До 100-річчя від дня народження БАНДЕРИ: Символ боротьби за волю

Постать Степана Бандери, одного з провідних діячів ОУН, борця за ідею незалежної Української держави, стала символом змагань за вільну Україну.

Народився він 1 січня 1909 р. в с.Угринові Старому (тепер Івано-Франківської області) в сім’ї греко-католицького священика, де панувала атмосфера українського патріотизму і національно-культурних традицій. Початкову освіту здобув у батьківському домі, бо через воєнні події народна школа не працювала. А в жовтні 1919 вступив до Стрийської української гімназії, яку закінчив 1927 р. Належав до юнацької скаутської організації "Пласт", участь у діяльності якої сприяла формуванню організаторських навичок, які високо оцінювали товариші. Рушієм, що спрямував розвиток політичного світогляду С.Бандери, стало знайомство з майбутніми лідерами українського націоналістичного руху. Потім навчання на агрономічному факультеті Львівської вищої політехнічної школи, активне членство в українських товариствах "Основа", "Сільський господар", "Просвіта", у студентській групі української національної молоді. Життя С.Бандери у Львові, навчання в політехніці стали періодом остаточного формування його як політичного діяча.

На початку 1929 р. було створено Організацію українських націоналістів. С.Бандера відразу ж вступає до неї, а в середині 1933 його призначають крайовим провідником ОУН і крайовим комендантом УВО, що перетворилася на військовий підрозділ ОУН. Він був у добрих стосунках із провідником УВО-ОУН полковником Є.Коновальцем та його найближчим оточенням. У 1928 р. С.Бандера вперше зіткнувся з польською поліцією, коли від 22 до 24 грудня перебував у калуській, а потім станіславській в’язницях за розповсюдження листівок, присвячених 10-им роковинам ЗУНР. 1930 його схопили в Калуші у зв’язку з підготовкою зустрічі-вітання митрополиту Андрею Шептицькому. С.Бандера зорганізував невеликий кінний загін. Перед в’їздом до міста вишикувалася численна польська поліція зі зброєю, але вершникам удалося прорватися крізь польську заставу, і вони з’явилися перед трибуною з привітанням митрополиту. На початку 1932 р. Бандера був затриманий за нелегальний перехід польсько-чеського кордону, три місяці перебував під слідством у зв’язку із замахом на польського комісара Чеховського.

14 червня 1934 р. був заарештований у Львові в Академічному домі, де залишився ночувати. Біля п’ятої години ранку приміщення оточила поліція і затримала всіх, кого застала, серед них і Бандеру. Тільки згодом поляки дізналися, що їм у руки потрапив сам крайовий провідник ОУН.

Після варшавського та львівського судових процесів ім’я С.Бандери стало символом націоналістичного руху, навколо нього був створений ореол героїчності, певною мірою ідеалізований. Насправді ж Бандера залишався завжди звичайною людиною. Він був глибоко віруючим християнином, у рідному селі щонеділі ходив до церкви, молився навіть у в’язниці.

С.Бандера бере участь у створенні широкої організаційної мережі на західноукраїнських землях, загарбаних Польщею, у військовому навчанні, ідеологічній і політичній підготовці кадрів; спрямовує їхню конспіративну і розвідувальну діяльність; розробляє акції із залученням широких верств населення проти денаціоналізації в українському шкільництві; вживає заходів проти дипломатичних представників СРСР у Галичині, більшовицької агентури та радянофілів.

Після вбивства міністра внутрішніх справ Польщі, організованого ОУН 1934 р., С.Бандеру засудили до смертної кари. Однак унаслідок амністії цей вирок замінено довічним ув’язненням. Під час нападу Німеччини на Польщу він утікає з брестської тюрми, переходить на нелегальне становище і починає створювати партизанські загони ОУН для боротьби проти чужинців. Вагомим наслідком його діяльності стало проголошення 30 червня 1941 р. у Львові Акта відновлення Української держави. У лютому 1940 р. Організація українських націоналістів розкололася на дві частини: ОУН Бандери й ОУН Мельника. Але обидва угруповання у квітні-червні 1941 р. вручили гітлерівцям свої меморандуми з пропозицією позитивно вирішити українське питання. "Українські націоналісти, – наголошував С.Бандера, – насамперед захищають інтереси свого народу. Навіть якщо при вступі в Україну німецькі війська сприйматимуться як визволителі, таке ставлення може швидко змінитись, якщо Німеччина увійде без наміру відновлення Української держави й без відповідних гасел. Усяке насильство викличе опір..."

5 липня 1941 р. гітлерівці заарештували С.Бандеру. Його вивезли до Берліну, а пізніше кинули до концтабору Заксенгаузен, де перебував аж до грудня 1944 р. У повоєнні роки С.Бандера – голова проводу ОУН, а також проводу закордонних частин ОУН. Він автор низки теоретичних праць із питань ідеології та політики. 1978 р. в Мюнхені вийшов збірник його статей "Перспективи української революції", де розкрито провідні ідеї та світоглядні засади українського націоналізму". С.Бандера переконливо доводить, що визвольна боротьба українського народу – це не лише відповідь на окремі утиски і приниження національної гідності, а й тривалий історичний процес, що увібрав у себе релігійні, освітні, правові й культурні надбання, духовний світ нації, її менталітет.

За дорученням КДБ 15 жовтня 1959 р. Богдан Сташинський убив С.Бандеру в Мюнхені. За цей підлий злочин керівник КДБ СРСР О.Шелепін вручив Сташинському орден Червоного прапора, указ про нагородження вбивці підписав К.Ворошилов. Про це дізнався весь світ, лише радянські ЗМІ мовчали. Німецький верховний суд у Карлсруе підтвердив, що головним винуватцем убивства був радянський уряд у Москві. Колишній конгресмен США Ч.Керстен так оцінив мотиви цього політичного вбивства: "Радянсько-російський уряд, очолюваний Хрущовим, вирішив ліквідувати Степана Бандеру, тому що він був провідником широко розгалуженого руху опору російсько-комуністичній окупації України, а також символом боротьби за вільну й незалежну Україну – 45-мільйонну націю з власними традиціями, культурою, мовою, цивілізацією". Це вбивство було ще однією ланкою в довгому ланцюгу злочинів більшовицької системи.

Життя і діяльність С.Бандери можуть слугувати взірцем для сучасних і прийдешніх поколінь українців.

Автор: Любов КОВТУНИК, завідувачка бібліотеки № 1 м.Коломиї
Джерело: "Коломийський вісник" для www.KOLOMYYA.org
Обговорити на форумі