“Разом із підступною радянською медициною особливим цинізмом вирізнялася практика посмертно-ювілейних учт і перепоховань. “Кажуть, ви знімали маску після смерті Льва Толстого, — побожно питали в майстра-фахівця в щоденниковій інтерпретації Юрія Олеші. — Що можете сказати з цього приводу?” — “Що дуже прилипла борода”, — коротко відповів той. Миколі Гоголю, з якого по смерті теж дещо зняли, пощастило менше, адже до рук його ексгуматорів “прилипло” набагато більше поховального краму.
“Навесні 1931 року прах Гоголя, Язикова і Хом’якова переносили з кладовища при Даниловому монастирі до Новодівочого цвинтаря. Відбулась урочиста церемонія, зібрався письменницький бомонд, але могили копала безпритульна дітвора, оскільки на місці монастиря планували збудувати колонію для малолітніх. З письменників було майже тридцять осіб, зокрема Юрій Олеша, Валентин Катаєв, Михайло Свєтлов, Всеволод Іванов, Володимир Лідін, Валентин Стенич, Ілля Сельвінський та інші.
“Знявши камінь з могили Гоголя, почали обережно рити, невдовзі виявивши чийсь череп. Згодом наштовхнулися на камінний склеп, в якому домовини з тілом Гоголя не було. Словом, працювали копачі до вечора, відривши домовину у бічному відгалуженні склепу. Гнилі дошки, чужі черепи, виритий класик і нетерпляча письменницька братія довкола могили. Страшно, чи не так? Дружина відомого архітектора Барановського гірко ридала. “Смотри, как вдова убивается”, — мовив один з охоронців до свого колеги.
“Коли відкрили труну, публіка ринула подивитися. Видовище було жахливе, адже череп небіжчика було повернуто набік! Варто нагадати, що в письменницьких колах давно ходили чутки про те, що Гоголь не помер, а заснув летаргійним сном. Ну, а прокинувшись у домовині, не зміг вибратись. Словом, “в гробу перевернувся”. І це не вигадки, адже психічно неврівноважений автор “Мертвих душ” ще за життя передбачав свій жахливий фінал. Боявся померти уві сні, ночами не спав, зате вдень, будучи, наприклад, у гостях, тихенько куняв собі десь у кутку.
“Натомість радянські письменники не дрімали. Оговтавшись, зауважили: крім повороту голови, нічого не свідчить про те, що письменник перевернувся в труні. Кістяк лежав на спині, частина сюртука тютюнового кольору збереглась, дратва на чоботах згнила, і вони розкрились, оголивши кінцівки.
“Тож ніщо не спинило радянських письмаків, і розпочалася справжня вакханалія, себто пограбування останнього пристановища Гоголя і розтягання його праху на подарунки й сувеніри. Кожен прагнув урвати з домовини щось на згадку про “класика російської літератури”. Лідін поцупив шматок жилета, Нікулін відірвав стрічку з позументу на труні, а його колега Олександр Малишкін відкраяв клаптик від Гоголевого сюртука. Згодом, не знаючим, що з ним робити, Малишкін продав “сюртучну” реліквію поетові Дем’яну Бєдному. Той, будучи затятим бібліофілом і маючи величезну (експропрійовану) бібліотеку, замовив умонтувати цей клаптик у перше, раритетне видання “Мертвих душ” зі своєї книгозбірні.
“Загалом з домовини Гоголя, крім фрагментів одягу й погребальних аксесуарів, було поцуплено ребро письменника, стегнову кістку, а також чоботи. Що ж до чобіт, то це був чи не єдиний злочин, сказати б, з виробничої потреби, оскільки стягнув їх з мерця директор цвинтаря, колишній комсомольський працівник на прізвище Аракчеєв. Украв, як зазначив згодом, щоби було в чому на роботу ходити під час тодішньої промтоварної кризи.
“Не боячись хоч би якої кризи, радянська літературна номенклатура мріяла про вічність інакше. Стенич украв ребро Гоголя, а дехто на чолі з Сельвінським поцупив зуби Гоголевого приятеля, поета Язикова.
