Безвісти зникла …з паперів чиновників

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-08-18 01:45:55

Жінка прийшла оформлювати пенсію, а натомість дізналася, що вона “безвісти зникла” ще кілька років тому.

Валентина Савранська уже не один тиждень оббиває пороги різних інстанцій та збирає документи, щоб через суд довести: вона не мертва, а жива й здорова. Ще кілька років тому Соснівський районний суд визнав жінку “безвісти відсутньою”. Таку шокуючу новину черкащанка дізналася зовсім випадково. Вісім років вона працювала в Італії, висилаючи рідним в Україну гроші, а за цей час її чоловік Петро встиг не тільки розлучитися з дружиною, а ще й зробити її безвісти зниклою.

Таке й у жахливому сні не насниться. “Я прийшла у відділ пенсійного забезпечення Соснівського району Черкас оформлювати собі пенсію за віком, а там кажуть: “Жіночко, ви тільки не впадіть, бо у нас для вас сюрприз”, — розповідає Валентина Петрівна. Жінка стільки всього пережила, що й не думала – не гадала, ніби її чимось можна здивувати. Каже, що чекала чого завгодно, але почути, ніби вона є “безвісти відсутньою”, — таке й у жахливому сні не могло їй наснитися. Але саме це було записано в показаному їй рішенні Соснівського райсуду Черкас.

У відділі пенсійного забезпечення Валентина Савранська дізналася ще дещо цікаве. Виявляється, її колишній чоловік завдяки рішенню того ж суду від 2005 року одержує пенсію на утримання їхнього неповнолітнього сина Юрія “у зв’язку з втратою годувальника”.

Насправді її чоловік добре знав, де саме перебуває дружина. Пані Валентина переконана, що він навмисне ввів в оману суд, аби “мати право на отримання грошових виплат”. У рішенні суду, зазначає жінка, записано, що “поїхала з дому у 1999 році, а куди — невідомо”. Валентина Петрівна трохи не плаче й пояснює, що до осені 2001 року вона ще працювала в “Укртелекомі”, про це є відповідний запис у її трудовій книжці. А в Італію на заробітки вона подалася тільки у жовтні того ж року.

Усі ці роки, працюючи в Італії, жінка оплачувала комунальні послуги за черкаську квартиру, де мешкали її чоловік Петро Іванович та син Юрій, купила туди холодильник, телевізор, пилосос, пральну машину, допомагала доньці Діані з оплатою навчання в університеті та купівлею квартири. На підтвердження сказаного Валентина Петрівна показує цілий стос квитанцій, згідно з якими вона пересилала з Італії і чоловікові, і доньці євро та долари. Суми на тих квитанціях — від 100 до 1600 у.о. Жінка стверджує також, що, крім цього, вона постійно передавала рідним кошти через знайомих українців, котрі поверталися додому.

На заробітки в Італію відпустив чоловік. Валентина Петрівна навіть знаходить довідку про те, що її чотири роки тому оперували в одній із черкаських лікарень. “То як це я безвісти відсутня? — дивується жінка. — Та я кожного року додому у відпустку на місяць–два приїжджала, сусіди ж бачили! А мене зробили мертвою…”. Сусідка Людмила Складана справді підтверджує, що Валентина Савранська приїжджала додому в Черкаси щоліта. А приїхавши, ремонтувала квартиру, купувала в дім побутову техніку…

Валентина Петрівна зі своїм майбутнім чоловіком познайомилася в Черкасах у 1982 році. Вона тоді працювала в “Укртелекомі” старшим електро¬механіком АТС, а Петро був другим пілотом Черкаського авіазагону. Щасливі закохані згодом розписалися. Від першого шлюбу у Валентини була вже донька Яна, а незабаром у родині народилася й спільна дитина — Діана. Коли їй виповнилося чотири місяці, з Петром сталася біда: він потрапив в авіакатастрофу і дивом залишився живим. Чоловіка потім судили, дали “хімію” і зобов’язали виплачувати чималі кошти за розбитий літак. Допомагали батьки Валентини, гроші збирали й колеги чоловіка. Родина хоч і важко, але пережила ту біду. І згодом чоловік знову сів за штурвал. Роботу свою дуже любив і не уявляв життя без неба. Потім за вислугою років пішов на пенсію.

“Життя тоді було важке. Чоловік ніде не працював, накопичилися борги за квартиру… Так я вирішила їхати на заробітки в Італію. Чоловік мене відпустив”, — пригадує минуле Валентина Петрівна.

Під час сварки чоловік викинув із сьомого поверху кошеня. У чужій країні вона стала доглядальницею бабці, прикутої до ліжка. Згодом вивчила мову і влаштувалася санітаркою в будинок престарілих. Трудилася там аж до повернення в Україну. Адміністрація за добросовісну роботу щороку надавала тривалу відпустку, аби жінка могла провідати свою родину. На жаль, уже після двох років роботи в Італії Валентина відчула, що її сімейні стосунки не клеяться. Під час приїздів додому не обходилося без скандалів. Чоловік любив випити, виганяв її з квартири, наказував їхати назад до Італії, хвалився, що має іншу жінку… А одного разу під час такої сварки він викинув із сьомого поверху кошеня старшої доньки.

Про те, що вони з чоловіком уже розлучені, пані Валентина дізналася теж випадково. Петро Іванович це зробив без її відома. Кілька років тому Валентина Петрівна виявила, що зникли її паспорт, трудова книжка, документи на квартиру, свідоцтво про народження сина. Це вже тепер вона розуміє, що до цього був причетний її чоловік. А тоді просто відновила документи. Свою ж стару трудову книжку вона недавно побачила у відділі пенсійного забезпечення. Виявилося, що її чоловік оформив на той документ допомогу на малолітнього сина.

Чоловік не дозволяє спілкуватися з сином. У чоловіка Валентини — Петра Івановича, котрий нині мешкає у сестри в селі Лісове Тальнівського району, — своя “залізна логіка”. У телефонній розмові він стверджує, що “додому дружина приїжджала не щороку, і гроші слала не часто, здебільшого на квартиру та синові по 50 доларів”. Він запевняє, що розлучився з нею, бо “її не було, і зробив усе по закону”. Також каже, що коли дружина аж чотири роки не приїжджала додому, то йому порадили звернутися в міліцію. Мовляв, “її шукали, та не знайшли”…

Дії колишнього чоловіка Валентина пояснює бажанням відсудити у неї сина Юрія і заволодіти квартирою. “Мені розповідали, що подібний випадок у Черкасах уже був. Тоді жінка позбавила житла свого чоловіка. Він десять років працював за кордоном, приїхав, а квартира вже не його. Ще трохи, і таке б чекало на мене”, — переконана Валентина Петрівна. Тож наразі вона звернулася з позовом до Соснівського районного суду, аби він скасував своє попереднє рішення. Також вона написала заяву начальнику Соснівського райвідділу міліції з проханням притягнути до кримінальної відповідальності за шахрайство її колишнього чоловіка Петра Савранського.

Жінка говорить, що він не дозволяє їй спілкуватися з їхнім 14–річним сином Юрієм: “Чоловік ще до мого повернення з Італії поїхав у село до сестри. Він контролює сина, і я не маю змоги з ним навіть по телефону поговорити”. І зізнається крізь сльози, що “це переносити їй найважче”. Адже на ті кляті заробітки вона поїхала заради своєї родини.

Автор: Людмила НІКІТЕНКО, “Україна молода”
Обговорити на форумі