Інтерв’ю з професором Френсисом ФУКУЯМОЮ.
DIE ZEIT: Пане Фукуямо, коли Ви спрямовуєте свій погляд у новий рік, що непокоїть Вас найбільше?
Francis FUKUYAMA: Перш за все глибочезна економічна й фінансова криза. Звичайно, великими проблемами залишають й багато невирішених зовнішньополітичних конфліктів – від Афганістану до Ірану. Але ці вогнища напруги нам уже знайомі. Тим часом крах на Wall Street ставить нас перед обличчям цілком нових проблем. Це буде дуже-дуже болючий процес для усього людства. І ми перебуваємо щойно на початку, на нас ще очікує серйозний іспит. Я побоююсь, що світ загалом стане політично менш стабільним.
DIE ZEIT: Світ покладає великі надії на Барака Обаму. Але ж претензії Америки на роль провідної сили світу вже давно стали історією чи не так?
Francis FUKUYAMA: Ні, так драматично я б це не формулював. Безумовно, вже не повернути минулі двадцять років, коли Сполучені Штати після закінчення Холодної війни неподільно панувала у світі, бо не мали близьких собі за силою конкурентів. Китай, Індія та Росія мають нині значно більший ігровий простір. Утім, я б нині не стільки говорив про втрату Америкою своєї значущості, скільки про здобуття значущості іншими державами.
DIE ZEIT: Спершу невдала іракська війна, тепер обвал на Wall Street. Раніше вважалося, що принаймні свою економіку Америка міцно тримає в руках. Чи це не підірве на довший час довіру до наддержави?
Francis FUKUYAMA: Безумовно, втрата престижу є дуже болісною, але неминучою. Спершу ми ініціювали непотрібну війну всупереч рішенню Ради Безпеки ООН та волі майже цілого світу, потім ми намагаємося таким шляхом нав’язати демократію й свободу, остаточно руйнуючи стратегію ведення війни. Тепер ми разом зі своїми друзями й ворогами провалюємося в безодню економічного хаосу.
DIE ZEIT: Це виглядає доволі дивним: ще учора державне втручання вважалося чимось негативним, а нині всі закликають державу врятувати економіку. Може Америка зненацька втратила ідеологію?
Francis FUKUYAMA: Для кожного напрямку існує своя ідеологія. Я бажав би, щоб ми стали більш прагматичними. Державна програма порятунку є доволі суперечливою, її дискутують і в парламенті, і в народі.
DIE ZEIT: Передусім республіканці хотіли б повернутися у вісімдесяті роки, коли президент Роналд Рейґан виступав за нижчі податки та зменшення державного втручання.
Francis FUKUYAMA: І таким чином він добився успіху. Проте, увесь цей час світ не стояв на місці, на відміну від деяких республіканців. Вони досі вірять у старі рецепти. Однак, проблема полягає не в браку довіри до принципів, а в самих принципах. Зменшення державного втручання і податків не врятувало нас від кризи. Так звана “рейґаноміка” перестала бути відповіддю на злободенні запитання.
DIE ZEIT: А Ви знаєте відповідь?
Francis FUKUYAMA: Коли б я знав, то був би президентом і отримав би Нобелівську премію. Нині з’явилося відкрите поле для нових економічних моделей, які вже давно мали прийти на зміну занадто довго домінуючій “рейґаноміці”.
DIE ZEIT: Час штовхає світ уліво?
Francis FUKUYAMA: Так, але з певними застереженнями. Погляньте на розмаїття реакцій в Європі та передовсім у Латинській Америці. Лівопопулістські уряди у Венесуелі, Болівії, та Еквадорі надриваються від свого державного інтервенціонізму, їм дуже складно буде пережити колапс нафтових цін. А такі країни, як Бразилія, Мексика чи Чилі, проводять радше врівноважений курс. Звичайно, і їм не вдасться оминути кризи, але вони зуміють її подалати значно швидше і не так болісно.
DIE ZEIT: Чи урядам будуть під силу мільярдні вливання на порятунок фінансової системи?
