Феномен гуцульського театру

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-03-27 03:20:35

27 березня - Міжнародний день театру. Кореспондент “Експресу” побувала у далекому гірському селі Красноїлля, де діє унікальний гуцульський театр, якому немає аналогів в Україні, а, може й в світі.

…Три години їзди до найвіддаленішого райцентру Прикарпаття - Верховини, потім година чекання на сільський автобус, та ще півтори години петляння вузенькими гірськими дорогами. Так я добиралася в Красноїлля - село, в якому зародилося унікальне явище в історії не тільки української, але й світової культури - гуцульський театр.

“Єк дужі, панєнко! Не розтрісло по наших дорогах”, - з жартами зустрічає на зупинці в центрі села поважний і статечний гуцульський ґазда, керівник театру Володимир Синітович. “А таки розтрясло”, - думаю собі, проте, знаючи гуцульський гонор, вголос нічого не говорю. Допоки прямую до господи пана Синітовича, дивлюсь на засніжені шапки гір та добротні хати.

“96 років тому, переслідуваний російськими жандармами, прибув з далекого Харкова у сусідню Криворівню письменник, режисер і віртуоз-бандурист Гнат Хоткевич, якого одразу полонила карпатська стихія, - розповідає славну історію театру пан Володимир. - Ще кілька років перед приїздом у Карпати Хоткевич уже цікавився гуцульським фольклором і був глибоко переконаний у мистецькій обдарованості верховинців”.

“Чужий” пан швидко засвоїв місцеву говірку і через кілька місяців не відрізнявся від місцевих учителів чи священиків. А незабаром він заснував при красноїльській “Січі” аматорський театр, де зібралося 17 мало або зовсім неписьменних горян, які ніколи не бачили сцени, проте мали неабиякий акторський хист та велике бажання показати свій талант людям. Тому сьогодні майже кожен житель Красноїлля є нащадком перших акторів, які мали чудову зовнішність, добру дикцію, уміли співати, танцювати, грали на кількох музичних інструментах. Отож, Хоткевичу було легко з ними працювати працювати.

Вивчивши побут і звичаї карпатців, режисер вирішив, що актори говоритимуть на сцені місцевою говіркою. Адже примусити гуцулів перейти на літературну мову справа марна й, по суті, неможлива, та й губити такі таланти було б злочином.

…Ось так за неспішною і цікавою розмовою незчулася як увійшли до хати Синітовича, де нас уже чекало кілька акторів та щедре частування. “Харчюйте (їжте - авт.) на здоров”я!”, - припрошувала ґаздиня пана Володимира Анничка, ставлячи одну страву за другою. А тим часом головний режисер театру, вчитель української мови місцевої школи Марія Дідушко продовжує розповідь про гуцульський мистецький феномен. “Першою п’єсою, яку поставили аматори, - каже пані Марія, - була адаптована драма польського письменника Коженьовського “Антін Ревізорчук”, яка мала назву “Верховинці”. Згодом Хоткевич написав “Непросте” та “Гуцульський рік”, п’єси, в яких показані усі найважливіші свята та віхи життя горян: Різдво, Великдень, Івана Купала, весілля, похорон і т д. Отож виходить, що ніякого театру немає, карпатці показували своє повсякдення.

Після першого вдалого виступу були гастролі у Жєб’єму (нині Верховина - авт), Надвірній, Долині, Стрию, Кракові, Львові, Бродах та інших містах, де упродовж 90 днів актори дали 68 вистав у 61 місті. Виступи у Кракові стали своєрідним екзаменом на національну і мистецьку зрілість гуцулів, яких польські пани вважали ні на що нездатними п’яницями та розбійниками.

- У 1912 році в театрі працював Лесь Курбас, - з гордістю доповнює дружину Іван Дідушко, батько якого теж був служителем карпатської Мельпомени. - Пізніше красноїльці разом з Хоткевичем подорожували до Харкова, де не тільки показували вистави, але й з великим успіхом продавали різноманітні вироби з дерева. Побачивши карпатське диво, відома акторка Марія Заньковецька передала нашим людям гроші для заснування на Слобожанщині гуцульської майстерні.

Актори ж гастролювали далі. Їм аплодували одесити, кияни, херсонці, а під час виступів у Москві високу оцінку гуцулам дали Станіславський та Немирович-Данченко.

На жаль, після Першої світової війни театр занепав. Відроджений у 30-их роках Василем Костинюком, він уже не мав такої шаленої популярності. Лише у 1988 році, на святкуванні 110-ої річниці від дня народження Гната Хоткевича красноїльці знову вийшли на сцену.

…На сьогодні у гуцульському театрі грають 39 чоловік. Є доросла та молодіжна групи. Театр - лауреат багатьох фестивалів і має звання народного. А “Верховинці”, “Непросте” та “Гуцульський рік” залишаються в репертуарі й досі. Готують вистави “Я повернусь” та “В ніч на Святого Миколая” й діти. І, як звикле, поїздки, гастролі, нестача коштів. Багато акторів чоловіків час від часу мусять покидати село у пошуках зарібку в столиці чи закордоном. Але. незважаючи ні що , як майже століття тому, три рази в тиждень поспішають горяни на репетиції. Тоді забуваються щоденні біди, прокидається генетична пам’ять і злітає над горами: “Ге-е-е-ей, браття, опришки!”, мелодія, що супроводжувала допоки зникли з видноколу гори.



Автор: Галина ПЛУГАТОР, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі