Кому БЮТ продав свою душу?

Є доволі стара думка про те, що не тільки люди, а й цілі міста та народи мають свою душу. Логічно припустити, що й навіть партії чи політичні сили повинні мати свою, так би мовити, астральну сутність, яку вони отримують при своєму створенні. Єдина проблема – українські політичні сили занадто часто змінюють свої ідеологічні уподобання та принципи. Навіть ті, що зазвичай “вірність ідеалам” роблять фактично своїм партійним брендом.

Найбільш яскравим прикладом таких політичних хамелеонів можна назвати Блок Юлії Тимошенко. Союз з Медведчуком не тільки просто змінює “душу” цього блоку. Він одним махом зраджує усі ті принципи, на яких створювалася ця політична сила, та усі ті жертви, які довелося принести на шляху до політичного Олімпу.

Тут ми лише хочемо нагадати “великий” життєвий шлях людини, яка сьогодні має найсерйозніший вплив на Юлію Тимошенко з часів раннього Павла Лазаренка.

Отже, народився Віктор Медведчук 7 серпня 1954 року в с. Почет Абанського району Красноярського краю в Росії в сім’ї службовців. Справа у тому, що батько Володимир Нестерович Медведчук на той час відбував заслання. У роки німецької окупації, з квітня 1942-го до листопада 1943 року він працював у трудовому відділі — установі з використання робочої сили, основним завданням якої було виконання завдань німецької адміністрації щодо примусового вивезення на роботи до Німеччини працездатної української молоді. У листопаді 1943 року після відступу німецьких військ його заарештовано СМЕРШ, військовою контррозвідкою Народного комісаріату оборони і засуджено до 8 років ув’язнення і 4 років заслання. Мабуть, спогади про ті часи настільки вразили Віктора Медведчука, що згодом вже у незалежній Україні він усіх своїх ворогів волів називати фашистами.

У середині 60-х років сім’я Медведчуків залишає Сибір і переїжджає у Корнин Житомирської області.

У 1971 році Віктор закінчив Борівську середню школу і спробував вступити до Вищої школи міліції. Але не був прийнятий через вади біографії батька. Але потім молодий чоловік, вочевидь, зумів різко змінити ставлення до себе з боку влади. Так, влітку 1972 року він успішно склав вступні екзамени на юридичний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка, однак за конкурсом не пройшов. Проте 12 вересня 1972 року наказом № 445-у ректора Київського державного університету ім. Т.Шевченка був зарахований до складу студентів на підставі дозволу МВССО УРСР. Причиною чого, на думку Дмитра Чобота, автора біографічної книги “Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука” була “таємна співпраця з міліцією” (інакше, “стукачество”), що підтвердив Верховний Суд України.

Під час навчання на другому курсі юридичного факультету Київського держуніверситету став командиром комсомольського оперативного загону добровільної народної дружини Ленінського райкому комсомолу столиці. 8 листопада 1973 року під час чергування побив разом ще з двома членами оперативного загону неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака. 25 квітня 1974 року вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді Крученюк підсудні В. В. Медведчук, І.Д.Яковенко і С. В. Авраменко були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу Української РСР до 2 років позбавлення волі кожен за цей злочин. Всі обвинувачені були взяті під варту прямо в залі суду. Але вже 6 червня 1974 року постановою судової колегії з кримінальних справ Київського міського суду під головуванням судді Сапронова вирок Ленінського народного суду було скасовано, справу повернуто на додаткове розслідування. Згодом перекваліфіковано в статтю 166 ч.ІІ (Перевищення влади або службових повноважень), за якою передбачено значно менше покарання. І, виходячи з позитивних характеристик та участі у підрозділах міліції, добровільних народних дружинах притягнення до кримінальної відповідальності вважалось за недоцільне.

24 червня 1975 року наказом ректора Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка В.Медведчука було відраховано з числа студентів III курсу денного навчання юридичного факультету. 20 травня 1976 року поновлено у складі студентів на підставі розпорядження міністра вищої і середньої спеціальної освіти СРСР.

