Відомі імена краю: Бориславський ізмарагд

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-03-27 02:09:36

Попри свою публічність, постійне життя у вирі подій, так би мовити, на вістрі пера, професія журналіста, редактора залишає у біографії обраної ним людини хіба велике тире: дата прийому на роботу, тире, дата виходу на пенсію. Своє життя, сповнене зустрічами із цікавими людьми, участю інколи й у доленосних подіях, журналіст записує на скрижалі-шпальти газети, журналу. Але наш краянин Роман Соловчук (на фото) не лише головний редактор міської газети “Нафтовик Борислава” (Львівська область), але й письменник, автор роману “Барабський міст”, численних новел та оповідань.

Народився Роман Іванович 16 квітня 1949 року в селі Голосків, що під Отинією.

“Сільська дитина змалку пізнала, що таке працювати на землі, — пише про нього Віра Кульова у “Журналісті України”. — З юних літ совісне хлопченя прагнуло хоча б трохи допомогти родині. Чи не тому й закінчив лише вісім класів, як мовиться, стаціонарно, а вже потім освіту здобував, можна сказати, самотужки. Бо яке ж то навчання після роботи в будівельній, а потім тракторній колгоспних бригадах, куди пішов прямо зі шкільної лави, навіть не відгулявши канікул?! Як то воно сидіти за партою з “однокласниками”, які часто в батьки годяться! Коли сон хилить, а коли й ноги самі просяться туди, де витинають троїсті музики й перекликаються коломийками ровесники! Отож частенько засиджувався за книжками до третіх півнів, бо хотілося дізнатися, що робиться в світі, та й література вабила, бо й сам потихеньку пописував. І не лише лірику, якою грішать чи не кожен юнак та дівчина. У районній, ба, навіть обласній пресі час від часу з’являлися Романові дописи про сільські новини. У селі давно підмітили у хлопчини дар до письменства, тому не одна людина радила розвивати його. Та й сам вирішив торувати таку дорогу. Отож 1967-го подав документи до Львівського університету імені Івана Франка, на факультет журналістики. Якось так сталося, либонь, Бог допоміг сміливцеві, що одразу вступив до знаменитого ВНЗ. Студентські роки промайнули, мов одна мить”.

Оглядаючись назад, так би мовити, з висоти прожитих літ, пан Роман вважає себе вихованцем літоб’єднання, котре у роки його юності існувало при коломийській міськрайонній газеті “Червоний прапор”. Воно і визначило його професійний вибір.

Після закінчення університету 23-річний юнак з дипломом журналіста за направленням їде до Борислава, у тамтешню міську газету “Нафтовик Борислава”. “Тоді я був у редакції наймолодший, — дещо мрійливо з нотками ностальгії згадував Роман Соловчук ті роки за філіжанкою кави у нашій редакції. І констатує, — а тепер я чи не найстаріший. Цього року — на пенсію…”

Уже буквально через кілька місяців роботи молодого спеціаліста призначають заступником головного редактора. У вирі подій і проблем міста шліфувалася фахова майстерність, визнанням якої стало звання “Золотого пера”, яке виграв у Всеукраїнському конкурсі журналістів 1980 року.

Не забарився за тим і кар’єрний ріст. 1984 року його призначають головним редактором “Нафтовика Борислава”.

А тим часом у вже колишньому Радянському Союзі керівна і єдина партія розпочала перебудову, яка позначилася лібералізацією економіки і громадського життя. На зорі національного відродження 1988 року наш краянин з кількома такими ж патріотами ініціювали відновлення Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Його ж і обрали головою Бориславської організації. До речі, в історії Товариства бориславська організація стала другою після львівської. Діяти доводилося, незважаючи не політичне потепління, у досить складних умовах. Водночас очолюючи демократично-національну організацію, за посадою головного редактора був і членом міськкому партії. Діставалося на горіхи від районного партійного керівництва, та й однодумці трохи косилися. “Свій серед чужих, чужий серед своїх”, — так характеризує своє становище у тодішні часи наш візаві. Тим не менше, очолювана ним газета стала рупором міських демократичних організацій: “Просвіти”, РУХу, “Меморіалу”.

Пригадує пан Роман, як до Борислава у тодішні буремні роки приїжджав В’ячеслав Чорновіл. На центральний майдан тоді зійшлося десь 8—9 тисяч людей. Таку подію, звісно ж, газета не могла залишити поза увагою, а на дорікання керівної і спрямовуючої була лише єдина відповідь: такий масовий захід газета не могла оминути.

Попри активну громадську діяльність та щоденні редакторські клопоти Роман Соловчук займався письменством і видавничою діяльністю. Саме у роки національного відродження 1988—1989 взявся за написання роману “Барабський міст”, який згодом завершував уже 2004—2005 року. А між тим творив у малих жанрах: писав новели, оповідання. Місцеве видавництво, яке діяло на базі редакції газети, видало літературну хрестоматію малого міста “Бориславський ізмарагд”, куди ввійшли твори п’ятьох місцевих членів Спілки письменників і лауреата Шевченківської премії. Видають і твори місцевих авторів.

У всіх життєвих гараздах-негараздах, поруч з ним завжди була і є його дружина Дарія, теж з Голоскова. Вона — надійна опора, яка створює для чоловіка комфортні умови для творчої роботи, з якою можна і смуток, і радість ділити, і заспівати сольним дуетом застільну народну пісню чи поколядувати. Вибрали батькову журналістську стезю і його дві доньки: одна працює прес-секретарем у Києві, друга — поруч, допомагає батькові тягнути нелегку газетну лямку.

Автор: Олег ПРОСКУРЯКОВ
Джерело: Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі