|
До 770-річчя першої літописної згадки про Коломию
"Адвокат Кирило Трильовський. Січовий Батько", під такою назвою адвокат Михайло Петрів на початку 2011 року випустив у світ документальний відео – нарис про одну з яскравих постатей українського національного руху на перетині ХІХ – ХХ століття - адвоката Кирила Трильовського, який присвячений 770 - річчю першої літописної згадки про Коломию.
Фільм розпочинається аудіо-біографічною довідкою про життя та діяльність Кирила Трильовського, яка озвучена Ольгою Котюк, кореспондентом Івано-Франківської обласної державної телерадіокомпанії.
Надалі демонструється відео-репортаж про відкриття пам’ятної дошки із барельєфом Кирила Трильовського на будинку, в якому він жив і працював на початку ХХ ст. та проведення Першого Січового свята в незалежній Україні, що відбулися 30 вересня 2010 р. в місті Коломиї Івано-Франківської області.
Завершує фільм слайд-шоу унікальних фотографій про життя та діяльність Кирила Трильовського, діяльність товариства "Січ" та загалом Січовий рух в Галичині, багато з яких вперше публікуються чи відтворюються у такий спосіб.
Фільм переданий до фондів Музею історії міста Коломиї, Івано-Франківського краєзнавчого музею та Музею адвокатури при Академії адвокатури в Києві.
З правдивою повагою,
засновник культурологічного проекту "Наше місто"
адвокат Михайло Петрів
Кирило Трильовський
(6 травня 1864 – 19 жовтня 1941)
Видатний український громадсько-політичний діяч, організатор січового та січово-стрілецького руху в Галичині, адвокат, публіцист, видавець.
Кирило Трильовський народився 6 травня 1864 року в с.Богутині Золочівського повіту в сім'ї священика. Згодом родина переїхала на Покуття. Ходив до школи в Золочеві і Бродах, а до гімназії - в Золочеві і Коломиї. Потім навчався на правничому факультеті в Чернівцях, згодом у Львівському і Віденському університетах. Докторат здав у Краківському університеті, а адвокатський екзамен - у Львові.
Ще навчаючись в Коломийській гімназії утворив спеціальну бібліотеку і проводив пропагандистську роботу з розповсюдження творів Т.Шевченка, Куліша та ін. Перший раз виступав на зборах у Кийданч в 1884 році. З того часу постійно займався народними справами, засновував по селах читальні, кооперативи, вів передвиборну агітацію. В 1884 р. засновує разом з І. Кийваном та І. Сандуляком першу читальню "Просвіти" в с.Карлів Снятинського повіту.
Член головної управи Української радикальної партії у Львові, провідник ідей М. Драгоманова, М.Павлика, І.Франка. Як один із творців ідеології української радикальної партії, він мав суттєвий вплив на розвиток української правової та політичної думки того періоду.
В 1901 році відкрив свою канцелярію у Коломиї, потім - у Яблунові.
Один з організаторів селянських страйків 1902р., першого кооперативу на Покутті – "Народна спілка" (1904) в с.Спасі Коломийського повіту. У 1905-1907 рр., агітуючи за загальне виборче право, він висунув гасла безоплатної передачі селянам усієї землі та боротьби з клерикалізмом.
Проте найвагомішим здобутком громадської діяльності Кирила Трильовського було створення "Січей", мережа яких у першому десятилітті ХХ ст. охопила всю Східну Галичину та Буковину.
5 травня 1900 р. К.Трильовський організував у с.Завалля Снятинського повіту перше у Галичині українське пожежно-гімнастичне товариство "Січ". Невдовзі були засновані численні осередки "Січей" у Снятинському і Коломийському повітах. За ініціативи К. Трильовського 6 червня 1902 р. перше січове свято було проведено у Коломиї.
Задекларовані як спортивно-протипожежні товариства, "Січі" ставили перед собою і політичні цілі. Вони виступали за загальне виборче право, приєдналися до боротьби за український університет у Львові, за розширення мережі українських шкіл. Це одразу ж викликало гоніння з боку крайової адміністрації, проте січовий рух набирав справді масового характеру. На червень 1914 р. діяло 916 січових осередків, які об’єднували в своїх рядах понад 30 тис.членів.
Діяльність "Січей" у Галичині супроводжувалося значним національним піднесенням. Цьому сприяло те, що К.Трильовський уклав численні січові пісні і марші, видав низку творів, в яких роз’яснював засади стрілецького руху, завдання, які ставила перед собою організація. Особливим піднесенням і згуртуванням населення відзначалися свята "Січей", які поперемінно проводилися у повітових містечках Галичини. Саме ці свята, які збирали десятки тисяч "січовиків" у відповідній формі, стали демонстрацією українських сил і їх зростання у краї.
Значними подіями на Західній Україні і для подальшої злуки з Наддніпрянською Україною стали січові свята, присвячені видатним подіям в історії України, — в Коломиї 31 травня 1909 року на честь гетьмана Івана Мазепи, з нагоди сотих роковин від дня народження Тараса Шевченка у Львові 27 червня 1914 року (спільно з львівським товариством "Соколи").
