Світова фінансова криза – можливі наслідки та загрози

Maciej Nowicki: Як дефініювати природу сучасної кризи? Джордж Сорос підкреслює, що вона не була зумовлена жодними зовнішніми чинниками. Іншими словами, криза є породженням системи як такої.

Robert Skidelsky: Важко не погодитися з Соросом.

Криза розпочалася в США, які є центром глобальної фінансової системи. Саме тому це світова криза, а водночас криза глобалізації як такої. Її зумовили три різні поразки. По-перше, це поразка інституційна – банки перетворилися на казино. Фінансові інновації вислизнули з-під контролю, бо не були охоплені жодними регуляціями. Спершу їхні негативні наслідки інфікували ринок житлових кредитів типу subprime та усю світову банківську систему.

В момент, коли банки припинили надавати кредити, фатальні наслідки відчули інше галузі економіки. Результатом цього усього стало занурення в рецесію, про яку не відомо ні те, наскільки глибоко вона сягне, ні скільки триватиме.

Maciej Nowicki: Чому були відмінені усі регуляції? Невже забули урок 1929 року?

Robert Skidelsky: Це трапилося тому, що відповідальні за фінансову політику особи визнали слушною гіпотезу про майже абсолютну ефективність ринку. Вони припустили, що фінансовий ринок здатний до відповідної оцінки майна чи цінних паперів, – помилки тільки короткочасні, – і тому має потребу в дуже незначній кількості регуляцій. Це друга поразка, інтелектуальна. Абсурдна віра в ідею абсолютної ефективності ринку свідчить про занепад економічної думки в її головному нурті. Саме тому економісти не були здатні передбачити чи пояснити сучасні провали. І тут ми переходимо до третього виміру чинної кризи – моральної поразки системи, заснованої на боргах. Колись борг був гріхом. Сьогодні він став обов’язком, адже становить “важіль” швидшого розвитку. Критики капіталізму часто зосереджуються на його тенденції до надання переваги індивідам із морально сумнівними якостями. По-моєму, проблема полягає не в моральній неадекватності цнот, пов’язаних із капіталізмом, а на їх занепаді. Обережність чи здатність до самообмеження, притаманні колись капіталізмові, нині занепали. На Заході кожен позичав, скільки зміг.

Maciej Nowicki: Без розвитку фінсектора, заснованого на боргу, світ був би значно біднішим, ніж є сьогодні. Можна було б Вам відповісти, що зменшення кредиту неминуче означатиме повільніше зростання…

Robert Skidelsky: Сучасна криза показує одне: нашою найбільшою помилкою було те, що ми дозволили фінансовій системі жити власним життям. Саме вона є головним чинником нестабільності, а не ті, хто її критикують чи намагаються обмежити. Фінансова система повинна служити громадянам – так як інституції бюджетного сектора. Вона не повинна бути для них незрозумілою. А вже без сумніву не повинна бути незрозумілою для тих, хто мають її регулювати від імені громадян. Іншими словами, все повинно бути простішим. Банки зобов’язані бути банками, а не спекулювати. Страхові фірми зобов’язані страхувати блага з реальною вартістю, а не якесь нікчемне сміття. Ви маєте рацію, кажучи, що це означатиме менше число кредитів у майбутньому, а також мабуть нижчі відсотки зростання. Але зате більшість людей почуватимуться у безпеці. Меншим буде стрес, вони матимуть більший контроль за механізмом, який визначає їхнє майбутнє.

Maciej Nowicki: Нурієл Рубіні [Nouriel Roubini], один із не багатьох, хто передбачив сьогоднішню кризу, представив власні прогнози, з яких випливає, що зону євро наступного року чекає спад ВНП на 2,5%. Ще гірші справи будуть у Східній Європі. Ви стверджуєте, що розміри й тривалість рецесії неможливо жодним чином передбачити. Чи й справді неможливо нічого на цю тему сказати?

Robert Skidelsky: По-моєму, ніхто нічого про це не знає. Ми знаємо тільки, що не буде це наступна Велика Криза. Щоправда усі порівнюють сьогоднішній занепад із 30-ми роками, адже й нині біржові індекси летять сторчака, банки банкрутують, безробіття зростає жахливими темпами, а ціни міняються радикально (особливо на ринках палива й енергетики). Проте, чому це не закінчиться, як у 1929 році? З двох фундаментальних причин. По-перше, уряди окремих держав володіють сьогодні більшою кількістю інструментів боротьби із кризою. По-друге, міжнародна політична ситуація не така складна, як тоді. Всі сьогодні набагато більш готові до співпраці, ніж 80 років тому. Немале значення має також звичайний досвід: ми вже раз через це перейшли і не хочемо опинитися в тому ж місці знову, ми не хочемо повернутися до ситуації 30-х років. Ми рішуче налаштовані, щоб уникнути ґвалтовної реакції із націоналістичним підґрунтям.

