Геній у камері смертників

У грудні 2008 р. минуло б 100 років нашому краянинові Ярославові Ковалю — геніальному фотомитцеві, поетові, політичному і громадсько-культурному діячеві, відомому колекціонерові, етнографу-краєзнавцю, протиалкогольному діячеві. Його фотографії сприймаються як дорогоцінні реліквії давньоминулого, торкаються найглибших струн душі.

Народився Ярослав Коваль 16 грудня 1908 р. в селі Ціневі Долинського повіту (тепер Рожнятівського району) в заможній родині. Його батько був добрим ковалем, займався торгівлею, а також мав досить велику пасіку, молочарню. Дід Я.Коваля був каменярем-скульптором.

Мати Ярослава Катерина походила з родини Комарів — талановитих і знаних майстрів-кушнірів. Вона формувала його естетичні ідеали і зацікавлення казками, легендами, народними піснями та коломийками. Це привело його, як сам казав, до “збиральницької та дослідницької праці, святого хранительства скарбів культури”. Захоплюючись фольклором, Ярослав знав багато пісень, у тому числі й коломийок, і сам їх співав.

У період Першої світової війни після битви на околиці села старший брат Ярослава знайшов карабін, пізніше його обміняли на трофейний фотоапарат “ідеаль-222” фірми “Цейс”, який, може, спричинився до того, що Ярослав став фотографом.

В 1918 р. Австрія розпалася і постала Україна. Тоді одного ранку Ярослав Коваль зі своїм братом Володимиром вирушили на навчання до української приватної класичної гімназії ім. Маркіяна Шашкевича в Долині. Благословила їх мати зі святим образом. Покидаючи Ціневу, хлопці залишили на дзвіниці великий напис “Христос воскрес — воскресла Україна!”.

Долина зустріла їх синьо-жовтими прапорами та ілюмінацією.

1924 року поляки закрили Долинську гімназію. Це розлучило братів з Долиною і між собою: Володимир поїхав до академічної гімназії у Львові, а Ярослава повезли до Рогатинської, директором якої був Антін Крушельницький, відомий письменник, автор шкільних підручників. На зміну Крушельницькому прийшов Микола Чайковський, син письменника Андрія. З професором істориком Юліаном Каменецьким вони розгорнули антиалкогольну й антинікотинову агітацію в школах та по всій Галичині. Виходив протиалкогольний журнал “Ми молоді”. Коваль був автором протиалкогольної відзнаки, а також першого протиалкогольного гимну. В Рогатині він видрукував на друкарській машинці “збірку” інтимної поезії під назвою “В любовній млості”, був активним членом фотогуртка, яким опікувався директор Микола Чайковський.

В 1928 р. Ярослав закінчив гімназію, у 1930-му він студент філософського факультету Львівського університету, а також член лекторату фотографії. 1931 року у Львові засновано фотографічно-мистецький журнал “Світло й Тінь”. Ярослав Коваль як фундатор колишнього журналу ввійшов до редколегії щоквартальника.

1932 року у Львові в приміщенні НТШ, в музеї Т. Шевченка, професор Іван Раковський відкрив “Першу українську мандрівну протиалкогольну виставку”, експонати для якої виготовив Коваль і яку дуже добре сприйняла громадськість.

В 1934 р. Я.Коваль переїхав до Рожнятова і відкрив там свою фотомайстерню під вивіскою “Робітня фотографа Ярослава Коваля”.

У літні місяці Я.Коваль доїжджав до Підлютого, де здавна була резиденція греко-католицьких митрополитів. Туди з’їжджалися українська інтелігенція, духовні особи. З тих часів збереглося близько 20 світлин з митрополитом Андреєм Шептицьким.

Я.Коваль також був “пластуном”. Пізніше став почесним сеньйором “Пласту”.

1939-го “визволителі” заарештували щирих патріотів-українців, у тому числі й Ярослава Коваля та адвоката Романа Курбаса, вуйка відомого Леся Курбаса, і вивезли до тюрми в Долині. Згодом його випустили, і він працював фотографом і художником у Рожнятові, виготовляючи лозунги, вивіски для крамниць.

У 1941 р., щоб уникнути вивозу на примусові роботи до Німеччини, з допомогою завідувача аптекоуправління в Станіславі, його шкільного товариша, Я.Коваль влаштувався в Рожнятові практикантом в аптеці.

1944 року за радянської влади Коваля призначили завідувачем збереженої аптеки, а після того, як він провів інвентаризацію і все впорядкував, його заарештували (7 серпня 1944 р.).

