Житія тирана: Коба, Давид, Сталін…

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-07-17 04:09:30

Швець Віссаріон Джугашвілі пиячив та бив дружину Катерину й сина Сосо. Невдовзі він загинув у бійці. Мати мріяла, аби Сосо став священиком. 1888-го вона відправила сина навчатися до православної школи у місті Горі, а через шість років хлопець вступив до Тифліської духовної семінарії.

Однолітки не любили впертого й вовкуватого Сосо, дражнили за віспувате лице та зрощені пальці на лівій нозі. А він добре вчився, опублікував декілька віршів. Та невдовзі захопився марксизмом і покинув семінарію.

У більшовицькому підпіллі мав партійні прізвиська: Коба, Давид, Сталін.

Якось друг Олександр Сванідзе познайомив його з сестрою Катериною. 1902-го 22-річний Йосип таємно повінчався з 17-річною швачкою. 1907-го вона народила сина Якова, а невдовзі захворіла на сухоти й померла. Йосип віддав 6-місячного Яшу на виховання сестрі покійної дружини.

У січні 1911 року Сталіна заслали до Архангельської губернії. Матрона, в якої квартирував, народила від нього хлопчика Костю. Записала його сином свого покійного чоловіка. Костянтин Кузаков згодом працював у відділі пропаганди ЦК у Москві. 1996-го, за рік до смерті, він розповів: “Я был еще совсем маленьким, когда узнал, что я — сын Сталина”.

1914-го Кобу заслали до Туруханського краю. У селі Курейка 14-річна Ліда Перепригіна народила від нього сина, який помер. 1917 року з’явився на світ іще один хлопчик. Його записали Олександром Джугашвілі. Згодом дитину всиновив селянин Яків Давидов. Олександр закінчив технікум зв’язку у Красноярську і до кінця життя працював виконробом. Ні з Олександром, ні з Костянтином Сталін ніколи не бачився.

Повернувшись із заслання в березні 1917-го, у Петербурзі він часто бував у свого товариша Сергія Аллілуєва. Невдовзі захопився його донькою 16-річною Надією. Вони побралися. 1921-го Надія народила сина Василя, а ще через п’ять років — доньку Світлану. Вдома Сталін часто зривався на дружині. Коли ж Надії не було поруч, писав їй ніжні листи. “Сижу дома один как сыч, — жалівся. — Целую ного-ного, кепко-кепко”.

8 листопада 1932-го Сталін зібрав бенкет, присвячений 15-й річниці революції. Потім подзвонив якійсь жінці та замовив машину, аби їхати на дачу. Цю розмову чули всі гості. Надія пішла з бенкету о першій ночі. Зранку 9 листопада економка знайшла її мертвою у своїй кімнаті, біля неї на підлозі лежав “вальтер”. Поряд стояв Сталін. Офіційно повідомили, що Аллілуєва померла від апендициту. Передсмертну записку дружини Сталін спалив.

Після смерті Надії Сталін репресував усю її рідню, а потім знищив родичів.

Наприкінці життя його мучили гіпертонія та атеросклероз судин головного мозку. Він боявся, що його отруять, і не приймав ліків, які прописували лікарі. 1 березня 1953-го з ним стався інсульт, Сталіна паралізувало. Охоронці викликали Лаврентія Берію та Георгія Маленкова, але ті заявили, що “Хозяин” відпочиває і його тривожити не слід. Василь Сталін кричав, що батька вбили. Однак його кинули до психлікарні.

Світлана Аллілуєва згадувала, що 5 березня в останню хвилину “отец вдруг открыл глаза и обвел ими всех, кто стоял вокруг. Это был ужасный взгляд — то ли безумный, то ли гневный и полный ужаса. Тут он поднял вдруг левую руку, которая двигалась, и указал ею куда-то наверх, как бы пригрозил всем нам”.

У день його похорону в Москві тисячі людей загинули у тисняві. До 1961-го забальзамоване тіло Сталіна лежало поряд із Леніним у мавзолеї на Красній площі. Потім за вказівкою Хрущова його перепоховали біля Кремлівської стіни.

Автор: Лідія ГОРОХОВСЬКА
Джерело: Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі