Війна закінчилася, війна триває

У тому, що Москва та Київ на де-який час владнали свої розбіжності щодо російських газових поставок в Україну, немає нічого дивного. Великі обсяги надходять на українську територію газу призначені для Европи, та европейські країни – що переживають фінансові труднощі і котрі залежні від “блакитного” палива – зробили значний тиск на обидві сторони, щоб посадити їх за стіл переговорів. Зростаючий вплив світової фінансової кризи також примушував діяти без зволікання. В кінцевому підсумку російський та український уряд досягли домовленості тому, що зрозуміли: момент для компромісу дозрів.

Однак конфлікт вже повернувся реальним збитком, і спонукалв Москву та Київ до жорсткішої та тривалішої боротьби, чим вони насправді могли собі дозволити. І це не обіцяє нічого доброго на майбутнє. Позиції Росії завжди були сильнішими. Мова, кінець кінцем, йде про її газ, і українці – не єдині, хто його, цього газу потребує. Так чому ж Кремль тиснув на Київ так нещадно? Якби Москва хотіла лише отримати більш вигідний контракт з Україною, “битва” могла б закінчитися набагато раніше. Навіть якщо її мета полягала в тому, щоб провчити українців та влаштувати “показовий урок” урядам інших країн, для цього зовсім ні до чого було наносити таку сильну, відчутну та довгострокову шкоду власній репутації надійного постачальника енергоносіїв у Європу.

Пояснення частково пов’язане з загальними зовнішньополітичними цілями Росії. Прем’єр-міністр Владімір ПУТІН, як і раніше, розглядає цей конфлікт під геополітичним кутом зору та апелює до більш широкої міжнародної аудиторії. У серпні минулого року, коли Москва відреагувала на провокації Тбілісі у двох її провінціях прямим ударом по Грузії, український уряд підтримав грузинську сторону. Не варто недооцінювати обурення, яке це рішення викликало у вищих ешелонах російської влади. Дехто в Кремлі ймовірно хотів продемонструвати це обурення Україні (та іншим країнам), і чітко дати зрозуміти – ціна за спроби поставити Росію у незручно становище і зірвати її плани тепер буде вищою, ніж раніше.

Подібно ізраїльтянам, нинішнє російське керівництво часом вважає за необхідне відповідати на удари опонентів вдвічі-втричі сильнішими ударами – даючи зрозуміти, що нових провокацій воно не потерпить. Крім того, Москву турбує втручання Заходу (а особливо США) в її комерційні відносини з Києвом. Росія сподівається: усвідомивши, що активна підтримка України є контрпродуктивною, США та ЕС відмовляться від неї.

Що стосується самої України, то там діють три політичні важковаговики, неспроможні домовитися між собою практично ні про що. Це в буквальному сенсі паралізує політичний процес за всіма напрямками, крім найнанагальніших економічних питань. І президент Віктор ЮЩЕНКО, і прем’єр-міністр Юлія ТИМОШЕНКО прагнули вирішити газову проблему, але майже в усьому іншому, особливо якщо мова йде про взаємодію з Росією, їхні позиції розходяться. Лідер опозиції Віктор ЯНУКОВИЧ, в свою чергу, очікує в стороні, поки вони обоє “спіткнуться”.

Угоду по газу уклала саме ТИМОШЕНКО – оскільки росіяни вважають її куди більш гнучким політиком, ніж ЮЩЕНКА. (Вона – “націоналістка”, але далеко не так активно, як президент, наполягає на вступі України в НАТО). В кінцевому підсумку російська сторона проявила готовність до компромісу з деяких питань – лише б домовленість з ТИМОШЕНКО послабила позиції ЮЩЕНКА і полегшила становище Газпрому. Однак ця угода навряд чи буде сприяти консенсусу в лавах українського керівництва з питання про способи поліпшення відносин з Росією в цілому.

Всі ці розрахунки показують, що досягнута в кінці кінців угода щодо газових поставок не стане фундаментом довгострокової зміни російсько-українських відносин на краще. Вона дозволяє на час знизити градус напруженості, але нова “точка кипіння”, можливо, вже не за горами. І це – неприємна ознака для США, Евросоюзу та взагалі всіх, кого хвилює стабільність у регіоні, де Європа стикається з пострадянським простором.

Особливо важко вгадати наступні ходи Росії – оскільки влада в цій країні вкрай непрозора, а реальні повноваження щодо прийняття рішень має досить вузьке коло людей. На ділі, як ні в кого в світі в руках не зосереджено стільки влади, скільки у ПУТІНА. Всі ці фактори сприяють політичній стабільності в країні – принаймні до тих пір, поки ПУТІН залишається на капітанському містку. Але вони ж роблять російську зовнішню політику вкрай важкопередбачуваною, оскільки перед черговим геополітичним ходом там немає необхідності вибудовувати консенсус у рамках політичної еліти, і лише деякі державні чиновники заздалегідь знають, що має статися.

Вже скоро Росія і Україна зійдуться в новому протистоянні – енергопостачання або якесь інше питання. Президент Барак ОБАМА виступає за поліпшення американо-російських відносин, а европейці хочуть бути впевнені, що Росія буде безперебійно постачати їх енергоносіями. Однак нові конфлікти між Москвою та Києвом не дозволять найближчим часом забезпечити ні те, ні інше.

Автор: Ян БРЕММЕР [Ian BREMMER]
Джерело: Foreign Policy, США
Переклад: Андрій КАТРИН-МИХАЙЛЕНКО, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі