Ведомости: Пастка недовіри

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-06-10 05:12:22

Одна з загадок російської громадської думки – це ставлення росіян до держави. Більшість російських громадян знають, що держава корумпована і неефективна, а проте підтримують збільшення державного втручання в економіку. Як це можна пояснити?

Недавня робота економістів Філіпа Агіона, Янна Алгана, П’єра Кахука і Андрєя Шлейфера показує, що це пов’язано з нестачею “соціального капіталу” і довіри громадян один до одного. Їхні дослідження, що ґрунтуються на даних опитування World Values Survey у 56 країнах, показують, що це не тільки російський феномен. А наші колеги з Російської економічної школи Іріна Дєнісова, Єкатєріна Журавская і Маркус Еллер, використовуючи більш детальні дані по 10 тис. росіян, кажуть про те, що в Росії нестача довіри громадян один до одного дійсно пояснює довіру до держави, нехай і нечесної та корумпованої. Росія потрапила у пастку недовіри – стан недовіри один до одного породжує недовіру до децентралізованого ринку. Шанс вийти з тупика з’явиться, якщо частина еліти зробить перший крок і почне грати по-новому.

Як влаштована теорія Агіона та його співавторів? Вони говорять про наявність хибного замкнутого кола недовіри, корупції та домінування держави над бізнесом. У регульованій (і корумпованій) країні немає сенсу інвестувати в людський та соціальний капітал – адже у цій економіці не працюють етичні принципи, а успішними є лише корумповані підприємці. У такій економіці навики ведення бізнесу і репутація нічого не варті. Тому підприємці інвестують у людський капітал і репутацію, а громадяни не довіряють підприємцям – адже успіх бізнесу значною мірою залежить від близькості до чиновників. З точки зору виборців, підприємець, який дає хабар, нічим не кращий за чиновника, який його бере. Громадяни розуміють, що підприємці займаються не створенням доданої вартості, а її перерозподілом, досягають успіху не працею й талантом, а завдяки привілеям, отриманим від чиновників. Тому державне втручання і підтримується більшістю виборців. При тому що корупція їм не подобається, вони сприймають її як неминуче зло – але якщо підприємці погані, то чим їм гірше, тим краще суспільству.

І робота Агіона, і робота Дєнісової показує, що ця теорія підтверджена даними. Але дві ці роботи суттєво відрізняються за предметом дослідження. Робота Агіона і співавторів досліджує відмінності між окремими країнами. В роботі Дєнісової і співавторів розглядаються зацікавлення громадян у межах одної і тої ж країни – Росії. Середній росіянин не довіряє іншим, не любить приватних підприємців і виступає за посилення ролі держави в економіці (повністю розуміючи її корумпованість). Але й у нас є – нехай і меншість – громадян, які довіряють іншим, не люблять державного втручання і покладаються на себе. Хто ж ці громадяни? Як правило, це більш молоді та освічені росіяни, ті, в кого є досвід роботи у приватному секторі і немає досвіду втрати роботи або доходів під час переходу до ринку. Є й географічна різниця у цінностях: деякі міста і регіони перебувають глибоко у пастці недовіри, тоді як декілька (нехай їх мало – всього лише 10-20%) більше схожі за цінностями на розвинуті країни. Це, у свою чергу, дає привід для оптимізму: виявляється, що і всередині однієї країни співіснують різні системи цінностей.

Хибне коло недовіри громадян один до одного і до приватного підприємництва розірвати дуже складно. У деяких країнах ефекти недовіри тривають століттями. Останні економічні дослідження підтверджують давню тезу соціолога Роберта Путнама – рівень довіри передається в родині з покоління в покоління. Але зміни, у тому числі й різкі, можливі. В Росії за останні 15 років відбулася різка зміна рівня довіри (у гіршу сторону). За даними Дєнісової та співавторів, у 2006 р. лише 16% росіян вважали, що незнайомим людям можна довіряти. Коли тих самих людей запитують, як би вони відповіли на це ж запитання у 1991 р., рівень довіри виростає до 38%. Звичайно, треба зробити поправку на неточність спогадів та ідеалізацію минулого, але різниця величезна. Якщо рівень 1991 р. відповідав середньоєвропейському, то сучасний рівень довіри в Росії – це скоріше рівень довіри у бідній країні, що розвивається.

Чи означає факт різкого падіння рівня довіри, що можливе і її порівняно швидке відновлення? Теоретично – можливе. Для цього потрібна критична маса тих, хто замість того, щоб дотримуватися прийнятих і вигідних у цій рівновазі правил гри, починає грати за новими правилами і тим самим ламає погану рівновагу. На практиці для цього якась частина російського суспільства повинна зробити перший крок і витягнути себе, як барон Мюнхаузен, з болота за чуба.

Часом для зміни правил гри достатньо зовсім невеликої групи людей, а іноді навіть одної людини. Хто може це зробити? У країнах із розвинутою демократією такою групою може стати опозиція. У США символом кардинальних змін став Барак Обама. У Південній Африці апартеїд був зруйнований зовсім невеликою групою активістів, яка згуртувалася навколо Нельсона Мандели. В Росії наразі не видно нового “маяка надії”, особистості або групи особистостей, яка була б на голову вище решти суспільства морально та інтелектуально. За новими правилами могли б почати грати існуючі еліти – чиновники і підприємці. Але чиновники для цього не мають жодних стимулів. Залишаються підприємці.

Звичайно, в сучасній Росії вигідніше будувати бізнес на хабарах і привілеях від держави (включаючи захист від конкуренції). Але якщо в російському бізнесі не накопичиться критична маса підприємців, які роблять свій бізнес чесно і турбуються про власну репутацію, то російські виборці завжди будуть голосувати за збільшення ролі держави в економіці і радіти, коли держава вкотре карає “олігархів, що зажерлися”. У такій країні права власності так і залишаться на папері. Такій країні навряд чи вдасться подолати відставання від розвинених країн. Агіон і співавтори показують, що країни з низьким рівнем довіри і високим рівнем регулювання при інших рівних суттєво бідніші. Якщо ми хочемо жити в країні, де громадяни довіряють один одному і приватному бізнесу, російські підприємці повинні зробити перший крок – крім них, це зробити нікому.

Автор: Сєргєй Гурієв [Сергей Гуриев] – ректор Російської економічної школи, професор “Морган Стенлі”; Олєг Цивінскій [Олег Цывинский] – професор Єльського університету і Російської економічної школи
Назва оригіналу: Ловушка недоверия
Джерело: Ведомости: №104 (2374), 09.06.2009
Зреферувала Юлія Павлишин, Західна аналітична група
Обговорити на форумі