У 1978 році закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка і був направлений на роботу адвокатом Київської міської колегії адвокатів. В ній потрапив у групу “підібраних” адвокатів, яким органи МВС і КДБ доручали вести важливі справи. Серед особливо резонансних, у яких В.Медведчук брав участь як адвокат, були судові процеси над літераторами-дисидентами Юрієм Литвином, Василем Стусом, директором Чорнобильської АЕС Віктором Брюхановим.

Юрій Литвин отримав 3 роки позбавлення волі у колонії суворого режиму. І в останньому слові так оцінив захист з боку Медведчука: “Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей “інакодумаючих”…

Адвокатом Василя Стуса Медведчука затвердили, незважаючи на чисельні протести обвинуваченого. Суд проходив за зачиненими дверима. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: “Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката”. Про методи захисту, які використовував Медведчук, свідчить “Хроника текущих событий”: “Адвокат у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання. Після промови адвоката засідання суду було перервано. 2 жовтня засідання почалося прямо з читання вироку (таким чином, у Стуса було вкрадене належне йому за законом “останнє слово”)”. (“Хроника текущих событий”, № 58, Москва, Самвидав, 1980. – С.74 – 78) Суд засудив В.Стуса до максимального покарання – 10 років таборів особливого режиму і 5 років вислання. Загинув В.Стус 4 вересня 1985 року в тюремному карцері табору особливого режиму.

У 1992 році Медведчук створив фірму “Міжнародна адвокатська компанія Бі-Ай-Ем”, співзасновниками якоє Суркіс Григорій Михайлович, Суркіс Ігор Михайлович (молодший брат Григорія), Згурський Валентин Арсентійович, Карпенко Юрій Михайлович, Губський Богдан Володимирович, Лях Юрій Іванович. Серед основних напрямків діяльності фірми, за твердженнями Дмитра Чобота, було сприяння відкриттю закордонних валютних рахунків, сприяння у реєстрації підприємств у офшорних зонах та сприяння у набутті нерухомості у закордонних країнах.

Пізніше цю группу стали називати “чудовою сімкою”. Вони почали з торгівлі і нерухомості, але потім перелаштувалися на більш прибуткову газову промисловість. “У 1994 році “сімка” заснувала концерн “Славутич” і розширила діяльність у сільськогосподарській та металургійній галузях, використовуючи насилля для забезпечення доходів на цих хаотичних, проте прибуткових ринках”, – пояснює Іван Лозовий з Мережі незалежних журналістів. До речі, одна з складових “чудової сімки” – офшорна кампанія “Ньюпорт менеджмент” – досі працює, але тепер на благо Б.Губського та Ю.Тимошенко.

Кредит довіри до Медведчука з боку Президента Леоніда Кравчука був великий. У березні 1994 року Кравчук віддав у руки Медведчука таку ділянку, як адвокатура: Віктор Володимирович став головою Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України. А ще були відомі “трасти”, на яких Віктору Володимировичу вдалося значно збільшити свій капітал.

А потім Кравчук програв вибори. Короткий час немилості швидко минув. У 1996 році Віктор Медведчук отримує офіційну “індульгенцію” – Почесну відзнаку Президента України “За заслуги” ІІІ ступеня. Згодом йому буде вручено й орден “За заслуги” ІІ ступеня… У жовтні 1996 року Віктор Медведчук стає позаштатним радником Президента України з питань податкової політики. Саме в цей час, 1 жовтня 1996 року, близький приятель Медведчука Микола Азаров очолив Державну податкову адміністрацію України, а молодший брат, Сергій Медведчук – її обласний підрозділ у Львові.

Далі бізнесово-політична діяльність приносить В.Медведчуку чималі прибутки. Як свідчать подані ним декларації про доходи у 1997 році сума його сукупного доходу становила 1 млн. 880 тисяч 308 гривень, до речі, дохід його друга Г.Суркіса за цей же період був майже ідентичний і становив 1 млн. 895 тисяч 139 гривень. Цей факт може свідчити про те, що прибутки “чудесна сімка”, принаймні її лідери, ділять у рівних долях. У 1999 році сукупний дохід В.Медведчука становив уже 5 млн. 893 тисячі 195 гривень. У 1999 р. В.Медведчук придбав цінних паперів на суму 3 млн. 684 тисяч гривень, а на його особистих рахунках у банках знаходилось 3 млн. 806 тисяч гривень. Попереднього року ці суми були втричі-вчетверо менші. Ці цифри взято з декларацій, які офіційно поширювалися серед депутатів, коли В.Медведчук і Г.Суркіс балотувалися на керівні посади у Верховній Раді України. За 2000 рік декларації відсутні, однак, судячи із інтерв’ю журналу “Політика і культура” №1 за 2001 рік, за цей час В.Медведчук отримав дохід у сумі 6,5 млн. гривень і при цьому сплатив податків більше, ніж на мільйон гривень.

