Політична некрофілія: Україну знову розколять

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-07-01 03:29:13

Багато експертів прогнозують - в Україні може повторитися історія виборів 2002-2004 років. Навіть, незважаючи на поправки, внесені в хід виборчої кампанії світовою економічною кризою.

Знову будуть підніматися теми інтеграції в НАТО, реабілітації УПА, “помаранчевого фашизму”, “донецького бандитизму”, російської мови як другої державної, “насильницької українізації”. Одним словом, всього того, що може знову розколоти суспільство.

Схема, нав’язана ззовні, досі працює. Практично будь-яка новина, пов’язана з цими проблемами, стає об’єктом пристрасного онлайн-обговорення, де учасники доходять до взаємних образ на ґрунті національної чи політичної приналежності. Причому важко судити — спонтанно це все виражається, чи відбувається в процесі цілеспрямованого “троллінгу” (провокування скандалів).

Але ясно одне — багато хто з наших політиків по суті, “троллять” українців, періодично піднімаючи питання, які в розвинених країнах є анахронізмом.

Наприклад, у тій самій Німеччині спогади про нацизм в політичному аспекті вважається за моветон і навіть є ризик отримати за це кримінальне покарання. В Україні вважається нормальним одягти когось, кому потрібно знизити рейтинг, в нацистську уніформу і обклеїти такими плакатами пів-області включно з обласним центром-мільйонників. Цей епізод з Ющенком у Донецьку восени 2004 може бути повторений проти будь-якого із представників колишнього “помаранчевого” табору.

Але справа навіть не в неактуальності подібних проблем, а в тому, що іншого способу “розворушити” людей наші політики придумати не можуть. Ані Тимошенко, ані Янукович, ні в якійсь мірі Ющенко. Яценюк - швидше виняток з правил, і то, можливо, не занадто підходящий - “розкольні” теми він намагається обійти стороною, загладжуючи їх риторикою а-ля “нехай все у всіх буде добре”. Але реально альтернативний дискурс він поки що не презентував .

У головних тезах своїх передвиборчих виступів політики будуть використовувати спочатку економічні аргументи. Спрощено кажучи, Янукович буде говорити з трибуни про те, що він знає рецепт боротьби із кризою, але йому потрібна влада. Тимошенко буде казати, що вона бореться з кризою, але їй заважають. Ющенко говоритиме, що Тимошенко бореться з кризою неправильно, а Янукович б взагалі з ним не боровся, тому, що не знає, як.

Але коли закінчаться економічні аргументи, тоді і почнеться процес “мочилова в сортирах”. Коли, з одного боку, будуть обзивати прозахідних (або взагалі всіх україномовних) кандидатів “фашистами” і “американськими маріонетками”, а з іншого боку - проросійські кандидати будуть подаватися в кращому випадку, як “рука Москви”.

З цієї точки зору, найбільш пікантна ситуація у Юлії Тимошенко. При тому, що її електорат формально “помаранчевий”, її ініціативи по налагодженню відносин з Росією можуть бути використані проти неї ж.

Така установка на використання заборонених в інших країнах тематик є патологічною для країни в цілому. Адже піднімаючи на прапор свідомо неактуальні в сучасному світі акценти поділу України за мовою, конфесіями і відносинам до сусіднім державам, вітчизняна політична еліта не тільки виявляє патологічний потяг до “мертвих” ідей, але й заганяє мислення населення в рамки застарілих і фактично “мертвих” ідейних кордонів.

Це ненормально одразу з двох причин. З одного боку, явно недоцільно робити такий акцент на піднятті історичних тем (реабілітація УПА і т.д.), коли в Україні є багато невирішених проблем, які треба вирішувати тут і зараз. Наприклад, чи можна правильно платити податки, коли не існує єдиного податкового кодексу, а правові акти цієї тематики часто суперечать один одному.

З іншого боку, реакція на підняття історичних тематик у нас явно ненормальна (коли намагаються говорити про реабілітацію тих же ОУН і УПА, то багато ЗМІ і політиків проросійського штибу починають стверджувати, що всі українські націоналісти тих часів були прихильниками Гітлера і т.д. Хоча той же Бандера був політв’язнем у Третьому рейху, а багато його соратники були офіційно страчені нацистами за участь у русі Опору.

І багато людей в це вірять, ставлячи знак рівності між нацистами і “помаранчевої” владою. І це стало однією з причин зниження рейтингу Віктора Ющенка, який не побоявся піднімати історичні проблеми. Але, водночас, більш актуальними питаннями на кшталт реформування судової та фіскальної систем волів власноруч не займатися. Природно, що такий стан речей є ненормальним.

Все це змахує на істинно некрофільський потяг наших топових політиків і їх свити до політичної “мертвечини” — спекуляції на історичній пам’яті або на мові повинні були б давно відмерти як виборчі технології. Але чомусь не відмирають, а навпаки, штучно підтримуються протягом вже семи років у сьогоднішньому вигляді.

Це говорить про те, що наша політична еліта, за винятком небагатьох її представників, не здатна запропонувати нічого якісно нового в плані формування порядку денного.

І для того, щоб приховати свої реальні промахи, політики починають копатися там, куди їм взагалі повинен був би замовлено шлях - в історії. Від цього, до речі, страждає і суспільство — постійно сварячись між собою з питань, які піднімають політики, воно не здатне ефективно контролювати владу.

Його свідомість приречене обертатися навколо того, чи був Мазепа зрадником чи не був або чи розколеться Україна від входження її в НАТО? А про те, хто скуповує в обхід законодавства землі сільськогосподарського значення або на які кошти чиновники з офіційною зарплатою в 4000 гривень купують собі вілли під Києвом, практично ніхто не говорить.

І еліта в цьому зацікавлена, щоб інша частина населення обговорювала явно надумані “вкидання” на історичну або мовну тематику, але не думала про те, як примусити політиків відповідати за невиконані обіцянки.

Джордж Орвелл колись писав: “Хто керує минулим, той керує майбутнім: хто керує сьогоденням, той керує минулим” (“1984”). Не маючи чітко визначеної точки зору на історію, яка служить їжею політикам для нарощування рейтингу, Україна в цілому позбавлена сьогодення — як можуть люди, які є фаховими “тролями”, що-небудь запропонувати конструктивне.

Про майбутнє можна вже не говорити — якщо всі державні програми стають, у кращому випадку, тягарем, а в гіршому — джерелом корупції. Конструктивні виборчі програми підміняються красивими “картинками” лідерів і тими ж гаслами про перегляд чи недопущення перегляду історії, геополітичної орієнтації, мовної концепції і т.д.

Але за таке ставлення до власного майбутнього можна ним же і поплатитися. Зокрема, однією з альтернатив, яка може чекати Україну, є її перехід під зовнішнє управління іноземних держав на тлі політичної та економічної кризи, а також розпад країни в результаті активізації сепаратистських процесів.

Але сьогоднішній українській політичної еліти (більшої її частини), судячи з усього, все одно, в якому стані буде Україна після виборів - гроші на рахунках в іноземних банках накопичені, нерухомість придбана, зміна громадянства теж не викличе особливих проблем. А решта суспільства буде пожинати плоди безвідповідальності політиків, як і своєї наївності.

Автор: Максим ПОБОКІН
Джерело: Новинар
Обговорити на форумі