Президент Росії – підставна особа…

Інтерв’ю, яке президент РФ дав французькій газеті Фігаро, викликало чималий інтерес у світі. По-перше, Дмітрій Анатолієвіч давно вже не спілкувався з пресою. По-друге, бесіда відбулася відразу після того, як він виступив зі своїм посланням, у якому запропонував збільшити термін президентського правління в Росії до шести років. По-третє і головне, сам по собі МЄДВЄДЄВ, як і раніше, представляє загадку, суть якої зводиться до того, що є незрозумілим, хто він: реальний володар країни чи підставна особа?

Момент істини настав, коли французький інтерв’юер запитав співрозмовника, чи збирається той “допрацювати до закінчення … президентського терміну”. І тут МЄДВЄДЄВ по-справжньому образився: “Але я ж працюю. Що Ви мене підштовхує до якихось рішень?…” І далі несподівано додав, що “визначено, чітко може сказати тільки одне: ці нові терміни на нього не поширюються”.

У схожій ситуації близько двох років тому Президент ПУТІН відповів інакше. Коли на щорічній прес-конференції його запитали про політичні плани, Владімір Владіміровіч відповів з веселою злістю: “Я поки нікуди не йду!” І попросив, у своєму неповторному стилі, “не забиратися” його завчасно. З відповідей ПУТІНА ставало ясно, хто в країні хазяїн. Хто розпоряджається часом – той і Президент. Зі слів МЄДВЄДЄВА складалася інша картина.

Ця картина справляє гнітюче враження. Досить згадати, як Д.МЄДВЄДЄВ набував свою найвищу владу. Кандидатом у Президенти його призначив ПУТІН. Агітували і голосували за нього ПУТІН і Єдіная Расія. Одержавши перемогу, він був на сцені трохи не в обнімку з “національним лідером”. Коли під його керівництвом Росія виграла свою п’ятиденну війну з Грузією, особисто Прем’єр-Міністрові ПУТІНУ довелося роз’яснювати: головнокомандувачем на цій війні був МЄДВЄДЄВ, і всі рішення приймалися за його наказом. Вірилося насилу.

Схоже, ця ситуація напружує їх обох. ПУТІНА, який відчуває себе в прем’єрському кріслі явно не на місці. МЄДВЄДЄВА, який за Конституцією є першою особою в країні, а по факту – добре якщо другим. І коли французький журналіст з усією можливою делікатністю задає питання (“Ви тільки що запропонували продовжити термін мандата президента … Деякі оглядачі – можливо, навіть поспішно – зробили з цього висновок, що така пропозиція дозволить Владіміру ПУТІНУ повернутися у владу…”), стриманий син професора-юриста вибухає. Надто вже болюча тема порушена.

Поставлене запитання, яке нікому в голову не прийде ставити жодному з діючих нині політиків першого ряду – від ОБАМИ і МЕРКЕЛЬ до ЧАВЕСА і МУГАБЕ. Питання, яке визначає досить сумнівну роль законно обраного російського Президента у внутрішній і зовнішній політиці. Питання, що мучить і його самого.

До того ж є явне протиріччя між людським чином МЄДВЄДЄВА і чином МЄДВЄДЄВА-Президента. Сам по собі Дмітрій Анатолієвіч є людиною терплячою і явно схиляються до того, що “свобода краще, ніж несвобода”. Між тим, відповідно до тексту ролі, він зобов’язаний вимовляти слова суворі, хоча і не брутальні. Він повинен грати роль ПУТІНА з людським обличчям.

Звідси – невідповідности. Часом здається, ніби Президент вельми неохоче вимовляє слова, що підказані всемогутнім суфлером. Іноді це виглядає так, ніби МЄДВЄДЄВ висловлюється на теми, в яких не дуже розбирається. Або просто проговорює.