З офіційно оприлюднених даних про доходи В.Медведчука звертає на себе увагу такий факт: незважаючи на те, що з 1997 року В.Медведчук не має права як народний депутат займатися комерційною діяльністю, його бізнес йде набагато краще, ніж до того, як він у квітні 1997 року вперше був обраний членом українського парламенту, а в 1998 році - заступником Голови Верховної Ради України. Отже, напрошується висновок: звання народного депутата України і посади заступника і першого заступника Голови Верховної Ради України сприяли відчутному поліпшенню бізнес-діяльності і особистого добробуту одного з провідних українських олігархів та допомогли йому подвоїти і потроїти свої офіційно декларовані річні доходи. Для порівняння: сума річної зарплати за 1999 рік у В.Медведчука становила 9 тисяч 903 гривні. При одержаних за цей же час дивідендах і відсотках у сумі 5 млн. 881 тисяча 898 гривень Віктору Володимировичу від Верховної Ради була надана ще й матеріальна допомога у сумі 1 тисяча 393 гривні, що може свідчити: ця особа і копійки на свою користь не пропустить.

Між іншим, Віктор Медведчук неодноразово хвалився, що зарплату У Верховній Раді він не одержує – перераховує її на благодійні цілі. Отже, заступник Голови Верховної Ради України трудиться на цій високій державній посаді на громадських засадах. Пригадуєте? Яку тому анекдоті, коли щойно влаштований на роботу завскладом дивується: “А що – у вас тут ще й зарплату дають?”

З усього вищесказаного добре видно, що В.Медведчук дуже ретельно працює на збільшення своїх прибутків, використовуючи дня цього власну партію і владу. За допомогою партії він займає посади, а за допомогою посад - контролює процес.

Бізнесово-політична історія діяльності В.Медведчука та його компаньйонів по підприємництву і СДПУ(о) є яскравим прикладом функціонування в Україні бізнесово-політичних груп, які, відстоюючи свої економічні інтереси, не лише здійснювали вплив на політику президента Леоніда Кучми, а й самі вирішуали кардинальні державні питання, використовуючи при цьому всі наявні у них ресурси: фінанси, політичну партію і парламентську фракцію, засоби масової інформації. Яскравим прикладом цього може служити кампанія з дискредитації своїх політичних опонентів – зокрема В.Ющенка – та висловлення недовіри першому українському урядові, який, незважаючи на шалену протидію, таки добився відчутних економічних досягнень. Одним із кандидатів на посаду прем’єра після планованої ще у 2000 році відставки В.Ющенка серйозно розглядався якраз Віктор Володимирович Медведчук. І хоча тоді Медведчуку не вдалося здійснити останній ривок на вершину політичної влади, свого він спромігся вже у 2003 році. Саме тоді він став главою Адміністрації Президента України.

Що було далі – відомо усім. Стрімке сповзання України до диктатури було зупинено Майданом. А потім по Києву прокотилася низка дивних самогубств людей, які не тільки знали дуже багато подробиць діяльності В.Медведчука, а й були настільки незалежними, що могли допомогти відправити “антикризового менеджера” на нари дуже надовго.

Здавалося, цей антигерой української політики відправився у політичне небуття назавжди. Навіть Партія Регіонів попри численні чутки не побажала повертати його у велику політику. Але це зробив БЮТ. Ціною за такий “виверт” стала підтримка усього есдеківського кадрового резерву та фракції КПУ у Верховній Раді та війна між старою гвардією БЮТ та есдеківськими неофітами. От тільки з Володимиром Путіним до кінця усі питання ще не залагоджені. Від того, хто переможе, залежить не тільки майбутнє цього блоку, а й, певною мірою, майбутнє усієї України.

Автор: Анатолій ХРУЩ, за матеріалами інтернет-ресурсів
Обговорити на форумі