77-річна жителька Прикарпаття звернулася до Європейського суду

77-річна Розалія Фринцко уже пройшла усі судові інстанції: від Калуського міськрайонного суду до Верховного. Не знайшовши там справедливості, звернулася до Європейського. Ходіння по судах триває уже близько 18 років: калушанка позивається до Калуської міської ради, виконавчого комітету та міського відділу земельних ресурсів про визнання незаконними їхніх рішень.

Про справу 77-річної Розалії Фринцко клопочеться її дочка — Любов Байса. Сама пані Розалія уже стара та немічна, її чоловік — Василь Фринцко — інвалід І групи по зору, учасник війни. Вхід до обійстя родини Фринцків на вул. Карманського, 20 (колишня вулиця Маяковського) — досить вузький: від сусіднього подвір’я будинок відгороджує високий кам’яний паркан. Калушанка твердить: її сусід звів цю огорожу попри заборону суду. Не допомогло також і звернення за справедливістю до міської ради. Тим часом, стара жінка впевнена: насправді сусіднє обійстя — власність її родини, і було захоплене самовільно ще півстоліття тому. Тому, не знайшовши справедливості в української Феміди, калушанка у липні торік звернулася до Європейського суду. І уже отримала повідомлення про те, що її справа буде розглянута у порядку черговості.

Розалія Фринцко — польська переселенка. Її мати — Анна Пиртко у ході операції “Вісла” у 1945 році потрапила з Польщі в Україну. Вдову із трьома неповнолітніми доньками (батько загинув у 1940 році) вивезли спочатку на Донбас. Коли ж вони за деякий час спробували повернутися додому, їх зупинили на кордоні. Тож у результаті сім’я із чотирьох осіб опинилася у Калуші. Без дому, без рідних, без чоловічої опіки, жінки спочатку поневірялися по чужих помешканнях. Згодом міська рада виділила однокімнатну квартиру.

— У Калуші нам виділили майно взамін того, що ми залишили у Польщі, — розповідає Розалія Фринцко. — Згідно із рішенням виконавчого комітету Калуської районної ради від 1954 року, нам виділили будинок на вул. Маяковського, 18. Наш будинок у Польщі коштував 1080 рублів, а тут за польський будинок потрібно було заплатити 2800 рублів. Тож мама ще доплатила 1720 рублів. У підтверджуючому документі, який видав мамі фінансовий відділ виконкому Калуської районної ради у 1990 році, йдеться про те, що згідно з описом майна, яке завірене гербовими печатками урядами України та Польщі, на вул. Багнистій, 18 та 18а (згодом переіменованій на вул. Маяковського) вибувший поляк залишив житловий будинок, за який мама заплатила 2100 рублів, сарай та комори, вартість яких становила 540 рублів, та складські приміщення за ціною 160 рублів.

Сім’я Пиртко поселилася у будинку, а у приміщеннях сараю та комор проживали інші поселенці — сім’я Вапенських. Буцімто — за дозволом комунгоспу. Розалія Фринцко стверджує: тривалий час її сім’я не знала про те, що у приміщеннях, за які заплатила мама, проживають чужі люди. Доки не звернулася у справі до нотаріуса, який і вказав їм на цей факт.

— У нашому будинку жили п’ять сімей на купу, — розповідає Розалія Фринцко. — Тим часом чужі люди користувалися нашим майном, а у свій будинок пустили жити квартирантів. У мене є довідка із обласного архіву, де зазначено, що відомості про закріплення за переселенцем із Польщі Бахтолієм Вапенським будинку на вул. Багнистій, 18 відсутні. Вапенські отримали будинок під номером 12. Проте приблизно у 1990-х роках були змінені номери будинків. Так, за нашим будинком закріпили двадцятий номер, а за решту будівлями — 18. Тож вийшло, що ніякого стосунку до нашої власності ми не маємо. Ми подали до суду з тим, щоб повернути нашому будинку №18. Проте на судове засідання мене не запросили і винесли рішення не на користь нашої сім’ї.

Розалія Фринцко також позивалася у суді першої інстанції про визнання незаконними рішення виконавчого комітету Калуської міської ради, яким затверджено проект впорядкування присадибних ділянок і залишено у користуванні Розалії Фринцко земельну ділянку площею 1343 кв. метрів, а за сусідами — земельну ділянку для обслуговування житлового будинку розміром 909 кв. метрів. Калушанка не згідна із таким розподілом майна. На її переконання, вся територія належить її сім’ї. Тим часом, сусіди на місці комори і сараю звели будинок, який уже кілька разів переходив з рук у руки, доки у 2003 році останнім його господарем став Ігор Лісовський. 2 роки тому Калуський міськрайонний суд визнав правоту Розалії Фринцко, проте виконавчий комітет міської ради на чолі із міським головою Ігорем Насаликом оскаржив це рішення в Івано-Франківському Апеляційному суді, який частково скасував постанову суду нижчої інстанції. Верховний Суд України вирішив справу також не на користь Розалії Фринцко.

У 2006 році калуська Феміда заборонила Ігорю Лісовському споруджувати огорожу на спірній земельній ділянці до вирішення справи судом. Проте він, за словами Розалії Фринцко, весь час ігнорував судове рішення. Зараз обидві господи відділяє висока огорожа. Родині Фринцко сусід залишив вузький прохід, яким може пройти людина, проте навряд чи поміститься навіть дитяча коляска. Калушанка каже: під час будівництва огорожі зверталася до міської ради, заступника міського голови з будівництва, але — безрезультатно.

Заступник міського голови з питань будівництва Василь Петрів щодо ситуації коротко повідомив: він тепер не веде земельні питання, тому не може нічого коментувати. Проте на кожне звернення калушанки Фринцко виїжджала комісія, і їх були десятки. Щодо будівництва огорожі Василь Петрів твердить: Ігор Лісовський має всі необхідні документи, тож може здійснювати будівництво.

Начальник відділу земельних ресурсів у м.Калуші Анатолій Собчук із цією ситуацією не знайомий. Але чітко задекларував: раз подали до суду, “значить, будемо судитися”.

Автор: Оксана МАСЛЮК
Джерело: “ВІКНА online”
Обговорити на форумі