Журналіст Фігаро висловлює здивування: у своєму посланні Президент “пригрозив” розгорнути в Калінінграді ракети Іскандер. Відповідь МЄДВЄДЄВА разюча: його виступ “ніяк не пов’язаний з виборами” у США “або з якимись іншими зовнішньополітичними подіями. Більш того, це внутрішній документ”.

Нічого собі! Світ приголомшений, Европа згуртовується перед лицем нової загрози, а багатообіцяюча новина про ракети, виявляється, зверненою до російської публіки. Він, все з тієї ж образою в голосі, говорить, як американці відкинули “глобальну систему захисту” з використанням російських та азербайджанських радіолокаційних засобів – і наче не розуміє, що Габалінская РЛС не влаштовує американців не в силу русофобії, а тому, що використовується для інших цілей. Це що, теж “внутрішній документ”, звернений виключно до російського народу, який не повинен розбиратися в тонкощах протиракетної оборони?

Він стверджує: “Якщо б Росія не навела порядок у серпні місяці (у Грузії. – І.М.), то невідомо, що б відбувалося у цих регіонах. Цілком ймовірно, була б велика кров і масштабні терористичні дії, спрямовані на розкол діючих держав”. Чудово, що в тому ж інтерв’ю МЄДВЄДЄВ зазначає: “нам вдалося відновити конституційний порядок у Чеченській республіці, заспокоїти ситуацію в інших республіках Північного Кавказу”. Але якщо б СААКАШВІЛІ вдалося, як він мріяв, “відновити конституційний порядок” у Південній Осетії, то положення там нічим не відрізнялося б від “миру у кадирівській Чечні”. Росія зупинила СААКАШВІЛІ, який можливо намагався наслідувати ПУТІНУ, але при чому тут боротьба з “розколом діючих держав”? Грузія як раз і розколотою де факто, і на грузинських територіях розташовуються чужі війська.

Злочинне божевілля СААКАШВІЛІ полягало в тому, що він не співставив сил або чомусь не очікував, що Росія введе війська у Грузію. Злочинний прагматизм ПУТІНА полягав у тому, що, починаючи чеченську війну, він відмінно розрахував сили. Чечня не пішла з Росії, оскільки нікому не прийшло в голову вторгатися в РФ у відповідь на розв’язування чеченської війни. Москва не дозволила Тбілісі діяти у Цхінвалі точно так само, як російські війська діяли у Грозному – але при чому ж тут терор? Читаючи МЄДВЄДЄВА, проникаєшся почуттям: чи то він не в курсі справ, чи то, м’яко кажучи, лукавить.

Однак цікаве те, яка тема у бесіді не прозвучали взагалі. Швидше за все, з ініціативи Кремля, який в іншому випадку міг би не допустити зустрічі журналіста Фігаро з МЄДВЄДЄВИМ. Маю на увазі долю Свєтлани БАХМІНОЙ, на захист якої зібрано вже майже 90000 підписів, і серед підписантів – досить відомі в Росії люди. І той факт, що інтерв’юер так і не зважився запитати у російського гаранта, як він збирається вирішувати це питання – найясніше свідчення політичного безсилля третього російського Президента.

А вся справа знову ж таки в тому, що в листах, які російська громадськість пише на захист Свєтлани БАХМІНОЙ, міститься відоме протиріччя. У них укладено певний парадокс. Ймовірно, ім’я одержувача на конверті зазначено невірне. Тобто за формою все правильно. Президентом Росії в Кремлі працює МЄДВЄДЄВ, і до нього звернене прохання: помилувати Свєтлану Пєтровну. За законом тільки він і може помилувати будь-якого із співгромадян – винного чи невинного. Він володіє цим правом за Конституцією. Тому звернення до МЄДВЄДЄВА юридично коректно. З одного боку. А з іншого боку, всі, за винятком грудних дітей та душевнохворих, здогадуються, хто реально править Росією. Хто насправді починає і завершує війни. “Валить” курс акцій на російському ринку і тужиться його підняти. Карає ворогів і нагороджує друзів.

