Світ – 2009: Криза, ювілеї та вибори

У 2009 рік світ дивиться з острахом. Прогнозувати глибину й тривалість кризи поки що безглуздо, як і ворожити про її політичні наслідки. Які події, окрім тих, що відбуватимуться в світовій економіці, складуть канву наступаючого року?

Рік глобальних проблем. У квітні загальна увага буде прикована до другого самміту “великої двадцятки”. За час, який до нього залишився, провідні країни не просунуться у втіленні Декларації щодо фінансових ринків і світової економіки, яку було прийнято в листопаді у Вашингтоні. Вона передбачає набір колективних заходів щодо підвищення “транспарентності й підзвітності”, а також підкреслює “принципову важливість відмови від протекціонізму й від замикання у собі в періоди фінансової нестабільності”. Дослідники давно звертають увагу на суперечність між всеосяжним характером процесів, які відбуваються на планеті, і політичним мисленням, яке переважно залишається обмеженим національними рамками. У 2009 році світову спільноту, радше за все, чекає усвідомлення контрасту між потребою спільних дій і глибокою неготовністю до них.

Підтвердженням цього стане конференція ООН зі зміни клімату, яка відкриється в листопаді у Копенгагені. Там передбачається погодити документ на зміну Кіотському протоколу, чинність якого минає у 2012 році. Спалахне гостра боротьба, адже екологія рясно присмачена егоїстичними інтересами, які всі провідні гравці – насамперед, США, ЕУ і Китай – намагатимуться втілити під соусом турботи про майбутнє людства. 13 травня закінчується термін, упродовж якого країни, які до 13 травня 1999 року ратифікували Конвенцію ООН про морське право, могли заявити претензії на розширення свого континентального шельфу. Москву насамперед цікавить Арктика. В умовах різкого падіння цін на нафту освоєння важкодоступних родовищ стає не такою невідкладною справою, але в перспективі конкуренція за арктичну скарбницю відновиться.

Рік ювілеїв. На 2009-й припадає кілька важливих річниць. Невичерпні можливості для політичних спекуляцій обіцяє 300-ліття Полтавської битви в липні – і Росія, й Україна, поза сумнівом, зроблять свій внесок у “добросусідство”. У квітні на черговому самміті, який відбудеться на франко-німецькому кордоні, 60-ліття відсвяткує НАТО. Організатори не хочуть затьмарювати торжество темами, здатними продемонструвати розбіжності, отож для Грузії та України навряд чи знайдеться місце у порядку денному. До цієї події приурочать першу поїздку в Європу президента США Барака ОБАМИ, якому гарантований захоплений прийом. Його майбутню промову про трансатлантичну єдність заздалегідь можна занести в аннали ораторського мистецтва. Проте реальні проблеми НАТО не збудуть вирішені. Союз, як і раніше, не має чіткої місії, а ситуація в Афганістані дедалі ускладнюється. І навряд чи європейці, які аплодуватимуть молодому американському президентові, виявлять бажання узяти на себе більший військовий тягар. Стосунки з Росією залишаться в центрі уваги Північноатлантичного блоку, при цьому як мінімум частина країн-членів постарається саме в Москві виявити загрозу, яка консолідує НАТО.

