На Україні бідних побільшало

Згідно з результатами опитування “Економічна криза очима українців”, яке провів Центр соціологічних досліджень “Софія”, удвічі зросла частка бідних: тих, хто ледь зводить кінці з кінцями, кому грошей не вистачає навіть на необхідні продукти. У лютому частка цієї категорії респондентів становила 9,2%, а сьогодні — 17%. Загалом майже дві третини (61,7%) опитаних вказали, що матеріальне становище їхньої родини за останні півроку “дещо погіршилось” або “істотно погіршилось”. І лише 3,9% респондентів вказали, що матеріальне становище їхньої сім’ї за останні півроку майже не змінилося.

Про свої статки в майбутньому більшість опитаних думають песимістично (59,5%), приблизно чверть (22,8%) респондентів дотримуються думки, що їхні статки не зміняться. І лише 3,2% опитаних висловили сподівання, що в найближчі півроку доходи їхньої сім’ї тією чи іншою мірою зростуть.

Зміна матеріального становища людей, як наслідок, сприяє зростанню соціальної напруженості, протестних настроїв. Основними потенційними учасниками акцій протесту стають не тільки робітники великих підприємств котрих звільняють з підприємств, а й студентська молодь, значний прошарок офісних працівників, котрий сформувався в Україні за роки економічного піднесення. Ці люди звикли до якісних умов праці та відносно високої зарплати. Тепер ситуація змінилася, змінилися умови праці й оплата і це неабиякий удар по світогляду таких людей, культурний шок.

Антикризові мітинги як розминка. 17 грудня у більшості великих міст практично всіх областей України відбулися анонсовані Федерацією профспілок України акції протесту. У кожному регіоні вимоги, що їх висували протестувальники до органів місцевої влади, місцевого самоврядування працедавців та вищого керівництва держави, звучали по-різному. Втім кілька вагомих позицій незмінні — учасники акцій вимагали гарантувати їм робочі місця, погасити заборгованості із зарплати, захистити права пенсіонерів. Загалом на центральні площі українських міст вийшли, за даними ФПУ, близько 112 тисяч осіб.

Засудивши бездіяльність органів державної влади стосовно подолання наслідків кризи, учасники акції в Донецьку зробили ще одне попередження: “Профспілки вимагатимуть від Кабміну спрямовувати державні кошти в ті галузі, які, немов локомотив, зможуть витягнути за собою інші”. У Харкові акцію протесту підтримало близько 4 тисяч осіб. За рівнем безробіття регіон посідає четверте місце після Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей. Критична ситуація і на Львівщині, тож учасники мітингу провели радше “розминку” перед боротьбою за свої права. Ситуація патова — в області щодня без роботи лишається близько сотні людей, і це не пов’язано з “інтригами” власників — просто бізнес зупинився, а кредити отримати майже неможливо.

Акція протесту відбулася і в Івано-Франківську. Її учасниками стали й представники Коломийщини, яких ми попросили поділитися враженнями.

Профспілки Коломийщини вимагають.

Мирослав РУДИК, профспілковий лідер освітян:
— Акція протесту на Вічевому майдані зібрала біля двох тисяч людей, тривала 1 годину десять хвилин. Наша освітянська делегація налічувала 20 осіб. Ми підтримуємо прийняті звернення до Президента, Верховної Ради припинити знущання над працівниками всіх галузей. Освітяни теж мають претензії до вищих ешелонів влади, яка не виконує свої обіцянки і зобов’язання перед нами: введення третього етапу тарифної сітки. Ми, зокрема, вимагаємо, щоб бюджет на 2009-й рік був прийнятий з урахуванням виплат усіх соціальних пільг. Місцева влада виконала свої зобов’язання: з освітянами міста й району до кінця року розрахувалася по зарплаті у повному обсязі.

Яна ЗАЗУБИК, профспілковий лідер медичних працівників:
— Наша профспілкова організація об’єднує 3 тисячі 600 працівників. Нас хвилюють ті ж самі питання й проблеми, що й усіх пересічних українців, тому ми теж стали учасниками акації протесту, автобус ледь умістив усіх бажаючих поїхати. Нас теж лякає непевність і невизначеність року прийдешнього. Закон “Про охорону здоров’я”, який би захищав наші інтереси й права, досі не в дії. Ми так і не змогли з’ясувати, хто з цим зволікає, ось тому з року в рік домагаємося належних нам коштів на оздоровлення. А що буде із зарплатою? Наразі ми не знаємо на чому стоїмо. Якщо головний кошторис не прийнято, за законом, уряд може фінансувати щомісяця 1/12 з торішнього бюджету. Тобто, якщо лікар отримує тепер тисячу гривень, то і наступного року нема права заплатити йому більше.

Василь КАРАСЕНКО, голова профкому заводу КРП:
— На момент приватизації нашого підприємства у 1996-му на заводі працювало понад тисячу осіб, а тепер залишилося 132. Продукція наша ліквідна, на неї є попит, проте ми убожіємо. За майже два роки борг по зарплаті сягнув 1 мільйона двісті тисяч гривень. Люди у відчаї, озлоблені, готові до акції непокори. Ми теж їхали до Івано-Франківська, розповідали про свої буди і про свої законні вимоги: як і всі, за Конституцією маємо право на працю і зарплату, чому нашими правами нехтують? Ми уже чотири позовні заяви подали у Господарський суд на банкрутство, писали і в Адміністрацію Президента, була у нас і зустріч у мерії, — однак змін не відчули. Завод — фактично останнє з великих підприємств нашого міста, на якому збереглось обладнання. Бездіяльність нашого власника, вичікування вищих органів державної влади, коли ми дійдемо до крайньої точки зубожіння-кипіння може призвести до непередбачуваних наслідків. На мітингу у Києві 23 грудня про наші біди мала почути вся Україна — з виступу голови обласної профспілки нашої галузі Василя Гриньківа.

Автор: Софія ОНИКІВСЬКА, www.KOLOMYYA.org
Обговорити на форумі