Maciej Nowicki: Ми не знаємо, як довго триватиме рецесія. Що ж ми тоді знаємо достеменно? Чи знаємо ми, як зміниться капіталізм?

Robert Skidelsky: Артур Шлезінґер молодший [Arthur Schlesinger Jr] написав колись, що історію економіки характеризує постійне чергування “ліберальних і “консервативних” епох. Для консервативних епох притаманне усунення уряду від економічних проблем, це ери дерегуляції, а для ліберальних циклів, які в Європі ми б іменували “соціал-демократичними”, притаманне втручання держави. Ліберальні епохи завершуються внаслідок зловживань влади, а консервативні епохи – внаслідок зловживань на ринку – коли фінансисти й бізнесмени використовують відсутність регуляцій, щоб злупити три шкури з публіки.

Сьогодні трапилася криза консерватизму, зловживання стали темою дня. Ми були свідками того, як намагалися виправдати гігантські бонуси плутократії в ситуації, коли середні доходи давно перестали рости. В ім’я “ефективності” розхвалювали втрату мільйонів робочих місць і насильство над природою. Подібна система мусить досягнути фантастичних успіхів, щоб люди у неї повірили. Останні показні поразки призвели до того, що вона приречена на знищення. Знову ми вступаємо в “ліберальну” еру держави. На мою точку зору, це повернення держави є чимось дуже добрим. Якщо ми придивимося до історії, виразно помітно, що система 50-60-х років була значно більшим успіхом, ніж ера дерегуляції, яка після того настала. Якщо не враховувати Китай чи Індію, потенціал яких розвинувся завдяки дерегуляції, економічне зростання було значно швидшим у золоту еру Кейнса, ніж в еру Фрідмана. А його плоди були розподілені значно справедливішим чином.

Maciej Nowicki: У ті роки вірили ще в економіку, засновану на плануванні…

Robert Skidelsky: Історія ніколи не повторюється достоту так само. Ніхто не намагатиметься планувати промислове виробництво, як у післявоєнній Європі. Натомість фінанси будуть піддані контролю. Необхідна регуляція банківської системи, більша прозорість її функціонування, поділ великих банків на мережу менших. Уряди зобов’язані спростити фінансові інструменти – вони можуть просто заборонити банкам займатися оборотом певних різновидів активів. Одним із конкретних вирішень може стати зобов’язання банків тримати іпотечні застави упродовж визначеного часу. Банки не зможуть тоді їх просто перепродувати в довільний момент, як робили це досі. Слід запровадити щось на кшталт The Glass-Steagall Act 1933 року. Його відмінили щойно в 1999 році, що стало причиною сьогоднішньої кризи. Це власне тоді багато солідних банків перетворилися у спекулятивні банки. Їх головною метою стало заробляння короткотермінових прибутків для пайовиків. Вони взагалі перестали думати про інтереси вкладників.

Maciej Nowicki: Часто кажуть, що найгіршим сценарієм в ситуації наявної кризи був би протекціонізм – такі були, між іншим, побоювання, пов’язані з кандидатурою Обами…

Robert Skidelsky: Я не поділяю цієї думки. Механізми глобалізації вимагають змін – ми не повинні її продовжувати в сучасній формі за будь-яку ціну. Великим злом глобалізації було те, що вона спиралася на вашингтонський консенсус, ідеологію абсолютно вільного ринку. Капітал не мусить бути таким мобільним, як нині. Упродовж певного часу ми зосереджувалися на тому, яким чином зробити так, щоб глобалізація була справедливішою у ставленні до убогих країн. Тим часом головна проблема полягає аж ніяк не в тому, щоб зробити глобалізацію справедливішою. Критики глобалізації типу Стіґліца, не згадують про те, що вона вирвала зі злиднів сотні мільйонів осіб у Китаї чи Індії, у той час, коли її користь для багатих країн значно менш очевидна. Наприклад, результати перенесення виробництва катастрофічні. Упродовж останніх десяти років Велика Британія втратила понад мільйон робочих місць у виробничому секторі, тобто бл. 30% усіх робочих місць. Більшість із них – на користь країн, що розвиваються. Некваліфіковані й кваліфіковані робітники, середній клас багатших країн, – тобі всі сьогодні втрачають. Годі від них сподіватися, що вони відмовляться від свого стандарту життя для того, щоб допомогти біднішим країнам. Не для того вони обирали свої уряди. Це врешті опосередковано призвело до сьогоднішньої кризи: люди намагалися утримати рівень життя, до якого призвичаїлися, дедалі більше занурюючись у борги. Не можна було, щоправда сподіватися на збільшення зарплати, зате можна було сподіватися на те, що вдасться позичити гроші на кращих умовах. Бульбашка на ринку нерухомості була свідомо створена, щоб приховати соціальну ціну політики фірм, які переносили мільйони робочих місць до Китаю та Східної Азії, прагнучи збільшити свої прибутки. А західні уряди підтримували цю практику, бо вона пасувала до їхнього порядку денного підтримки вільного торгівлі.

