Навчаємося… висячи

Сонечко припікає все більше і хочеться поніжитися під його теплим промінням, подовше посидіти в парку з улюбленою книжкою, порозмовляти з подругами, помилуватися красою природи, але кохане дитя, яке в сотий раз намагається втекти подалі та й утнути щось та-а-а-ке, що голлівудських режисерів завидки узяли б. Із такими проблемами щодня стикаються сотні мам, які не можуть дати собі ради із гіперактивними чадами. Зарадити матусям непосид узялися у івано-франківському клубі дошкільного розвитку “Смайлик”. Тут маленькі бігунці й стрибунці, допоки мами й татусі відпочивають або працюють, навчаються, граючись. При цьому вони можуть навіть стояти на голові.

Вихователі стали “чомусиками”
- Славчику, куди дівається вода з калюж, коли пригріває сонечко?”, - запитує миловида вихователька хлопчика років п’яти, який… сидить зверху на невеличкій шведській стінці. “Її сонечко “витягає”, вона піднімається у небо, і перетворюється на хмарку. Згодом з хмарки йде дощик—так калюжа повертається з подорожі”. - пояснює Славчик кругообіг води в природі, не покидаючи улюбленого місця.

Через декілька хвилин малята вивчають англійські слова. Маленький непосида знову все знає, але, відповідаючи, уже… грається маленькими м’ячиками. У цей час інші дітки сидять спокійно за столами. Час від часу хтось встає бере улюблену іграшку, трохи грається і повертається до заняття.

“Не дивуйтеся, бо таким чином діти засвоюють значно більше, аніж би вони сиділи, чемно склавши руки перед собою, - каже Юлія МАНУЛЯК, директор першого івано-франківського центру дошкільного розвитку дітей “Смайлик”. - Кожна дитина особистість, отож і підхід до кожного потрібен особливий”.

Можливо тому працівники “Смайлика” не мають якоїсь однієї чітко визначеної методики навчання і виховання дошкільнят. Тут усе влаштовано для потреб дитини. Навіть заняття розпочинаються о десятій ранку, аби малята мали можливість зайву годину поспати вдома.

До непосид і тихонь із любов’ю. Навчаються, граючись, але при цьому діти можуть робити все, що їм заманеться. Незважаючи на те, що під час заняття хтось бігає по кімнаті, хтось возить на візочку песика, хтось кидається кульками у басейн чи дивиться у вікно, дітки добре засвоюють навчальний матеріал. За словами пані МАНУЛЯК, якщо гіперактивну дитину посадити і намагатися їй щось пояснити, то нічого з цього не вийде, адже вона буде тільки про те й думати, як кудись чкурнути.

У “Смайлику кажуть, що привчити гіперактивних дітей, поки вони ще маленькі, до дисципліни не так уже й важко, не треба тільки бути суворими. Наприклад, якщо хтось із новеньких не хоче збирати свої іграшки, вихователі кілька разів просять та повторюють, що це таки потрібно зробити. Як правило, після двох-трьох прохань, дитина все розуміє. Якщо ні - кличуть на допомогу інших дітей, які все швидко роблять. А головне не забувати хвалити Оксанку чи Петрика за таку важливу та корисну роботу, наголошувати, що цим вони дуже допомогли дорослим. Тоді діти почувають себе потрібними, і наступного разу вже залюбки виконують доручення.

Приходять у “Смайлик” і навіть дуже тихі дітки, які навіть не хочуть відпускати від себе батьків. Тоді пані Юлія наполягає, аби із ними сиділи мами. Із часом дитина звикає до ровесників і вже не плаче, коли мама залишає її в колективі.

Куди живчика подіти? Медики стверджують, що за останні роки кількість народжених дітей із підвищеною збудливістю нервової системи зросла у геометричній прогресії. Отож чимало сучасних батьків ламають голови як дати раду зі своїми маленькими непосидами.

“Такі діти, - каже психолог з Івано-Франківська Галина ЛЯШУК, - майже не реагують на слова батьків, енергія в них аж фонтанує. А стати чи сісти спокійно на кілька хвилин стає для них справжньою трагедією зі сльозами та істериками, які потім так важко зупинити. Часто причиною такої поведінки є вади ще внутрішньо утробного розвитку, хвороби матері під час вагітності, родові травми, вплив забрудненого екологічного середовища тощо”.

Неабиякі проблеми виникають із непосидами і в дитсадках та школах. Вихователі не можуть дати ради із цими живчиками, скаржаться батькам, які нерідко лупцюють своїх чад за погану поведінку.

“Після цього, - мовить пані ЛЯШУК, - діти стають абсолютно неконтрольованими. Вони замикаються в собі, або ж стають агресивними щодо батьків, вихователів та своїх ровесників. Нерідко із такого стану їх може вивести тільки спеціаліст або перебування у подібних “Смайлику” закладах, де мала кількість дітей, і кожному приділяється велика увага. Тоді дітки швидше адаптовуються у суспільстві і часто переростають свої проблеми”.