Francis FUKUYAMA: Я боюся, що уряди від Вашингтона до Парижа переоцінюють свої сили й незабаром можуть втратити баланс. Вони дійдуть до того, що фінансовий сектор стане занадто регульованим й опиниться по вуха в боргах. Таке враження, що ми стали схильними до крайнощів. У 80-90-х роках в Америці звучав бойовий клич: “Борімося за дерегуляцію в світі!” Навіть такі мудрі люди, як колишні міністри фінансів в уряді Била Клинтона – Роберт Рубін [Robert Rubin] і Ларі Самерс [Larry Summers] – які тепер стали радниками Обами, вважали тоді, що держава повинна забратися із фінансового ринку. І це було помилкою. Тепер усі голосно волають: “Борімося за регуляцію в світі!” І знову нам загрожує небезпека заплутатися. Мені вже лячно від однієї думки про ті гори боргів. Мільярдні допомоги для промисловості, гігантські інфраструктурні програми, а ще до того обіцянки про скорочення податків – все це до добра не доведе. Якщо ми не знатимемо міри, не знайдемо золотої середини, то всі ці боргові тягарі ляжуть непосильною ношею на прийдешні покоління.
DIE ZEIT: І все ж, навіть у Сполучених Штатах громадяни кличуть на допомогу матінку-державу. Рейґан колись сказав, що уряд – це не частина рішення, а частина проблеми. Чи ця філософія чинна й нині?
Francis FUKUYAMA: З певністю можна сказати, що слова держави й уряду нині лунають гучніше, навіть у Сполучених Штатах. Але у будь-якому разі американці ніколи не стануть європейцями й ніколи не стануть соціал-демократами.
DIE ZEIT: Невже немає нічого, чому наддержава могла б повчитися в Європи?
Francis FUKUYAMA: Європейці не мають такого страху перед податками й інвестиційними програмами. Утім, так чи інакше, кожна країна повинна сама визначатись, який коктейль із держави й ринку їй найбільше до смаку. Я вважаю, що багато європейських держав все ще занадто сильно регулюють ринок робочої сили, а влада профспілок залишається доволі потужною. Стрижень сучасної кризи полягає не в тому, що ринок замало регулювали, а в тому, що недостатньо регулювали фінансовий сектор. Ми повинні це відрізняти й не дійти до висновку, що всюди необхідно придумати жорсткі закони й встановити контролюючі механізми.
DIE ZEIT: Чи можна вважати, що кризи загалом зазнала американська модель капіталізму?
Francis FUKUYAMA: Ні, радше варто говорити про ефект маятника. З погляду історії можна сказати, що капіталізм завжди був схильним до кризових явищ. Ми щоразу гарячково кидалися то до повної свободи ринку, то до державного втручання. Ми щоразу обирали або одну, або другу сторону. Було б просто чудово, якби ми зробили з цієї кризи правильні висновки й у майбутньому уникали таких ударів маятника.
DIE ZEIT: З огляду на мільйони безробітних, ця теза звучить страшенно тверезо.
Francis FUKUYAMA: Я взагалі людина, схильна до тверезого мислення.
DIE ZEIT: Але навіть тверезі люди погоджуються, що капіталізм нині перебуває принаймні у моральній кризі.
Francis FUKUYAMA: Якщо питання ставити таким чином, то я погоджуюся з такою тезою. Звичайно, нинішня криза має і свій моральний вимір. Також існує доволі серйозна проблема із поясненням її причин. Люди обурено запитують: чому ми повинні своїми грішми підтримувати збанкрутілі банки, а тим часом автобудівні заводи чи наші будівельні підприємства держава кидає напризволяще? Безумовно, між банком і автозаводом існує значна різниця, але ніхто не міг до ладу пояснити її суть. Це не зміг зробити і президент Джордж Буш, і його міністр фінансів Генрі Полсон, котрий є добрим технократом, але поганим комунікатором. Треба було людям детально пояснити: коли закривається якесь підприємство, то це, звичайно, погано, але стосується лише його працівників, його клієнтів і акціонерів. Якщо ж банкрутує фінансова інституція, то збитків зазнає економіка загалом, уся країна та всі мешканці. Тож у такій ситуації не залишалося нічого іншого, як взяти банки на поруки, щоб не висихали грошові потоки. І цей план порятунку розрахований не на користь заможних, а саме малих людей.
