частина цільовиків повертається на роботу за місцем направлення. У неформальних же розмовах представники МОН визнають, що повертаються працювати за місцем направлення одиниці з-поміж тисяч тих, хто отримував направлення протягом останніх кількох років.

Окрім питання доцільності, існує й інший вимір проблеми з цільовиками. У системі “Конкурс” вони розташовувалися відповідно до кількості набраних балів, і відповідно абітурієнти, котрі вступали на загальних підставах, не враховували цільовиків, коли розглядали свої шанси на зарахування. Проте, оскільки близько 80 відсотків осіб, котрі мали цільове направлення, були рекомендовані до зарахування, вони вплинули на загальний рейтинг і відсунули на кілька позицій інших абітурієнтів. Таке сталося, наприклад, у Чернівецькому національному університеті — в неділю зранку, коли на дошках оголошення вивісили списки рекомендованих до зарахування, на гарячу лінію Громадянської мережі ОПОРА подзвонило четверо вступників, котрі з великим здивуванням не знайшли себе у списках рекомендованих. Спостерігачам та батькам абітурієнтів довелося витратити два дні, аби виявити, що проблема виникла саме через цільовиків.

Зсування рейтингів стало найбільшою проігнорованою проблемою цієї вступної кампанії. За­твердженими МОН умовами вступу до ВНЗ передбачалося, що протягом п’яти днів після оголошення списків рекомендованих до зарахування абітурієнти повинні принести оригінали документів до університету, обраного з-поміж тих, до яких вони подавали документи. Відпо­відно, одразу після оголошення списків рекомендованих абітурієнти починали розносити ори­гінали документів. Проблема постала для тих абітурієнтів, котрі перебували близько до прохідної частини списку і теоретично мали високі шанси на зарахування у разі, якщо хтось не принесе оригінали документів. Таких ситуацій було дуже багато по всій Україні, особливо, зважаючи на те, що кількість ВНЗ, до яких мав право подавати документи вступник, не обмежувалася, і тому конкурси були значно роздутими. Процедури ж відмови від місця чи можливості відстежування того, куди доніс оригінали той чи інший абітурієнт, не передбачалося. Отже, тільки в останній день, відведений для донесення оригіналів, можна було побачити реальну ситуацію щодо рейтингового списку на кожну конкретну спеціальність. Тільки тоді абітурієнти, котрі були близько до прохідної частини списку, могли точно знати свої шанси на зарахування. І отоді починалося найцікавіше. За яким принципом “добирали” вступників, часто залишалося незрозумілим. Деякі університети, керуючись здоровою логікою, обдзвонювали наступних за списком та повідомляли їх про можливість зарахування. Так робила зокрема Києво-Могилянська академія. А приймальна комісія Буковинського медичного університету розсилала есемески вступникам, повідомляючи їх про можливість зарахування. Проте більшість університетів обрала іншу тактику: або “хто перший прибіжить”, або ж обдзвонювали не наступних за рейтингом, а, керуючись дивним принципом, обирали абітурієнтів з аж ніяк не найкращими балами. Так, Громадянською мережею ОПОРА було зафіксовано такі випадки у Харківському та Львівському національних університетах на факультетах іноземних мов.

Деякі університети серйозно порушували принцип відкритості вступної кампанії. Так, жоден університет Харкова не допустив громадських спостерігачів на засідання приймальної комісії. А у Харківському національному медичному університеті та Харківській національній академії міського господарства спостерігачам відверто нахамили. Дніпропетровський національний університет абсолютно проігнорував вимоги про прозорість вступної кампанії і відмовився вивішувати списки рекомендованих до зарахування не те, що у себе на сайті, але й на стендах у приймальній комісії. Єдиною публічною інформацією для абітурієнтів були прохідні бали на кожну спеціальність. Звісно, це давало змогу визначити, потрапив абітурієнт до списку рекомендованих чи ні, проте у разі зсування рейтингів було дуже складно оцінити свої шанси. При цьому телефони приймальної комісії фактично протягом усієї вступної кампанії були відключені. Таких випадків було небагато, проте вони свідчать про те, що і самим університетам треба міняти підхід та ставлення до власної інформаційної політики, і абітурієнтам менше панікувати та більш раціонально підходити до процесу отримання інформації в ході вступної кампанії.

Цікаво, що ситуація з нерівномірним розподілом місць повторюється з року в рік, про потребу змін говорять не лише абітурієнти, але й представники керівництва вишів і навіть депутати, багато з яких висловлюють згоду підтримати відповідний законопроект. Проблема полягає в тому, що пільги та механізм їхнього застосування закріплені законодавчо і для внесення змін необхідно ініціювати законопроект, а от суб’єкт законодавчої ініціативи, який міг би це зробити, наразі відсутній. Вища освіта, на жаль (чи, може, й на щастя), не належить в Україні до кола “гарячих” резонансних тем. На абітурієнтах не заробиш рейтингу, тому, попри очевидні складнощі, що виникають у процесі запровадження ЗНО та вступної кампанії, політики віддають перевагу іншим темам.

Запровадження ЗНО відбулося раніше, ніж були внесені відповідні зміни до законів, що регулюють сферу вищої освіти. На сьогодні жоден з існуючих в Україні законів (серед яких — “Про освіту”, “Про вищу освіту”, “Про наукову та науково-технічну діяльність”) не регулює цих питань. Нинішнього року департамент вищої освіти МОН України наголосив на тому, що однією с найприкметніших ознак 2009 р. стала відсутність випадків хабарництва. Проте чи можна твердити, що ми позбулися корупції, адже, по суті, управління процесом відбувається в ручному режимі? Прикладом може стати ситуація зі збільшенням кількості бюджетних місць: через скарги вишів на велику кількість пільговиків, які займають усі бюджетні місця, МОН погодилося на збільшення держзамовлення, однак процес формування та розподілу додаткових місць залишився поза увагою громадськості. Слід наголосити також, що додаткові місця мають змогу отримати лише ті виші, які перебувають у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки. Нез’ясованість ситуації призвела до численних непорозумінь щодо кількості місць на державне замовлення. За даними Громадянської мережі ОПОРА, яка проводить моніторинг вступної кампанії вже не перший рік, питання про кількість місць на держзамовлення було одним із найпоширеніших на гарячій лінії мережі.

Хоча вступна кампанія-2009 завершилася, батьки майбутніх абітурієнтів уже починають ставити запитання щодо наступного року. Невизначеність ситуації справді залишає багато запитань без відповідей. Якою буде вступна кампанія-2010? Чи будуть внесені якісь істотні зміни до критеріїв добору? На що слід орієнтуватися під час підготовки? Ці питання хвилюють сьогодні тих, хто наступного року прийде до приймальних комісій вишів, повідомляє Дзеркало тижня.

Обговорити на форумі