У жовтні вбили у м.Львові Я.Галана. Ця подія обернулась страшною трагедією для нашої родини. У Львові пройшли масові арешти.
Арештували і моїх братів. Приїхали енкаведисти і в село Сороки, зробили обшук в хаті, заарештували тата. Коли татко з нами проїдався, ми всі гірко плакали, а я запитала: коли татко повернеться. Пам’ятаю, як тато мені відповів: завтра… Ох, як довго для мене тягнулося те завтра — цілих 25 років і 6 місяців. Для мами цього завтра вже ніколи не було. Після арешту батька, на третю ніч, приїхав чорний ворон, військові наказали мамі: “Собірайся, — поєдєш в Сібірь”. Хоча мені було 4 роки, добре все пам’ятаю. Це була страшна ніч, всі плакали, енкаведисти нишпорили по хаті, закрали нам документи на власність хати, яку тато купив у Львові. Привезли нас на пересильний пункт м.Львова Полтевно. Завели нас у кімнату, розміром 8 на 4, де перебувало 80 людей. Стояли двоповерхові нари, але не всі на них могли поміститись. Я, мама, Ліда і Зеньо спали на нарах, а Дарця і Вірця — на кам’яній підлозі. Ми прожили там 4 місяці в жахливих умовах. Найгірше мене обурювала “параша”, бо в кімнаті були жінки з хлопчиками. Годували нас погано, часто їли синю, грубу кашу “пинцак”. Пам’ятаю, що виводили нас раз в день на подвір’я. Ми ходили по кругу як арештанти. Одного разу маму забрали у в’язницю на вул. Лонського на допит. Там її тримали цілий тиждень. Я була дуже налякана, все плакала і хотіла мами. Старша сестра Дарця ходила до начальника і питала за маму.
Начальник обіцяв, що мама незабаром прийде. Мама таки повернулася. Вже потім нам розповідала дуже жахливі речі, які страшно було слухати. Про себе мама розказувала, що була в одиночній камері і її щоночі брали на допит. Там чулися страшні крик та зойки. Після одного нічного допиту конвоїр штовхнув маму в камеру і вона зомліла. Мама не пам’ятає, скільки лежала непритомною. Коли прийшла до пам’яті, то відчула як затерпли руки і боліло серце. Зрозуміла, що то був сердечний приступ. Мама була дуже зажуреною, ми жаліли її, старалися берегти, але нічим не могли зарадити.
У лютому 1950р. нас повезли на спецпоселення на Далекий Схід. Помістили у брудний товарний вагон, де було вже 16 родин. По кінцях вагона розміщені 3-ох поверхові нари, на яких ми спали. Посередині вагона стояла одна залізна піч, недалеко дверей був прорубаний отвір — це служило за туалет. У вагоні було тісно, незручно і холодно. Не було що їсти. Але ми спасалися тим, що мали м’ясо свині, яку взяли з с.Сорік. Це м’ясо варили на пічці у вагоні. З кожного вагону брали трьох жінок, які йшли під конвоєм по вугілля, воду, їжу. Один раз на день приносили теплу страву. Щодня на 17 родин давали одне відро зупи, відро каші і два відра вугілля. Морози сягали до 50 градусів, ранком волосся примерзало до стіни вагона. Після трьох тижнів такої поїздки у сусідньому вагоні кинувся тиф. Нас довезли до Новосибірська, там зупинили потяг і всі вагони разом із людьми порозвозили на різні станції. Наш вагон залишився у тупику. Всіх людей із вагона випровадили і під конвоєм повели у лазню. Місцеві люди, які нас бачили із перехідного мосту, під яким ми на той час проходили, кидали нам хліб, ковбасу. Після лазні, дезінфекції нашого одягу, нас знову відвели у вагон і потяг рушив далі на схід, чимраз дальше від рідної землі. Отець Ревть, що їхав зі старенькою мамою в нашому вагоні, мав карту і повідомляв нам наступні станції, ми всі думали, куди нас можуть привезти.