DIE ZEIT: Чи американська криза має теж і культурний вимір?
Francis FUKUYAMA: Безумовно так. В Америці ми всі ці роки жили у своїх суспільних відносинах. Колись тут панувала пуританська етика, і ми пишалися своїми заощадженнями. Німці у порівнянні з американцями й досі заощаджують більше. Ми ж, американці, цілковито втратили це своє вміння й тепер живемо за допомогою кредитної картки, тобто у борг. Гроші нам позичають інші, наприклад китайці. Це нас робить залежними й вразливими. Тож настав час мінятися.
DIE ZEIT: Сполучені Штати перебувають у руках іноземців? Це звучить так, ніби ми говоримо про те, що американська епоха добігає кінця, а владні повноваження переносяться до Азії.
Francis FUKUYAMA: Зачекаймо з остаточними висновками! Влада і сила проявляються не в часи загального благоденства, а лише тоді, коли ми всі, як тепер, потрапляємо в серйозні тарапати. Росія, як декому здалося, продемонструвала свою силу, напавши в серпні 2008-го року на Грузію. Проте відтоді, як ціна бареля нафти опустилася нижче 50-ти доларів, країна виявила свою слабість і усередині, і ззовні. Впливи Китаю ґрунтувалися на двоцифрових відсотках економічного зростання. Але економічна криза серйозно загострить там соціальну напругу. Китайський уряд найближчим часом займатиметься винятково тим, що запобігатиме повстанням чи їх придушуватиме. Окрім того, Пекіну треба дуже ретельно подбати про розвиток вітчизняного споживання й не вилазити зі шкури, шукаючи можливостей інвестувати надлишок грошей за кордоном. Останнім Китай шкодить лише собі й іншим.
DIE ZEIT: Але повернімося до Сполучених Штатів. Уряд все ж зробив чималі грошові ін’єкції в інфраструктуру.
Francis FUKUYAMA: Нові греблі, дороги й мости не замінять пенсійної системи та системи охорони здоров’я. А без цих соціальних змін, на мою думку, не варто очікувати покращення. Звичайно, США певним чином втратять свою владу в світі, але тільки у відносному вимірі. Питання слід ставити таким чином: як виглядатиме світ, як виглядатиме Америка через десять років? Я переконаний, що ми все ще залишатимемося дуже впливовими й дуже особливими.
DIE ZEIT: Ви все ще вірите в американську винятковість?
Francis FUKUYAMA: Вона існуватиме й надалі, незалежно від того, подобається це комусь, чи ні. Адже і в майбутньому Америка менше за інших буде вдовольнятися існуючим status quo, вона залишатиметься більш динамічною, буде більше дбати про свій суверенітет і свої свободи, вона буде відстоювати свій статус країни добробуту. Ми ніколи не перетворимося на другу Швецію.
DIE ZEIT: Як колишній неоконсерватор, Ви спершу підтримували війну в Іраку, а потім дистанціювалися від неї. Як, на Вашу думку, історики колись оцінюватимуть “еру Буша”?
Francis FUKUYAMA: Дуже ризиковано відповідати на таке запитання, адже з уст готова зіскочити вже заготовлена відповідь. Вона звучить так: “Ера Буша була цілковитим провалом”. Утім, щойно років через двадцять історики зможуть оцінити її неупереджено. Можливо, вони тоді зможуть заявити, що Ірак завдяки зусиллям Америки перетворився на демократичну країну і став яскравим прикладом для усього арабського світу.
DIE ZEIT: Ви не боїтеся помилитися? Ви дійсно в це вірите?
Francis FUKUYAMA: Визнаю, що нинішня ситуація не заохочує до таких висновків. Але все ж, можливо, неоконсерватори мали рацію і їхній план перевиховання Середнього Сходу ще вдасться.
DIE ZEIT: А можливо історія піде іншим шляхом?