“Історія з пограбуванням могил класиків мала як побутове, так і метафізичне продовження. Так, поцупивши ребро Гоголя, ленінградський письменник Стенич того ж дня заніс його до московського колеги Нікуліна (який утішався лише вкраденим позументом з труни) і попросив зберегти доти, поки він вертатиметься до себе в Ленінград. “Конечно, конечно! — пообіцяв Нікулін, наче “обокраденный” Шпак з фільму “Иван Васильевич меняет проффесию”. — Честное благородное слово”. І тут-таки кинувся замовляти на заміну копію Гоголевого ребра із звичайнісінької деревини, щоб оригінал залишити собі.
“Повернувшись додому, Стенич , натурально, зібрав у себе гостей — ленінградських письменників — щоби похизуватися артефактом. Прослухавши урочисту заяву з піднесеними чарками, ті випили й закусили, але висловили недовіру. Тоді ображений письменник, збігавши в сусідню кімнату, приніс загорнуте в ганчірку ребро. Гості кинулись роздивлятися й виявили, що це звичайний дерев’яний цурпалок. Стенич сидів весь вечір, як обпльований.
“Утім, решта розкрадачів також недовго тішилися поцупленими речами класика. Директор цвинтаря, який украв чоботи Гоголя, через три дні зателефонував до хитромудрого Лідіна. “Владимир Германович, я что-то спать не могу, — лопотів колишній комсомольський вожак. — Ко мне третью ночь подряд Гоголь приходит и говорит: “Давай назад ребро!” Поміркувавши, Лідін зателефонував до свого колеги Малишкіна, який недаремно спродав шмат Гоголевого сюртука, поскільки поцупив ще й стегнову кістку класика. “Она у меня была в кармане пальто, — збрехав Малишкін. — С вечера вытащить забыл, а утром хватился — а ее уже и нет, исчезла”. Але Лідін, знаючи підступність колеги, наполіг, і тієї ж ночі викрадачі пробралися на Новодівочий цвинтар до сплюндрованої могили Гоголя, вирили поблизу неї невеличку ямку, де й поховали чоботи з кісткою.
“Как можно после всего случившегося считать писателей высокодуховными людьми?!” — обурювався Всеволод Іванов, якому нічого не дісталося. Хай там як, але все це не врятувало радянської літератури від занепаду. І навіть не лише літератури, а й геть усієї російської культури, якій Гоголь заздалегідь неабияк помстився у доволі містичний спосіб. “Гоголь открутил какой-то винт всередине российского корабля, после чего корабль стал разваливаться, — зазначив Василь Розанов про “поховальну” суть автора “Мертвих душ”. — Он открыл кингстоны, после чего началось стремительное и неумолимое потопление России”.
Автор: Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО
Джерело: Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі
друкувати
За просвітницької ініціативи Культурологічного проекту “Коломия – наше місто” (адвокат Михайло Петрів), запрошує вас на презентацію графічного роману “Герой поневолі”, яка відбудеться за присутності авторів 18 листопада 2015 р. в місті Коломиї…
6 жовтня Суд Європейського Союзу оголосить рішення у справі щодо захисту даних, що може означати початок важких часів для Facebook та інших інтернет-велетнів…
З настанням похолодання значно зростає небезпека виникнення пожеж в житлових будинках. Це пояснюється, в першу чергу, збільшенням періоду експлуатації печей, електронагрівальних приладів, та необережного поводження з вогнем.
У 2006-ому році в Данії, водій швидкої допомоги перевозив пацієнта з однієї лікарні до іншої.
Пацієнт - смертельно хвора людина, що провела три місяці поспіль на лікарняному ліжку. Під час поїздки він дуже хотів побачити канал Влардінген востаннє. Він хотів трошки побути на сонці та вітру, відчути запах води, перш ніж знову повернутися до лікарні.
Уряд передбачив 140 млн грн на реформування служби дільничих міліціонерів у невеликих населених пунктах
Згідно з дослідженням компанії Luster Premium White, мілленіали (покоління, що народилося в 90-х - початку 2000-х) витрачають на селфі у середньому 54 години на рік
22 вересня голова облдержадміністрації Олег Гончарук зустрівся з командиром новоутвореної 10-ї гірсько-піхотної бригади, Героєм України, підполковником Василем Зубаничем.
Швейцарський фінансовий холдинг опублікував рейтинг, в якому підраховано кількість годин, які доведеться пропрацювати середньостатистичним жителям різних міст для того, щоб дозволити собі iPhone 6 (
850 тисяч біженців приїдуть у ЄС впродовж наступних двох років. І це лише мінімальні розрахунки, які оприлюднили в ООН.
