Лівий лібералізм

Очевидно, що 2009 рік мине в дискусіях про лівий порядок денний – адже криза різко загострила забуті останніми роками питання соціального захисту росіян. Зростання безробіття й бідності посилить позиції лівих. Але якщо вони підуть шляхом популізму, вони лише збільшать бідність і нерівність. Ми вважаємо, що для того, аби дійсно вирішити проблеми бідних, ліві політики повинні добиватися втілення ліберального порядку денного.

У Росії, як і в багатьох інших країнах, ліві партії традиційно пропонують економічну політику більшого державного втручання під гаслом захисту знедолених. Для того, щоб на ділі допомогти бідним і безробітним, ліві партії повинні підтримати реструктуризацію і конкуренцію. Якщо вони не зроблять цього, з’явиться шанс і у правих партій. Щоправда, головний виклик для правих – донести до мас, що економічні реформи в інтересах набагато ширшого кола виборців, аніж вузького прошарку заповзятливих і освічених.

Ідея лівого лібералізму тепер дедалі більше обговорюється там, де традиції “лівизни” особливо міцні, – в Європі. Зарегульованість економіки створює і поглиблює безробіття і бідність, а конкуренція й реформи відкривають можливості для усіх, пишуть в своїй новій книзі Il liberismo і di sinistra (“Лібералізм для лівих”) італійські економісти Альберто Алесіна і Франческо Джаваці. У ній вони сперечаються з поширеним у Європі стереотипом про особливу європейську модель суспільства: нехай в Америці вищі конкуренція, мобільність і продуктивність, зате у нас нижчі нерівність і бідність.

У Європі дійсно мало надбагатих, а диференціація між вищим і середнім класами значно менша, ніж у США. Зате існує величезне провалля між членами профспілки і безробітними. Крім того, в Європі набагато нижча мобільність трудових ресурсів, а безробіття не просто високе – довгострокове. Все це укорінює і ширить бідність. Політики, які представляють інтереси безробітних і бідних, повинні насамперед докладати зусилля до збільшення гнучкості ринку праці, вважають Алесіна і Джаваці. У багатьох європейських країнах (і в деяких галузях в США) профспілки володіють фактичною монополією на визначення правил гри і на розподіл суспільних засобів. Це призводить не лише до уповільнення економічного зростання, але й до збільшення нерівності між членами і не членами профспілки. З кожним роком воно дедалі глибше – адже в багатьох європейських країнах молодь не отримує доступу до привілеїв членів профспілок. До того ж, профспілки фактично розпоряджаються бюджетними коштами, які можна було б скерувати на підтримку бідних.

Наприклад, під гаслом порятунку робочих місць уряду відкладають банкрутство Alitalia або General Motors (GM). Банкрутство – в прихованій або явній формі – все одно відбудеться, тільки обійдеться набагато дорожче. Але для профспілок це не страшно, адже за все платить платник податків. І чим дорожче йому обходиться банкрутство, тим кращі умови отримають профспілки. При цьому слід пам’ятати, що робітники GM – це зовсім не бідні люди. Якщо врахувати зарплату, соціальні блага і пенсії, у них виходить близько $70 на годину (!) – в рази більше, ніж у одержувачів допомоги з бідності і безробіття, на підвищення яких можна було б пустити заощаджені гроші.

Безумовно, аргументи Алесіни і Джаваці застосовні і до Росії – ба навіть більшою мірою. У нас поки що немає сильних профспілок, і вигоди, які в Європі отримують робітники, в Росії отримують чиновники і власники захищених від конкуренції компаній. Тому ліберальна економічна політика ще важливіша для лівих, ніж для правих. Порадити з неминучим у найближчий рік чи два зростанням безробіття й бідності можна тільки за допомогою реструктуризації економіки й створення нових робочих місць. Попри кризу, ці робочі місця постануть, якщо їх не задушать регулювання і корупція. Адже майбутня девальвація рубля створить нові можливості, які в недавні роки були закриті через дорожнечу робочої сили, нерухомості й послуг. Слід лише розв’язати руки для підприємництва.

По-перше, слід повною мірою реалізувати пакет законів про подальше дерегулювання бізнесу і про обмеження перевірок. По-друге, знизити – а не підвищити – податок на працю. Звичайно, це призведе до серйозного удару по бюджету. Але альтернатива – збирати ці податки й кидати їх на підтримку підприємств, що зупиняються, – ще гірша. Адже російська держава, м’яко кажучи, не найефективнішим розподільником засобів. По-третє, слід розгорнути програму кредитування малого бізнесу. Це не фантастика – в Росії є успішний досвід таких програм на гроші міжнародних фінансових інститутів. Але найголовніше – не на словах, а на ділі почати боротися за конкуренцію. Адже за її відсутність насамперед платять саме найменш забезпечені: їхня корзина споживання складається з продуктів харчування і послуг ЖКГ, ціни на які монопольно завищені.

Як і в Європі, в Росії основна загроза для конкуренції – це держкомпанії та сама держава. Без боротьби з корупцією, незалежних судів, прозорості й підзвітності влади справжній конкурентний ринок в Росії створити не вдасться. Але є й більш простій спосіб, хай і застосовний лише для деяких ринків, – зниження імпортних тарифів. Наприклад, після того, як були зменшені мита на цемент, він подешевшав ще до кризи. Таким же способом слід боротися і з високими цінами на продукти харчування. Різке зниження – а не підвищення – імпортних мит дозволить врятувати мільйони росіян від падіння за межу бідності. При цьому зниження мит не обанкротить виробників товарів, які конкурують із імпортом: їх захистить неминуче в 2009 р. істотне ослаблення курсу рубля.

Є, звичайно, і проблеми, які не можна вирішити ліберальними методами. У мономістах не можна швидко створити умови для розвитку інших галузей. Навіть якщо звільнені робітники займуться бізнесом, після скорочення випуску на містоутворюючому підприємстві продавати послуги і продукцію їм буде нікому. Тому тут необхідне серйозне втручання держави для підтримки переїзду і перенавчання. Заборона на скорочення – це страусова позиція. Можна змусити підприємства відмовитися від звільнень, можна скоротити робочий тиждень, але це лише відкладає вирішення проблеми – підприємства можуть втратити всі ресурси і закритися зовсім. Тому слід діяти з двох сторін. У великих містах з розвиненим ринком праці слід діяти ліберальними методами – створюючи робочі місця, а в мономістах – фінансувати перенавчання і переїзд у великі міста. Економічна криза стане головною політичною подією майбутнього року і неминуче змінить розклад політичних сил. Наша порада як економістів політикам така. Лівим – прийняти і підтримати ліберальну економічну політику. Правим – знайти інтелектуальних лідерів, які могли б пояснити лібералізм виборцеві.

Автори: Сєрґєй ҐУРІЄВ [Сергей ГУРИЕВ], ректор Російської економічної школи, Олег ЦИВІНСЬКИЙ [Олег ЦЫВИНСКИЙ], професор Єйльського університету та Російської економічної школи
Назва оригіналу: Левый либерализм
Обговорити на форумі