Francis FUKUYAMA: Ніхто не застрахований від помилки. Якщо Ви натякаєте на мою книжку “Кінець історії”, то я таки мав рацію. Можна апелювати до Геґеля, який вважав, що французька й американська революції ознаменували собою кінцевий етап людства і його політичного формування. Лише марксисти були переконані, що існує ще досконаліший світ й зазнали ганебного фіаско. Ні в Китаї, ні в Росії чи Венесуелі люди не стали щасливішими. Вони з більшою радістю жили б у ліберальних суспільствах, де б вони почувалися вільнішими й жили б заможніше. На даний момент Захід перебуває у тяжкій кризі, але авторитарним режимам нині аж ніяк не ведеться краще. Це певним чином заспокоює.
DIE ZEIT: Чи затяті неоконсерватори, як і Ви, покладають свої надії на Барака Обаму?
Francis FUKUYAMA: У будь-якому разі Америка повинна знову почати мислити й діяти більш відкрито й мультилатерально. Обама показує правильний напрямок. І це не було аж так складно, бо ще Буш запропонував цей шлях. Загалом, Обама може продовжити працю над тим, що відклав Буш. Нещодавно Буш вперше ініціював самміт G-20. На ньому нарешті за одним столом сиділи такі країни, як Китай, Індія, Бразилія, Аргентина й Саудівська Аравія. Обговорюючи актуальні теми – кліматична катастрофа чи фінансова криза – ми повинні організувати дійсно глобальну кооперацію. Окрім того, завдяки Баракові Обамі Америка має шанс відновити свій авторитет у світі. Республіканці діяли так, ніби американці головним чином мешкали у малих містечках й були лише білими. Насправді ж більшість мешкає у великих містах, і білих у відносному вимірі стає щоразу менше. Обрання Обами демонструє життєздатність нашої демократії. Я не вірю, що французи змогли б обрати президентом алжирця, а німці проголосували б за канцлера-турка. Навіть якщо Америка час від часу допускає фатальні помилки, вона завжди має в собі сили виправити їх. І це породжує надію.
Інтерв’ю провів: Martin KLINGST
Назва оригіналу: Was kommt nach Amerika?
Джерело: Die Zeit, 13.01.2009
Переклад: Любка ПЕТРЕНКА
Обговорити на форумі
друкувати
За просвітницької ініціативи Культурологічного проекту “Коломия – наше місто” (адвокат Михайло Петрів), запрошує вас на презентацію графічного роману “Герой поневолі”, яка відбудеться за присутності авторів 18 листопада 2015 р. в місті Коломиї…
6 жовтня Суд Європейського Союзу оголосить рішення у справі щодо захисту даних, що може означати початок важких часів для Facebook та інших інтернет-велетнів…
З настанням похолодання значно зростає небезпека виникнення пожеж в житлових будинках. Це пояснюється, в першу чергу, збільшенням періоду експлуатації печей, електронагрівальних приладів, та необережного поводження з вогнем.
У 2006-ому році в Данії, водій швидкої допомоги перевозив пацієнта з однієї лікарні до іншої.
Пацієнт - смертельно хвора людина, що провела три місяці поспіль на лікарняному ліжку. Під час поїздки він дуже хотів побачити канал Влардінген востаннє. Він хотів трошки побути на сонці та вітру, відчути запах води, перш ніж знову повернутися до лікарні.
Уряд передбачив 140 млн грн на реформування служби дільничих міліціонерів у невеликих населених пунктах
Згідно з дослідженням компанії Luster Premium White, мілленіали (покоління, що народилося в 90-х - початку 2000-х) витрачають на селфі у середньому 54 години на рік
22 вересня голова облдержадміністрації Олег Гончарук зустрівся з командиром новоутвореної 10-ї гірсько-піхотної бригади, Героєм України, підполковником Василем Зубаничем.
Швейцарський фінансовий холдинг опублікував рейтинг, в якому підраховано кількість годин, які доведеться пропрацювати середньостатистичним жителям різних міст для того, щоб дозволити собі iPhone 6 (
850 тисяч біженців приїдуть у ЄС впродовж наступних двох років. І це лише мінімальні розрахунки, які оприлюднили в ООН.