Нікому на гадку не приходило, що всі ці люди яких вивозять, нічим не провинилися. А всі ці муки переносять тому, що в таємних сейфах НКВД м. Москви лежать накази від 1945-47рр. про виселення людей Галичини на Далекий Схід. Після місячної їзди нас привезли в Хабаровський край, місто Бикін. Це місто розташоване за 216 кілометрів на південь від Хабаровська, до китайського кордону було 11 кілометрів. Нас, сп’янілих від свіжого смерекового повітря, завантажили на машини і повезли за місто. Поселили в довгих бараках, де жили колись засуджені. Нашу родину — 6 осіб помістили в маленьку кімнату-сушку. Ми могли вільно ходити до міста, але двічі на тиждень всі мусили реєструватись у коменданта. Почалося нове життя на спецпоселенні. Навкруги нас була тайга, до міста було 3 км., звідусіль віяло холодом і чужиною. Старших сестер Дарію і Віру, що мали 18 і 16 р., примусили тяжко працювати в тайзі на лісоповалі. Ранком з дому брали з собою обід — хліб з маргарином і скляну пляшку з чаєм. Звичайно, чай на морозі замерзав, дівчата розпалювали вогнище і гріли чай, часто пляшки тріскали. В сестер довго були криваві мозолі на долонях, вони гріли їх над вогнем, щoб не тріскали.
Зі спогадів Ірини Лощевської-Лукашевич
Джерело: Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі
Як стати програмістом?
2015-12-23 04:30:13
Сьогодні все більше людей задумуються про те, як стати програмістом. Часто з цього приводу висловлюються радикально протилежні думки - хтось каже, що для цього потрібні роки глибокої технічної освіти та ще кілька років практики…
|
"Герой поневолі" в Коломиї
2015-11-16 01:05:30
За просвітницької ініціативи Культурологічного проекту “Коломия – наше місто” (адвокат Михайло Петрів), запрошує вас на презентацію графічного роману “Герой поневолі”, яка відбудеться за присутності авторів 18 листопада 2015 р. в місті Коломиї…
|
ЄC надумав серйозно ускладнити життя Facebook та Google через персональні дані
2015-10-06 11:59:44
6 жовтня Суд Європейського Союзу оголосить рішення у справі щодо захисту даних, що може означати початок важких часів для Facebook та інших інтернет-велетнів…
|
Небезпека виникнення пожеж
2015-10-02 03:02:14
З настанням похолодання значно зростає небезпека виникнення пожеж в житлових будинках. Це пояснюється, в першу чергу, збільшенням періоду експлуатації печей, електронагрівальних приладів, та необережного поводження з вогнем.
|
Про прощання з життям: у Данії існує служба, що виконує останні бажання невиліковних людей.
2015-10-02 01:45:07
У 2006-ому році в Данії, водій швидкої допомоги перевозив пацієнта з однієї лікарні до іншої.
Пацієнт - смертельно хвора людина, що провела три місяці поспіль на лікарняному ліжку. Під час поїздки він дуже хотів побачити канал Влардінген востаннє. Він хотів трошки побути на сонці та вітру, відчути запах води, перш ніж знову повернутися до лікарні.
|
Уряд виділив 140 млн грн на "шерифів" в українських селах
2015-09-23 05:59:57
Уряд передбачив 140 млн грн на реформування служби дільничих міліціонерів у невеликих населених пунктах
|
Молодь витрачає на селфі 54 години на рік
2015-09-23 04:20:29
Згідно з дослідженням компанії Luster Premium White, мілленіали (покоління, що народилося в 90-х - початку 2000-х) витрачають на селфі у середньому 54 години на рік
|
У коломиї розташується гірсько-піхотна бригада
2015-09-23 02:50:02
22 вересня голова облдержадміністрації Олег Гончарук зустрівся з командиром новоутвореної 10-ї гірсько-піхотної бригади, Героєм України, підполковником Василем Зубаничем.
|
За скільки годин можна заробити на новий iPhone 6 в різних країнах світу (інфографіка)
2015-09-23 12:50:31
Швейцарський фінансовий холдинг опублікував рейтинг, в якому підраховано кількість годин, які доведеться пропрацювати середньостатистичним жителям різних міст для того, щоб дозволити собі iPhone 6 (16GB).
|
ООН оприлюднила шокуючий прогноз щодо біженців у Європі
2015-09-22 06:39:49
850 тисяч біженців приїдуть у ЄС впродовж наступних двох років. І це лише мінімальні розрахунки, які оприлюднили в ООН.
|