Церковна гра з великими ставками

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-07-30 04:59:11

Однією з неофіційних причин приїзду Патріарха Московського Кирила в Україну з пастирським візитом вважають спробу попередити наміри віддалення УПЦ-МП від російської церкви. Хоча, навіть якщо відділення УПЦ-МП в майбутньому і відбудеться, Російська православна церква без парафій в Україні не залишиться.

Але чинного Патріарха Московського можливість зберегти частину церкви не влаштовує. Він хоче зберегти всю церкву.

Саме з цією метою Патріарх Московський Кирило заявив, що Помісна православна церква в Україні існує. І це - Українська православна церква, яка володіє широкою автономією в рамках Московського патріархату.

Водночас, він підкреслив, що “в православного українського народу” не вичерпалося “прагнення до братнього єднання” з вірними Російської православної церкви.

Своїми проповідями Кирило впливає на уми пастви Московського патріархату в Україні, що є визначальним чинником тиску на церковну ієрархію УПЦ-МП. При цьому, він заохочує церковних бюрократів в Україні можливістю вирішувати свої питання на найвищому рівні. Зокрема, через проведення в Києві засідання Священного Синоду РПЦ – своєрідного “уряду” церкви, який керує її повсякденним життям.

Через зустрічі з політиками Патріах Кирило доносить свою думку до українського істеблішменту, який намагається використовувати справи церковні у своїх інтересах. Це й головний прихильник ідеї існування в Україні автокефальної православної церкви, незалежної від Московської патріархії – Президент Віктор Ющенко, це і голова уряду Юлія Тимошенко, в якої окремі соратники і члени родини є вірними УПЦ Київського патріархату (Філарета) і лідер опозиції, вірний УПЦ-МП Віктор Янукович.

Причиною турбот нового предстоятеля Російської церкви стали тенденції, які оформились в УПЦ-МП протягом останніх років, за його попередника Олексія II. Від початків незалежності країни Українська православна церква є самоврядною в рамках Російської православної церкви на правах широкої автономії.

Ця автономія передбачає, що представники УПЦ-МП беруть участь у прийнятті рішень всією Російською церквою, однак остання обмежено втручається у справи УПЦ. Втім, існування в Україні незалежних від РПЦ церковних структур Української автокефальної православної церкви та Української православної церкви Київського патріархату (Філарета), офіційно трактованих РПЦ і УПЦ-МП як розкольницьких, створює в останній певне хвилювання.

Зокрема, серед частини вірних і священиків автономної церкви є прагнення законно отримати автокефалію і статус патріархії з рук патріарха Московського саме для того, щоб потім мати зможу повернути до себе вірних тих таки “розкольницьких” церков. Це прагнення особливо активізувалось після 2004 року, коли УПЦ-МП підтримала провладного кандидата в президенти Віктора Януковича і програла.

Після цього в межах церкви оформилося чисто політичне розходження між парафіями і кліром “помаранчевих” та “синьо-білих” областей. Якщо перші є прихильниками більш національної орієнтації, і, водночас, більшої автономії церкви, то другі – прихильники співпраці із Росією і, водночас, збереження єдності з Московським патріархатом.

Прихильниками збереження єдності з РПЦ є священики і церковні ієрархи населених росіянами, румунами та молдаванами регіонів – Чернівецької області, Одещини, Криму, Донеччини та Луганщини. Тоді як до прихильників незалежності церкви оглядачі відносять ієрархів центру і півночі країни, зокрема ставлеників чинного предстоятеля УПЦ-МП митрополита Володимира.

В останні роки і навіть місяці перевага останніх у церкві зростала. Однак патріарх Олексій II за станом здоров’я не міг приділити цьому питанню багато уваги. І зайнявся цією проблемою лише його наступник.

Мета патріарха Кирила – переламати небезпечні тенденції в церкві через збільшення у її керівництві ваги прихильників єдності. Зокрема, через вибір і підготовку кандидатів на нового митрополита Київського та через перемовини із “національно-орієнтованими” ієрархами.

Те, що такий варіант можливий, показує досвід російської церкви в Білорусі, де митрополиту Мінському Філарету свого часу вдалось подолати загрозу розколу між священиками і вірними – прихильниками Москви та білоруської національної церкви і зберегти їх всіх.

Якщо патріарху Московському не вдасться досягнути своєї мети, то, з часом, УПЦ-МП можуть чекати складні часи. Але повністю без пастви в Україні РПЦ не залишиться. Тому що навіть в разі відходу парафій на півночі та в центрі країни, парафії півдня та сходу залишаться із Російською церквою.

Тільки вже не як автономна церква, а як Екзархат – об’єднання декількох єпархій за кордоном, за зразком Білорусі, або ж, просто як окремі єпархії.

Однак такий варіант буде політично небезпечним для сучасної України. Адже етнічні росіяни і румуни, які і так не дуже люблять українську державу і яких із цією державою з’єднує, в значній мірі, саме УПЦ-МП, будуть ходити в свої національні церкви, центри яких розташовані в їх етнічних батьківщинах. Водночас, подібний розвиток подій не влаштовує самого патріарха Московського Кирила, який хоче визначати духовні напрямки розвитку російських держави та суспільства. А для цього йому треба зберегти свій вплив, чого не можна зробити без збереження в своїй орбіті впливу всієї УПЦ-МП.

І навпаки, якщо цю церкву буде втрачено, то прагнення РПЦ визначати розвиток російського суспільства буде відкинуто - як структури, яка не може успішно керувати сама собою і впливати на душі вірних. Не кажучи вже про атеїстів, інославних (християн – не православних), та іновірних (прихильників інших релігій).

Автор: Юрій ТИШКУН
Джерело: Новинар
Обговорити на форумі