Тричі відміряй… Росія і релігія

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-07-29 04:41:07

Ця історія триває вже кілька років. Ще за життя колишнього російського патріарха Алєксія II йшла мова, щодо присутності релігії у школі. Ідею підтримав Володимир Путін, потім про це заговорили пропагандисти по телебаченню.

Ідеологічно зміст пропозиції був простий: вага церкви зростає, вона важливий інструмент духовної освіти, а відтак “релігія”, як предмет навчання не чужий для школяра.

Хто перший? Російська громадськість зажадала подробиць. Коли їх надали, стався шок: влада дала зрозуміти, що, звичайно, священика у школі не буде, як і предмету “Закон Божий”, але буде обов’язкова дисципліна “Основи православ’я”. Негайно екранами застрибали підгодовані політологи, що роз’яснили ситуацію так: нічого страшного, православ’я мають знати усі. Як “державоутворюючу” релігію. Як релігію більшості.

Вибухнув скандал: інтелектуальна еліта Росії проголосила цю ідею безумством, звинуватила владу у клерикалізації школи, нагадала що за конституцією церква відділена від держави.

І саме тоді виникло питання – чому у багатоконфесійній державі стає обов’язковим вивчення однієї релігії. І що під час цих уроків мають робити атеїсти та агностики. На ідею Кремля глухо, але обурено прореагували мусульманські регіони Росії, наприклад Татарстан, поставив вимогу, щоб у них основи ісламу були обов’язковими, а православ’я вивчалось факультативно.

Відповідей не було, про ідею ніби забули.

І ось президент Дмитро Медведєв дає їй другий старт.

Стисло його пропозиція така: учні та їхні батьки мають самі обирати предмет навчання. Це можуть бути основи православної культури або основи культури мусульманської, іудаїзму, буддизму.

Є й інший варіант. “Мабуть багато учнів будуть бажати вивчати усе різноманіття російського релігійного життя. Для таких ми розробимо загальний курс історії найбільш значних традиційних конфесій нашої країни”, – роз’яснив Медведєв.І, нарешті, є третій варіант – для тих, хто не має релігійних переконань: вони мають право вивчати основи світської етики. А ось і ідеологічний ґрунт: “мета – виховання чесних, порядних, терпимих людей, що з цікавістю ставляться до зовнішнього світу та мають повагу до поглядів і переконань своїх співвітчизників”.

Але як тут обійти ортодоксальність кожної з релігій, що стоїть на постулаті несприйняття релігії сусідньої, приниження її значення, якщо не сказати заперечення взагалі. Ким є Христос для християн, і ким для іудеїв?

Ось як це бачить один із головних теоретиків та ідеологів православ’я протидиякон Андрій Кураєв: “…вважаю, що ми будемо контролювати роботу один одного. Тобто православні, мусульманські, іудейські, світські автори – ми будемо підглядати один за одним щоб наше відображення у чужих очах не було карикатурним. Тобто, якщо автор викладає матеріал і йому не обійтись без порівняння або згадування іншої релігійної традиції, бажано порадитись”.

Плани і реалії. А тепер уявимо, як воно усе має працювати.

За Божим співпадінням у кожній російській школі має бути така кількість православних, мусульман та іудеїв, щоб був сенс тримати для цього вчителів. Ці вчителі не священики, а світські, але мають знати предмет, підготувавшись на якихось факультетах, яких і близько нема.

Для вивчення кожної релігії буде написаний свій підручник, окрім того буде ще один підручник загальний і ще один для вивчення світської етики, для атеїстів. Коли вчителі ведуть ці уроки, то діти розходяться по класам, яких у цей момент потрібно утричі більше.

Ось така організаційна ідилія.

Погоджусь, що підручники можна написати, вчителів підготувати, а класи знайти. Однак, є дещо небезпечніше за поганий підручник.

Від самого початку критики державної ідеї “церковного впровадження” закликали не ступати на шлях “відокремлення за новим координатом”.

І дійсно, уявимо собі сучасного школяра, який не надто задумується щодо конфесії, якій він, можливо, належить. Звичайний клас, зрозуміле майнове розмежування, що видно по мобільних телефонах, дівчата у голові, кров грає – загалом, труднощі підліткового життя. Але дзвонить дзвінок і кожний йде до свого класу, де вчитель розповідає особисто йому, що його віра… трохи… не те, щоб краща, але трохи вірніша за сусідську. Й інакше не буде, підліток цікавиться головним – сюжетом, а героїзм Ісуса або Магомета в історичному оповіданні нічим не нижчий за напруженням, аніж у популярних сучасних героїв коміксів. А потім усі збираються на перерві, обговорюють те, що їм тільки що розповідали і починається… як би це вірніше вимовити… Скажемо прямо – новий небезпечний поділ, якого до цього уроку не було.

І нехай протидиякон Андрій Кураєв напише найтолерантніший підручник, але він не зможе уникнути головного принципу будь-якої релігії – саме моя віра є істиною.

І коли вчитель у “християнському класі” буде розповідати про хрестоносців, то як оцінити їх школяру-православному? Звичайно, як героїв – вони рятували християнські святині.

А що ці хрестоносці робили з тими, від кого вони ці святині рятували.

А що, за історією, робили мусульмани із християнами та навпаки.

І що вони усі разом робили з іудеями.

І саме цей розділ і виникне після уроків – до бійки, якщо не гірше.

Тому що віра базується на тому, що ти віриш. І бурмотіння вчителя, що утихомирює, для тебе несуттєве, коли йде бійка до крові.

І це буде нова бійка під патронатом держави, міністерства освіти та церкви.

Те, що питання віри завжди “гарячі” демонструє не тільки Росія. В Україні дві основні православні церкви ніяк не можуть з’ясувати, яка з них справжня. Справа доходить до бійки на вулицях, і це не суперечка з іншою конфесією, а з одновірцями. Але і в Україні точиться дискусія, щодо походу церкви до школи.

Як запобігти новій хвилі ворожнечі? Як уникнути цієї небезпеки? Це зробити просто, і про це невпинно кажуть ті, хто бажає запобігти новій хвилі ворожнечі “в ім’я толерантності”.

Найкраще було б поховати цю ідею взагалі, згадавши Конституцію і запропонувавши батькам водити дітей на вихідні до церкви, до мечеті, або синагоги.

Але якщо небезпечна ідея пройде, то ніяких окремих класів, ніяких окремих підручників “за вірою”.

Спільний клас, і один спільний предмет “Історія релігій”. Назва може бути інша, але суть саме така: вчителі розповідають усім про усіх та усе. Відповіді на запитання на місці, так само як і дискусія на гострі теми. Важливо, що усе в класі, а не потім на перерві. Але головний аспект вивчення – це наука та мистецтво, що зобов’язані релігіям, тому що навіть закоренілий атеїст користується їх плодами. Я написав “релігіям”, саме так, у множині. Тому що язичницький Колізей у Римі нічим не гірший християнського Собору Святого Петра у Ватикані.

Потрібно шукати єдність, а не розбіжності. Не допустити нового відокремлення, тепер вже за вірою, з дитинства і офіційно.

Чи зможемо?

Автор: Матвій ГАНАПОЛЬСКИЙ
Джерело: Радіо Свобода
Обговорити на форумі