Як організатора та ідейного натхненника "Січей" К.Трильовського заслужено іменували "Січовим Батьком".
Організаційна праця "Січей" у краї привела до необхідності загальної координації їх діяльності. У квітні 1908 р. у Станіславові було створено центральну управу "Січей" – Головний Січовий Комітет, головою якого був К.Трильовський. З наближенням у Європі війни "Січі" все більше набирають мілітарних ознак. У 1912 р. К.Трильовський став генеральним отаманом об’єднання "Січей" – Українського січового союзу, в рамках якого у 1913 році було засновано організацію – Українські Січові Стрільці. В роки Першої світової війни К.Трильовський увійшов до складу Головної Української Ради, а з серпня 1914 р. очолив Бойову управу УСС. У 1915 р. він увійшов до складу Загальної Української Ради у Відні.
В період національного будівництва на західноукраїнських землях та Наддніпрянщині К.Трильовський в жовтні 1918 р. увійшов до складу Української Національної Ради ЗУНР, а пізніше ЗО УНР. В період діяльності ЗУНРу у 1918–1919 рр. К.Трильовський став заступником голови відділу Окружної національної ради в Коломиї, членом комісії закордонних справ, увійшов до складу військової та адміністративної комісій УНРади. У квітні 1919 р. К.Трильовський був обраний до обласної земельної комісії, яка мала реалізувати аграрну реформу. В УНРаді він займав особливу позицію і відстоював необхідність партійного будівництва, зокрема відновлення діяльності радикальної партії. К.Трильовський створив Селянсько-радикальний клуб, який став організатором Селянсько-радикальної партії, а в лютому 1919 р. відновив видання в Коломиї радикальної газети "Громадський голос".
Після поразки ЗУНР К.Трильовський емігрував до Відня, де працював у кодифікаційній комісії при екзильному уряді Є.Петрушевичав. У січні - квітні 1921 року, як представник Селянсько-радикальної партії Східної Галичини він входив до Виконавчого комітету Всеукраїнської національної ради.
Перебуваючи в еміграції, К.Трильовський брав участь у громадському житті еміграції. У 1921 р. він заснував у Відні робітниче спортивне товариства "Січ" і як його представник перебував на Міжнародній робітничій олімпіаді в Празі.
Обирався депутатом австрійського парламенту у Відні (1907, 1911) та Галицького сейму у Львові (1913). Від самого початку своєї депутатської діяльності К.Трильовський намагався піднести проблеми українського населення загальнодержавний рівень. Зокрема, в 1908 р. він разом з Т.Масариком організував у Празі велике віче, на якому ознайомив чеську громадськість з переслідуваннями, які зазнає український народ у Галичині з боку польської адміністрації краю. К.Трильовський активно використовував парламентську трибуну для захисту прав та інтересів українського народу. За першу каденцію (1907-1911) він проголосив 11 великих промов, кожна з яких тривала 2-4 год., а під час обструкції українських послів виголосив 10-годинну промову, торкаючись найрізноманітніших форм порушення чинного законодавства, законних прав та інтересів громадян крайовими та місцевими органами влади. За цей же період він виступав на численних (понад 100) зборах та зустрічах як у Коломийському, так і в інших повітах. К.Трильовський вніс 135 запитів, які торкалися найрізноманітніших правових проблем: відшкодування державою шкоди, завданої повінню; право на володіння та користування зброєю пастухами для охорони свійських тварин; обов’язковість використання в судах при написанні протоколів та актів обвинувачення української мови; встановлення чіткого переліку предметів, які не можуть бути забрані у випадку стягнення податків (щоб не забирали в селянина "останньої одежини"); право та можливість українських військовослужбовців відзначати українські свята тощо.
Упродовж усього життя він не припиняв адвокатської практики, захищаючи не тільки українців, але й представників інших народів. Зокрема, він був захисником єврейського соціаліста Михайла Герера на процесі в Коломиї, виступав одним із оборонців у знаменитому "процесі 101" над українськими студентами, які домагалися відкриття українського університету у Львові.
У міжвоєнний час відновив публіцистичну діяльність. Опублікував низку статей, поезій і січових пісень, видав ряд брошур. В Коломиї видавав і редагував часописи "Громада" (1896-97), "Зоря" (1904), двотижневий часопис "Хлопска правда" (1903 -1909), тижневик "Громадський голос" (1919), календарі "Запорожець" і "Отаман", співредактор інших радикальних видань. Відповідальний редактор двотижневика "Січовий голос" (1919). Автор історичних нарисів: "Про велику Французьку революцію" (1913,1918,1934); "Російська цариця Катерина II" (1927); "Боротьба італійців за свободу та соборність" (1928).
Від 1927р. після повернення з еміграції займався адвокатською практикою і мешкав у Коломиї та Гвіздці аж до своєї смерті 19 жовтня 1941р. Похований на коломийському українському цвинтарі "Монастирок". Як збереження пам’яті про Кирила Трильовського за місцем його спочинку протягом багатьох років шанобливо опікується Коломийський педагогічний коледж Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
|