Він згадував, що станіславський військовий трибунал НКВС “засудив мене до розстрілу як члена ОУН, зрадника Батьківщини. У Станіславі сиділо тоді до ста смертників. Я потрапив до набитої людьми камери, де не було як ворухнутися. В такій “одиночці” сиділо 16 осіб. Сидів зі мною в камері смертників петлюрівський офіцер Мамонтов, в іншій камері — мій товариш з Рогатинської гімназії Микола Матисякевич зі Синевидська Нижнього. Кожного дня виводили по декілька смертників і розстрілювали. І коли нас залишилося 11 осіб, розстріли припинили. 39 діб я промучився в камері смертників. Як мене з неї вивели, то оголосили, що командуючий фронтом смертний вирок опротестував, статті перекваліфіковано, а смертний вирок замінено на 25 років каторги. Донині думаю: невже командуючий фронтом мав час розглядати мою справу? Пізніші дати вже не доходили до моєї свідомості. Я став елементарним дистрофіком. Не забудеться тільки харківська пересильна тюрма на Холодній горі, Котлас… Воркута… Присвоєний каторжний номер 0-712.

Помер Сталін. Зняли каторжні номери, зняли з вікон ррати. На Воркуті відбув 11 років”.

Після повернення Я.Коваля ніде не прописували. Спочатку він замешкав у рідному селі, де тодішній голова колгоспу Василь Джурин оформив його на посаду фотографа.

Згодом з ініціативи і за підтримки В. Джурина в Ціневі був створений краєзнавчий музей, основними в якому були світлини та інші матеріали Я.Коваля.

У 1961 році Ярослав Коваль одружився з Іриною Горбенко, театрознавцем. 17 років його не прописували до дружини у Львові. Перша повоєнна персональна фотовиставка Я.Коваля, на якій було представлено 100 робіт, виконаних у різний час починаючи з 1925 р., відбулася 1962 року у Львові і дістала високу оцінку.

Потім у 1978-му відбулася фотовиставка “60 років з фотоапаратом” з прекрасними статтями в пресі, захоплюючими відгуками мистецтвознавця Володимира Овсійчука, редактора “Жовтня” Романа Федоріва, фотомитця Василя Пилип’юка з побажанням “Хай позаздрять Вам сьогоднішні “великі” майстри”, композитора Миколи Колесси, Ярослава й Ольги Ісаєвичів, художниці Лесі Крип’якевич, Стефи Гринюк із Вінніпега, поета Ростислава Братуня та інших.

1991 року вперше у Києві відбулася виставка “Підлюте, липень 35-го. Місяць з життя митрополита Андрея Шептицького”, яку організував журнал “Україна” і яка експонувалася в державному музеї літератури. З великим успіхом пройшла виставка до 120-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького у США та Канаді в 1994 році.

Дуже скромно, а можливо, занадто скромно жив наш відомий фотомайстер зі своєю дружиною та її матір’ю в однокімнатній квартирі у Львові на тихій Грюнвальдській вулиці з каштанами, що заглядали у їхні вікна. Щастя, що всі вони були людьми високоінтелігентними, освіченими. Їх багатством були книги, цікаві оригінальні старовинні речі, картини, ікони. А ще різьблені скрині, наповнені надзвичайно цікавими архівними й унікальними матеріалами. А їх було так багато!

У 1993 р. вийшла невеличка збірка Я.Коваля “Вірші білі, “сірі”, проза та всяка всячина Ярослава Коваля із Ціневи”. Її перша сторінка ілюстрована екслібрисом “Народний музей в Ціневі” із зображенням лева.

1996 року Я.Коваль видав фотоальбом “Господар Перегінської Пущі” (рідкісні фотографії з життя слуги Божого Андрея Шептицького). Вступне слово Мирослава кардинала Любачівського, глави української Греко-Католицької Церкви, гласить: “Отцим благословляю видання книжки про митрополита Андрея Шептицького “Господар Перегінської Пущі”, що складається зі спогадів і світлин відомого галицького фотомайстра Ярослава Коваля і відтворює певні моменти з життя митрополита та осіб, що його оточували на вакаціях у Підлютому в 1935 році”.

Без імені Ярослава Коваля, одного з найвидатніших фотомитців XX ст., патріота і поета рідної землі, наша українська культура не була б такою самобутньою і повноцінною.

Джерело: Галичина
Обговорити на форумі