До речі, в березні минає 10 років відтоді, як бойові сили Союзу вперше були вжиті проти Югославії. Історичну дискусію, яка незмінно перетворюється на чинник сучасних стосунків, стимулюють дві дати – 70-ліття пакту МОЛОТОВА-РІБЕНТРОПА і початку Другої світової війни (серпень-вересень), а також 20-ліття падіння Берлінської стіни (листопад). Перша подія призведе до перепалки з приводу ролі СССР і СТАЛІНА в новітній европейській історії. Нові країни ЕУ, насамперед Польща і країни Балтії, використовують пам’ять про минуле для просування свого бачення сучасної европейської політики, а Росія вкотре опиниться у невдячній ролі захисника не стільки власної гідності, як диктатора. Друга подія поверне тему переможців і переможених у холодній війні. На Заході це зіставлення породило небезпечне відчуття тріумфалізму, відчуття повної моральної й політичної правоти, безальтернативності одного набору ідей та уявлень. У Росії ж виникло дедалі сильніше прагнення узяти реванш, “переграти” останній раунд, в якому, як тепер вважають за краще вважати, Совєцький Союз не програв, а капітулював. І річниця краху головного символу ідеологічного протистояння не наблизить сторони до єдиного розуміння. Рік багатий пам’ятними заходами в Китаї. У жовтні пишно відзначать 60-ліття проголошення Китайської Народної Республіки, що стане вагомим приводом нагадати про роль, яку вона грає сьогодні у світі. Втім, дещо раніше очікуються дві менш приємні дати. У березні виповниться 50 років повстання в Тибеті, після якого з країни утік Далай-лама, а в червні – 20-а річниця розправи над студентами на площі Тьєнанмень. Проблема Тибету навряд чи нагадає про себе так само гучно, як у 2008-му, напередодні Олімпіади, хоча для немолодого Далай-лами це чи не остання нагода нагадати про себе міжнародній громадськості. Спогади про події 1989 р. мабуть викличуть хвилю неприємних для КНР публікацій. За їх тональністю можна буде судити про сприйняття Китаю. Крім засудження тьєнанменьської м’ясорубки у західних оцінках тепер нерідко наявне і непряме визнання правоти Ден СЯОПІНА, який планомірними реформами добився більше, ніж могли б зробити радикали.

Рік виборців. Вибори, які визначать політику-2009, відбулися наприкінці минулого року, і 20 січня на посаду президента США вступить Барак ОБАМА. Йому можна поспівчувати: масштабові очікувань, які з ним пов’язують, відповідає хіба чудотворець. ОБАМІ забезпечений “медовий рік”, проте чи вдасться 44-у президентові добитися того, чого від нього очікують, передбачити годі. У червні громадяни 27 країн ЕУ обиратимуть Европарламент. Передбачалося, що новий склад євродепутатів представлятиме оновлене об’єднання, яке функціонує на підставі якщо й не европейській Конституції, то принаймні нової Лісабонської угоди, яка знаменує глибшу інтеграцію. Свято зіпсувала Ірландія, яка на референдумі в 2008 році угоду відхилила. У 2009-му ірландцям доведеться голосувати знову, але навіть у разі позитивного результату документ набуде чинності не раніше 2010-го Прикметно, що головувати в ЄУ під час виборчої кампанії в Європарламент буде Чехія. Вона ще не ратифікувала Лісабонської угоди, а президент Вацлав КЛАУС – переконаний противник єдиної Європи. Наступний рік не вирішить проблем ЕУ, яка так і не виборсалася із суперечності між розширенням і поглибленням інтеграції. Фінансова криза може посилити процес розшарування, який почався ще раніше. А вибори в Европарламент обіцяють побити наступний анти рекорд – від 1979 року явка виборців на загальноевропейські вибори неухильно падає. З національних голосувань найважливіші – парламентські вибори у Німеччині (вересень). У Росії особливі підстави стежити за німецькою кампанією. У разі перемоги соціал-демократів канцлером стане соратник Ґергарда ШРЕДЕРА Франк-Вальтер ШТАЙНМАЄР – і в Москви з’явиться надійний партнер у Європі. Ще одна кампанія, яка загрожує потрясіннями европейського масштабу, – президентські вибори в Україні. 2009 рік пройде під знаком боротьби на знищення, яку ведуть між собою українські політики. Ні економічний колапс, ні перспектива політичних сутичок, ні міжнародні ускладнення не здатні відвернути їх від цього захопливого заняття. Голосувань у Европі, мабуть, буде більше. У Бельгії криза вже розвалила уряд, на черзі Латвія, а там, дивись, і ще пара держав. Загальні вибори відбудуться в Індії, де на успіх сподівається націоналістична опозиція. Події в Мумбаї викликали невдоволення діями уряду та спалах антипакистанських настроїв. Вузол суперечностей, який зав’язується в Південній Азії (Пакистан, Афганістан і пов’язаний із ними комплекс проблем), взагалі обіцяє стати головним із локальних конфліктів 2009 році. Нарешті, в Ірані обиратимуть президента. Поразка Махмуда АХМАДІНЕЖАДА, яку не можна виключити на тлі дедалі гіршої економічної ситуації в країні, дала б шанс на зниження напруги навколо іранської проблеми.

Автор: Федор ЛУКЬЯНОВ
Джерело: Ведомости
Назва оригіналу: Мир – 2009: Кризис, юбилеи и выборы
Обговорити на форумі