В’ячеслав Чорновіл: Життя, як спалах зорі

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-03-25 05:34:56

Якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив. В’ячеслав Чорновіл.

А прожив В’ячеслав Чорновіл тільки 61 рік, і рівно десять літ тому, 25 березня 1999-го, через “несплановану” автокатастрофу обірвалося його життя.

Народився В. Чорновіл 24 грудня 1937 року в с. Єрки Звенигородського району Черкаської області в родині сільських вчителів. У радянські часи сім’я Чорновола зазнавала переслідувань, їм доводилось переїжджати з села в село, постійно змінюючи місце проживання та роботу.

Малий В’ячеслав виявився здібною дитиною, адже вмів читати вже з чотирьох років. Враховуючи це, його взяли до школи одразу в другий клас. Школу закінчив із золотою медаллю і в 1955 році вступив до Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка на філологічний факультет. З другого курсу перевівся на факультет журналістики.

Під час навчання в університеті за публікацію у факультетській газеті статті з антикомуністичним мисленням Чорновола було подано на відрахування. Щоб не бути виключеним з університету, змушений був поїхати на “перевиховання” до Маріуполя, де працював на ударній будові, після чого зміг продовжити навчання. Закінчив університет з відзнакою, а під час випускного вечора пішов на Володимирську гірку в Києві і дав обітницю, що все життя боротиметься за Україну.

З липня 1960-го до травня 1963 року працював редактором передач для молоді на Львівській студії телебачення. 1964 року В’ячеслав Чорновіл склав кандидатський мінімум та пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педуніверситету, але 4 вересня 1965 року за публічний протест разом з і. Дзюбою та В. Стусом у кінотеатрі “Україна” на прем’єрі фільму С. Параджанова “Тіні забутих предків” проти політичних арештів його було виключено з аспірантури та позбавлено роботи.

Згодом за відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.

Наступний вирок уже був жорстокіший — у листопаді 1967 року за звинуваченням у “наклепі на радянський суспільний і державний лад” йому було присуджено три роки ув’язнення в таборах суворого режиму. Причиною цього виявилася журналістика. Чорновіл видав документальну збірку “Лихо з розуму” (портрети двадцяти “злочинців”), де подав правдиві матеріали про арештованих у 1965 році шістдесятників. За цю книжку Чорновіл згодом став лауреатом міжнародної премії для найкращих журналістів світу, що боронять права людини, а від Радянського Союзу отримав тюремне ув’язенння. Ось така справедливість!

Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдавалося влаштовуватись на роботу. В’ячеслав Максимович працював і спостерігачем на метеорологічній станції на Закарпатті, і землекопом археологічної експедиції в Одеській області, і вагарем на станції Скнилів у Львові.

У 1970 році В’ячеслав Чорновіл починає випуск підпільного журналу “Український вісник”, в якому друкує матеріали про український національний спротив радянському режимові. За це під час загальноукраїнських “зачисток” у 1972 році його арештовують знову за особливо небезпечний державний злочин, а саме за “антирадянську пропаганду й агітацію”. Суд виніс вирок — шість років таборів і три роки заслання. Відбування терміну проходило в мордовських таборах.

У травні 1979 року створюється Українська гельсінкська група, і Чорновіл одразу стає її членом. Фактично за це його знову було заарештовано в квітні 1980 року та засуджено на п’ять років позбавлення волі. І лише в травні 1985-го В’ячеслав Чорновіл нарешті зміг повернутися в Україну.

8 вересня 1989 р. створено Народний рух України — спочатку як громадсько-політичну організацію, а згодом перереєстровану на політичну партію. Чорновіл з часу заснування був членом Руху, з березня 1992 року — співголовою. З грудня 1992-го — головою НРУ.

У березні 1990 року В’ячеслава Чорновола було обрано депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України.

З квітня 1990 року до квітня 1992-го — голова Львівської облради та облвиконкому. З квітня 1992 року перебуває на постійній роботі в парламенті України — народний депутат двох наступних скликань (1994 і 1998 років). Керівник депутатської фракції НРУ. З 1995 року — член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Головний редактор газети “Час” (Time) (з січня 1995-го по березень 1999 року).

Лауреат Державної премії України імені Т.Г.Шевченка (1996 р.) в галузі журналістики й публіцистики. Лауреат міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975 р.). Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1997 р.).

Восени 1991-го В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у президенти України, але зайняв друге місце, набравши 23,3% голосів виборців, а вже на президентських виборах України 1999 року був явним фаворитом, у зв’язку з чим “загинув” в автокатастрофі 25 березня 1999 року на шосе під Борисполем: врізався в КамАЗ з причепом, який вночі якраз там і якраз у тому місці розвертався посеред дороги (!). Усім відразу стало зрозуміло, що Чорновола просто “прибрали”, тільки тодішнє МВС твердило, що офіційною версією вважається випадкова ДТП. А з часом і саме слідство зайшло в глухий кут, адже від серцевого нападу раптово помер сам водій КамАЗа.

В’ячеславу Чорноволу як патріотові, як діячеві руху Опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу, як в’язню радянських концтаборів, як борцю за волю України встановлено пам’ятники. Їх на нинішній час в Україні тільки три: в Києві, Львові та Івано-Франківську.

2005 року на відкриття пам’ятника В’ячеславу Чорноволу в Івано-Франківську прибуло багато різних представників та делегацій, але серед них не було рідного сина — Тараса.

Хоч В’ячеслав Чорновіл не став президентом, але він став національним героєм, у зв’язку з чим у 2000 р. йому було присвоєно звання Героя України (посмертно).

Автор: Назарій ПАВЛІВ, “Галичина”
Обговорити на форумі