Репресовані тоді і… тепер

Хто вони, репресовані більшовицьким режимом? Це переважно діти українських селян, які пережили голод 1932-1933 рр., величезну бойню, розв’язану двома тоталітарними системами, що намагалися захопити нашу прабатьківську землю і знищити національну ідею й утвердити свої антиукраїнські порядки. Особливо жорстоким виявився червоний окупант, який почав насаджувати свої антинаціональні та антихристиянські закони, що призвело до великого спротиву нашого селянина - почалася боротьба не на життя, а на смерть. Горіли українські села, масово гинув народ, а непокірних заганяли у товарні вагони і везли на сибірські неосяжні простори, щоб розсіяти на них цей люд на загибель.

Але глибоко віруючий у Бога український селянин не загинув, всупереч планам окупанта України, повернувся на свою землю, хоч уже немолодим і нездоровим, бо сибірська неволя своє взяла. Його довго не прописували, гнали якнайдалі на схід, а він усе переніс і дочекався таки незалежної Української держави.

З часом діти гнаних у Сибір стали пенсіонерами і сьогодні потребують морального та соціального захисту, проте їх обдурюють і в незалежній Україні, топчуть їх моральну честь і гідність. У цивілізованому світі моральним обов’язком держави є піклування про старих і немічних, а тим більше про тих, хто своє життя, свою молодість і здоров’я поклав на вівтар свободи нації. А що маємо ми? Мене з мамою і п’ятьма меншими вивезли в Сибір за 19 -літнього брата, який став на герць із бандитськими угрупованнями НКВД і МГБ, що чинили тяжке зло в Україні. Брата замордували на слідстві і судили посмертно на десять років таборів, щоб конфіскувати наше майно. В моєму селі Зушицях на Львівщині без причини спалили частину дворів, згвалтували 16-літню Катерину ВАНЬКЕВИЧ, яка не мала ніякого стосунку до визвольного руху, після чого закололи її багнетами і сховали під копицею пирію. Гранатою в хаті вбили господаря Івана БОСОГО, його дочку та поранили решту членів родини тільки за те, що не дали їм горілки.

Такі звірства творились у всіх селах Західної України. І цих бандитів нині за тяжкі злочини над українським народом Кабінет Міністрів України постановою №69 від 8 лютого 1994 року прирівняв до учасників бойових дій 1944-1952 рр. на території Західної України як ліквідаторів “диверсійно-терористичних груп бандитизму”! Нині вони мають великі пенсії, пільги і нагороди, хоч є “п’ятою колоною” проти української державності. А ті, хто боровся, віддав своє життя за свободу українського народу, переніс тяжку неволю в Сибірі, отримали… “реабілітацію”.

Прикро, що Законом “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” нинішня влада маніпулює, щоб нещасним старим нічого не повернути з того майна, що було конфісковано в їхніх батьків. Цей закон видала в квітні 1991 р. ВР УРСР, і, без сумніву, його розробляли в кабінетах Кремля для Росії та України. Але тлумачення його в Україні фальшивіше, ніж на теренах Росії. Наприклад, ст. 1 говорить: “Вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необгрунтовано піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі двійками, трійками, особливими нарадами КДБ…”. У повоєнні роки із Західної України вивозили до Сибіру за рішенням “Особливої наради” при МДБ СРСР. В Росії на підставі ст. 1 і 6 нашим землякам по нещастю зараховують стаж до пенсії у потрійному розмірі - час перебування під спецкомендатурою, а ВР України своєю постановою №3812-XII від 24.12 1993 р. заперечує ці пільги депортованим в Україні.

Законом України “Про пенсійне забезпечення” ст.77 п.”г” передбачено: “Репресованим пенсії підвищуються на 50 відсотків - тим, що карались у таборах, і на 25 відсотків - депортованим від мінімальної пенсії за віком”. Але наша влада явно діє по-більшовицьки: різниця лише в тому, що при тоталітаризмі були суди і “двійки”, “трійки” та “особливі наради”, а нині в Україні всі ці функції виконує Кабінет Міністрів, який нівелює закони України, діючи за своїми постановами. За однією з них - №1 від 03.01.2002 р. - тривалий час доплату до пенсії репресованим нараховували не від реальної мінімальної пенсії, а від сміховинної суми 19 грн. 91 коп. Зокрема, політв’язням - 9 грн. 90 коп, депортованим - 4 грн. 90 коп.. А з жовтня 2008-го (постанова №654) при чинному законі ця добавка до пенсії вже становить десять відсотків прожиткового мінімуму політв’язням і вісім - депортованим. Мені ж, репресованому пенсіонерові-науковцю, і цю доплату заблоковано. Хіба не більшовицький це метод урядування, де людина нічого не значить?

Нині моя наукова пенсія на 100 відсотків менша від реально заробленої, і в незалежній Україні немає кому цю наболілу проблему справедливо вирішити. Хоча би, перш за все, порівняти в соціальній площині тих, хто боровся і постраждав за свободу українського народу, і тих півтора мільйона, хто в Україні виконував накази комуністичного режиму - душив наш народ (їх пенсія - 300 доларів на місяць або щорічно 5,42 мільярда доларів). Та й чому їх має утримувати Україна, а не Росія - спадкоємиця СРСР? І про це не маємо права мовчати.

Автор: Степан ПРИЙМА
Джерело: Галичина
Обговорити на форумі