Ефект метелика

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-08-14 04:00:30

Широко розтиражована інформагентствами історія про інспекторів Россільгоспнагляду, які не допустили проникнення на територію РФ української вантажівки з дохлими американськими білими метеликами на радіаторі, могла б стати символом нинішньої українсько-російської інформаційної війни.

Щоправда, героїчний вчинок був здійснений минулого тижня, але рапорт про спробу диверсії оприлюднили вчасно - відразу після заяви президента Дмитра Медведєва про антиросійську спрямованість політики Віктора Ющенка. Подальший розвиток подій –своєрідний “ефект метелика” Рея Бредбері в слов’янській інтерпретації.

Політики обох країн уже кілька днів самовіддано обмінюються заявами, звинувачуючи один одного в міждержавних проблемах. Однак у цьому немає нічого нового. Розпочалось все навіть не в 2004 році, коли до влади в Україні прийшов Віктор Ющенко. Сварки з приводу розділу і умов базування флоту, приналежності острова Тузла, перспектив створення газотранспортного консорціуму, можливості участі російського бізнесу в українській приватизації та створення зони вільної торгівлі між Україною і Росією тривали всі 10 років президентства Леоніда Кучми. А передісторія відноситься ще до періоду правління Леоніда Кравчука, якому довелося брати участь у розділі майна СРСР.

Чому ж заява Дмитра Медведєва пролунала саме зараз? Кому вона насправді була адресована? У Києві вже кілька днів будують найнеймовірніші версії щодо цього, поступово приходячи до дивного висновку, що Україна отримала ляпас через розбіжності в самій Росії.

Як кажуть, потрапила під руку. Інакше як пояснити той факт, що МЗС РФ намагається пом’якшити риторику глави держави, а Патріарх Кирило, який нещодавно розповів Медведєву про свої враження від 10-денного туру Україною, гаряче дякує Ющенку і висловлює надію на співпрацю? І це відбувається в момент, коли державне керівництво РФ оголошує про намір не подавати руки українському президенту, поки не оберуть нового.

Щось там заплуталися в Москві, припускають українські політики і про всяк випадок не квапляться коментувати ситуацію. Навіть офіційну відповідь Києва доручили оприлюднити, по суті, технічному співробітнику, голові президентського секретаріату Вірі Ульянченко. Ющенко в цей час продовжував проводити відпустку, а Тимошенко займалася рутинними справами. Вичікували, поки в Росії проясниться ситуація?

У посланні Медведєва Ющенку і в записі на відеоблозі російського президента містився повний і чіткий перелік українсько-російських проблем. А обвинувачення на адресу української влади, які не тільки не сприяють їх вирішенню, але навіть поглиблюють їх, були витримані в небувало жорстких інтонаціях.

У перший день українських політиків, фігурально висловлюючись, збив з ніг російський натиск. Але, прийшовши до тями, соратники Ющенка поставили цілком закономірне питання: чому ж російський президент так довго і категорично відмовлявся від запропонованих переговорів для вирішення проблем?

Очевидно, що стосовно окремих пунктів, про які говорив Дмитро Медведєв, він не зміг би знайти взаєморозуміння з Ющенком ніколи.

В одній країні Сталін - талановитий менеджер, в іншій - злочинець і вбивця, для одних Голодомор - національна трагедія, для інших - не більше ніж сторінка трагічної історії, ті хочуть, щоб НАТО гарантувало суверенітет і незалежність у нинішніх кордонах, інші регулярно пропонують делегувати частину суверенних прав наддержавним органам в рамках СНД … Але чи є перелічені та багато інших розбіжностей непереборною перешкодою для співпраці? Навряд чи. Відмовившись від емоційних оцінок і надавши один одному право на самостійність і незалежність внутрішньої політики, цілком можна було б розвивати економічні, освітні, соціальні проекти.

Хіба не вони в першу чергу цікавлять громадян обох країн?

Політичні баталії, в яких намертво загрузла Україна і Росія, дають козирі як українській, так і російській опозиції. Радіють і лідери українських націоналістичних рухів, яким здається, що “Росія відкрила своє справжнє імперське обличчя”, і політики-вихідці з Донбасу, які впевнені, що на них “робить ставку Москва”. Навіть соратники Ющенка, чий рейтинг не викликав нічого, крім співчуття, оживилися: продовження інформаційної війни може привести нинішнього українського лідера до перемоги на нових виборах. До речі, навесні-влітку 2004 року Ющенко також вважався “непрохідним” кандидатом. Ми, можливо, ще побачимо “ефект метелика” на президентських виборах взимку 2010-го.

Але є й інший вимір українсько-російських війн. Саме в ньому опинився той водій, роботодавець якого відправив вантаж в Росію, не звернувши уваги на дохлих метеликів на радіаторі. І ті українські селяни, що продають молоко підприємствам, які втрачали раніше і, можливо, втратять зараз ринки збуту продукції в Росії. І ті українські гастарбайтери, які, як, до речі, і співробітники дипломатичних місій, сидять на валізах, думаючи, чого чекати далі. І ще багато інших, яким доводиться у справах часто перетинати українсько-російський кордон: “Що ж, тепер введуть візи?” - запитують вони.

Проблеми в українсько-російській політиці були завжди, з 1991 року. Але ніколи ще не було настільки явного відчуття загрози в одних і небезпеки для інших, не було гнітючої атмосфери напруженості, ворожнечі, навіть ненависті.

В українському Інтернеті вже кілька днів б’є всі рекорди популярності переозвучений одним з гумористів відеоролик звернення Дмитра Медведєва.

Переглянувши його, користувачі переходять у розділ анекдотів про москалів. А потім у коментарях на новинних сайтах розпалюються свої війни, вихлюпуються хвилі ненависті українців проти росіян, і навпаки. Про це навряд чи здогадуються політики, які обмінюються різкими заявами. Але зароджується ворожнеча двох народів - прямий наслідок їх дій, той самий “ефект метелика”, повідомляє Новинар.

Обговорити на форумі