Maciej Nowicki: Яким буде новий світовий лад, який народиться із кризи? Донедавна множилися прогнози, які стосуються занепаду США, тим часом виявилося, що Америка доволі ефективно експортувала кризу на інші континенти…

Robert Skidelsky: Здатність до експорту власної кризи справді є показником тривання могутності США. Парадокс полягає у тому, що хоча криза почалася у США, ніхто не каже, що це наступний етап занепаду Америки. Навпаки, усі переконані, що Америка вийде із кризи першою. Ба більше – криза призведе до зміцнення позиції США. Водночас вона покаже американцям, що вони не можуть вічно жити у кредит, який надає їм Китай. Упродовж десяти років Америка не мала жодної реальної бюджетної дисципліни. Упродовж наступних двох-трьох років ми спостерігатимемо прагнення до вирішення проблеми глобальної фінансової нерівноваги.

Maciej Nowicki: Як собі з цим зарадити? Упродовж багатьох років усі повторювали, що без дивного симбіозу Америки та Китаю світ зупиниться на місці. Як це називає Наял Ферґюсон, “Китерика” є маховиком глобальної економіки…

Robert Skidelsky: У ситуації, коли зменшується американський попит на товари, які виробляють у Китаї, торговельний дефіцит США меншатиме. І коли тільки становище буде в міру опановане, по-моєму, повинна відбутися наступна конференція на кшталт тієї, яка відбулася в Бретон-Вудс. Буде вчинена спроба виробити розсудливі регуляції щодо трьох-чотирьох головних валют і стосунків між ними. Якщо вдасться стабілізувати курси цих валют, окремим країнам легше буде повернути рівновагу, в топму числі внутрішню. США муситимуть відіграти в цьому процесі провідну роль.

Maciej Nowicki: Ви завжди дуже скептично ставилися до Європи. Нещодавно Ви казали, що головною перевагою Великої Британії під час кризи є те, що вона не належить до зони євро. Тим часом фунт падає значно швидше, ніж євро. Robert Skidelsky: Такою була моя думка ще два місяці тому. Сьогодні дедалі виразніше видно, що британська економіка не надто сильна, бо непропорційно значною мірою спирається на фінансові послуги. Я не думаю, що ми зможемо вічно зволікати із запровадженням євро – вступ до зони євро дав би нашій економіці необхідну гнучкість. Це неминуче також із іншої причини: світ прямує в напрямку великих валютних блоків, різкої редукції кількості існуючих валют. Європа має, звісно і свої вади. Вона здатна виробити координовану відповідь на кризу в сфері монетарної, але не фіскальної політики, – і в цьому її головна слабкість. Поза тим, політика головних європейських урядів здається мені розсудливою. Всі вони ладні викласти гроші на великі публічні замовлення. По-моєму, це правильні кроки.

Maciej Nowicki: Хто найбільш втратить від цієї кризи? Перш ніж вона почалася, казали, що центр світу переноситься до Азії. Сьогодні ніхто вже про це не каже.

Robert Skidelsky: Європа стабільна. Північна Америка стабільна. Проте скрізь поза ЄУ і США існує високий політичний ризик: у Латинській Америці, в Україні, в Китаї чи Росії… У Китаї легітимність режиму спирається переважно на високих темпах економічного зростання та на експорті. Якщо обидва ці показники почнуть спадати, що вже ми спостерігаємо, комуністична партія матиме серйозні клопоти. Коли є гроші, можна нейтралізувати дію багатьох поганих політичних рішень, але коли грошей брак, все стає значно важчим.

Одним із ефектів кризи є демонстрація справжньої сили Росії. Виразно помітно, що вона не є великою державою, якою здавалася ще нещодавно. Сила Росії була і залишається заснованою на продажу енергетичної сировини. Коли ціни полетіли униз, російська економіка опинилася в критичному становищі. Отож, у важкій ситуації перебуває тепер також російська влада. Вона не лише не може розширювати світовий вплив Росії, але навіть неспроможна виконувати основні обіцянки, дані виборцям. Це знайшло вже віддзеркалення у спадаючих показниках підтримки Путіна. У заявах Медвєдєва починають з’являтися критичні зауваги на адресу нещодавнього принцепса. Це сигнал, що в Росії відбувається зміщення центру влади.

Роберт Скідельський [Robert Skidelsky] лорд, нар. 1939 р., британський економіст та історик, викладав у університеті Джона Гопкінса, тепер професор Ворвікського університету; відомий насамперед як автор фундаментальної тритомної біографії Джона Мейнарда Кейнса (1983); співзасновник британської соціал-демократичної партії

Автор: Мацей Новіцький [Maciej Nowicki]
Джерело: Dziennik Europa
Обговорити на форумі