Людина на ім’я і прізвище Дмітрій МЄДВЄДЄВ залишається загадкою. Риси його характеру, політичні пристрасті, сильні та слабкі сторони до сих пір не розкриті. Ніби, повторюся, людина він до терпляча, але така лише версія. Можливо, це державна таємніця, що ретельно охороняється. А може там нічого розкривати. Незрозуміло.

Навпаки, про характер, переконаннях, пристрастях, друзів за дачним кооперативом і недругах ПУТІНА ми знаємо досить багато. Часом до дрібниць. Ясно, наприклад, що Прем’єр, людина з університетською освітою, вміє правильно написати під диктовку слово “милосердя”, але значення цього слова йому невідомо. Тому комісії з помилування при ньому за непотрібности розігнали, і якщо хто-небудь у Росії ще виходить з в’язниці раніше терміну, то не з його вини.

Ось такий парадокс. Помилувати ні в чому не винну БАХМІНУ, що очікує дитину, має право МЄДВЄДЄВ, а може – один тільки ПУТІН. Як справедливо зауважила Єлєна Гєоргієвна БОННЕР у своєму листі до найзнаменитіших дружин Російської Федерації, він повинен для цього вимовити лише три слова: “Я не злюсь”. Але як вимолити у нього ці слова – невідомо.

Так замикається коло. Звертатися до Прем’єра – безглуздо, він із задоволенням сміється і над підписантами, і над БАХМІНОЙ, “викриваючи” їх усіх у незнанні Основного закону. Звертатися до МЄДВЄДЄВА – це просити посередника вплинути на того, хто приймає рішення. А МЄДВЄДЄВ знає, яку реакцію у ПУТІНА викликає коротке слово “ЮКОС”.

Якщо припустити, що Президент читає ці листи і потай співчуває Свєтлані БАХМІНОЙ, і навіть відчуває почуття сорому, то перед ним стоїть дуже складне завдання. У діалозі з нацлідером він повинен знайти гранично точні мовні конструкції, уникаючи безглуздих або небезпечних. Так, “помилування” – смертельно небезпечне слово. “Давайте її пожаліємо!”, – безглуздий набір звуків, неприємних для слуху співрозмовника. Які ж слова говорити?

Мучити БАХМІНУ – не прагматично. У ПУТІНА своя думка про громадську користь. Це не подобається співвітчизникам. Десятки мільйонів росіян ніяких листів не підписують, а тисячі, судячи з їх реплік у “живих журналах” та виступу письменниці АРБАТОВОЙ, будуть вкрай засмучені, якщо дитина у БАХМІНОЙ народиться на волі, у Москві. “Це шкодить Росії.” Бездоказове для них і ПУТІНА твердження.

І все ж слабка надія на МЄДВЄДЄВА зберігається. Теж парадоксальна по суті, хоча заснована на потужних історичних традиціях. Все-таки царський трон, крісло генсека або Президента в Росії – це всі меблі сакральні, атрибут влади сам по собі, незалежно від того, хто займає ці стільці. Може, Дмітрій Анатолієвіч вже всерйоз починає тяжіти своєю роллю зіц-президента. Може, йому, законнику та професорському синові, вже набридло служити прикриттям для ПУТІНА, котрий тимчасово відсторонився від верховної влади. Може, свобода для нього і справді краще, ніж несвобода. Може, він з нетерпінням чекає випадку, щоб показати, хто в Росії гарант Конституції. Кращим шансом зробити чоловічий президентський вчинок МЄДВЄДЄВ не скористався.

І тоді він висловиться на повну котушку. У посланні до нації або в інтерв’ю західній газеті – проблема технічна. Поки ж Дмітрій Анатолієвіч перебуває у тіні національного лідера, йому залишається лише ображатися на найделікатніші питання, відкидати питання неделікатні та безпомічно нарікати на долю.

Автор: Ілья МІЛЬШТЕЙН (на фото)
Джерело: Европа-Експрес, Німеччина
Переклад: Соломон ЛІБЕРМАН, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі