На землю Клодську по друзів та здоров’я (фото)

На запрошення депутата Вроцлавського сейміку (відповідник обласної ради - авт.), директора видавництва “Земля Клодска”, суспільного та релігійного діяча, ініціатора й засновника польсько-чеських днів християнської культури Юліана ГОЛЯКА із містечка Нова Руда, група івано-франківських журналістів мала можливість побувати у малознаному в Україні Дольношльонському прикордонному регіоні Польщі, звідси полякам значно ближче до Праги як до Варшави.

Святість родин шльонзацьких. Люди, які мешкають тут добрі й привітні, горді й волелюбні, не терплять підлості, зради й брехні. Вони особливо емоційні та однаково виявляють як щирість, так і гнів. Природні у всьому, як їхні, хоча й невисокі, проте найулюбленіші гори Судети.

Подорож розпочинається із Нової Руди. Оминаючи невеличкі кількаповерхові та добротні приватні будинки, пан Юліан розповідає, що колись чималеньке шахтарське містечко нині потерпає від безробіття. Чимало молоді роз’їхалося на заробітки по всій Європі. Хтось подався за океан. Ті, що залишилися, намагаються вижити аби підтримати свої родини, які для шльонзаків, разом з поняттями Бога, честі та Вітчизни, є святими. Такий погляд, можливо, дещо консервативний, проте він є основою міцних і витривалих сімей, якими славиться клодська земля.

Шльонзаки - ревні католики. На відміну від мешканців сусідньої Чехії, де християнство за часи комуністичного режиму та бурхливих 1990-их трохи втратило своє значення, тут свято бережуть віру предків. Тому в неділю і свята місцеві святині ніколи не пустують.

Сила гір, цілющість вод. За таку вірність Божим заповідям, працьовитість та волелюбність, напевно й винагородив Всевишній шльонзаків кришталевими джерелами із цілющою водою, яка усяку недугу зціляє, чистим, аж до дзвону, повітрям, зеленою ковдрою лісів, що кожного ранку вкриваються прозорим серпанком туману та казковими горами. А одвічна доброта та щирість місцевих мешканців ще додають сили змученим щоденними клопотами та міською метушнею курортникам.

Відпочивальників серед такої чудової природи не бракує. Курортів теж. На маленькому клаптику долини, оточеної зусебіч горами, туристично-лікувальних закладів не злічити. Найвідоміші серед них Поляниця, Душніки та Кудова Здрої. Останнє слово у Польщі завжди додають до назв курортних містечок, аби люди знали, що побувавши тут, вони відновлять здоров’я.

По дорозі до Поляници Здрою - гори за видноколом. Навколо тиша лісу та казково оформлені приватні туристичні садиби. Біля хат ще святкова ілюмінація, на подвір’ях - фігури казкових героїв, машини із відпочивальниками. Усе це так схоже на Карпати. І дарма що Судети - гори нижчі. Так само вільно дихається, так само манить висота і чиста голубінь погідного морозяного зимового неба. Цікаві розповіді пана Юліана, який, здається, знає тут безліч історій, легенд та притч про кожну вулицю, лісок, маленькі села та річки, бентежать уяву. Із кожним кілометром наближення до гір зростає відчуття незвіданості.

По дорозі бесідливий шофер розповідає, що Поляницу вважають курортом закоханих. Тут можна вилікувати серцеві недуги, а можна й згубити розум та душу й піти за правічним покликом любові. Недаремно на гербі Поляніци красується велике серце як символ кохання.

Жаби повмирали — люди хвороби згубили. Наш перший візит до керівника спілки клодских “уздровіск” Лєха ВЛОДАРЧИКА. На зустріч прошкуємо до великого будинку. Пан Юліан, підходячи до будинку, показує на маленьку річечку. Ще кілька років тому вона наробила чимало біди, підтопивши під час повені, чимало господарств та курортів. Одразу згадується минулорічна велика вода та польська допомога мешканцям Західної України.

У світлому кабінеті нас привітно зустрічає поважний чоловік та не без гордості розповідає про місцеві курортні перлини. “Тут у кожній місцині є специфічний мікроклімат, тому наші лічниці мають різні профілі оздоровлення, - мовить пан Влодарчик. - У Поляниці лікують серце та хвороби опорно-рухової системи. Одужують й ті, кого турбують гастроентерологічні проблеми. Попивши місцевої мінеральної води, усе, як рукою зніме”.

Ця вода - клодська гордість. Про її цілющі властивості дізналися ще у 1597 році. Тоді ці джерела називали “ропухами” бо тут находили багато мертвих жаб. Скочивши у збагачену вуглекислим газом воду, плазуни гинули. Та для людей “ропуха” була корисна.

У 1905 році мінеральну воду почали розливати у пляшки. Нині її можуть скуштувати не тільки курортники, але й усі бажаючі. Маленький струмочок обернувся для Поляниці золотим дощем. Нині мінеральну воду розливають та продають по всій Польщі. На її основі роблять різноманітні газовані напої, але без жодних хімічних барвників. Усе повинно відповідати певним стандартам. За гроші виручені від продажі й експорту води, на курортах закупили найновіше обладнання.

Від цариці до… кризи. Колись, аби попити чудодійної водиці у Поляницю приїжджало чимало вінценосних осіб Європи. Прогулювалася вузенькими стежечками курорту й російська цариця Олександра, дружина Миколи ІІ. Тоді перебування на класичному курорті зводилося до споживання води та вечірних променадів. Ніяких нервів. Ідилічна тиша й спокій.

Традиція не пропала. Донині у Поляницю приїжджають підлікуватися та відпочити тисячі людей з різних куточків світу. Українців, на жаль, майже немає. У нас про клодські курорти багатьом просто невідомо. Якщо порівняти сервіс та ціни у схожих українських закладах, то перевага, щиро кажучи, не на нашу користь.

Зрештою, дивуватися нема чого, бо тут не звикли нарікати і чекати допомоги. Шльонзаки далі працюють та чекають відпочивальників. Банкрутства не бояться, бо навіть у важкі воєнні часи повітря та вода з клодських “уздровіск” неабияк цінувалася. Адже тут лікували ранених. Нині, мовлять, оздоровлюють не тільки від недуг, але й щоденних клопотів. Побувавши у Поляниці, можна із новими силами братися до роботи, і ніяка криза вже не страшна.