Українські політики мають єдину мету – знищити "тендітну" жінку?

Прямий ефір на телеканалі "Інтер" з участю всіх провідних політиків України, викликав величезний як суспільний, так і медійний резонанс.

Насамперед тому, що вперше після Універсалу національної єдності в одному приміщенні перед телекамерами зібралися всі лідери країни, і ми почули їхню живу дискусію віч-на-віч, а не монологи перед мовчазною публікою. По-друге, величезну аудиторію телеглядачів здивував факт, що безперечним переможцем дискусії виявився Президент ЮЩЕНКО, а не лідери рейтингів, двічі прем’єри ТИМОШЕНКО та ЯНУКОВИЧ і сили, що за ними стоять.

Звичайно, симпатії мають більш глибинну, підсвідому сутність, ніж раціоналізм, тому відразу після ефіру ми почули звинувачення на адресу журналістів каналу "Інтер", які, мовляв, тенденційно вибудували формат передачі. Еґоцентричні заяви Ю. ТИМОШЕНКО та її фанів про те, що українські політики мають єдину мету – знищити тендітну жінку і більше їм у житті нічого не потрібно. Але все це не нове, бо давня, як народна мудрість, казка про дзеркальце й злу красуню, складалася не для Ю. ТИМОШЕНКО. А ліпшого віддзеркалення, ніж прямий ефір, для сучасного політикуму не придумано.

З іншого боку, в газетах та Інтернеті ми знаходимо нападки на В.ЮЩЕНКО, який нібито не по-джентельменськи повівся на дискусії, перейшовши до ненормативної лексики, хоч і "сучка", і "блохи" завжди залишалися літературними словами. Особливо потішно такі звинувачення читати в матеріалах Тетяни КОРОБОВОЇ, в якої кожне друге речення мат-перемат, але тут прокинулася цнотливість. Тобто гратися в римування словами, які закінчуються на -єц (і цю моду якраз започаткувала Ю. ТИМОШЕНКО в прямому ефірі) це – нормально, а почути на свою адресу адекватну відповідь це – жах. Власне, справа людей розбиратися, хто є хто, а для цього краще чути пряму мову, ніж переспіви словесних маніпуляторів.

Та якщо повернутися до суті питання, то в п’ятницю, як під час голосування у Верховні Раді, так і під час прямого ефіру, ми побачили реальне обличчя головних дійових осіб сучасної України через призму їхніх слів і справ. Позиція Партії регіонів та її лідера виглядала цілком логічною і зрозумілою. Інша річ, погоджуватися з нею чи ні. Перебуваючи в опозиції, "регіонали" критикують Президента ЮЩЕНКО й уряд, не голосують за їхні законопроекти, хоч і вносять до них поправки. Крім того, позика МВФ не відповідає ні економічним, ні політичним інтересам ПР, оскільки їм, як головним експортерам, вигідний високий курс долара й слабкість уряду як головного конкурента в боротьбі за владу. За великим рахунком, це нормальна практика політичної боротьби, і виборцям вирішувати, чия позиція їм прийнятніша.

У найнезручнішій ситуації тепер опинився уряд та його лідерка Ю.ТИМОШЕНКО. З одного боку, відповідаючи за стан України, вони змушені ухвалювати прагматичні, зокрема й непопулярні рішення. Для цього в уряді є досить сильне професійне крило на чолі з В.ПИНЗЕНКА, і воно не розходиться в цих поглядах із Президентом. Але, з іншого боку, Ю.ТИМОШЕНКО перебуває в стані постійної боротьби за владу, тобто в опозиції до Президента, і тому весь час скочується на мітинговість, популізм, розхитування владної вертикалі. Не погоджуючись на командні правила гри, прагнучи абсолютної, авторитарної влади, вона весь час знаходить собі ворогів в особі тих, хто наважується їй протистояти. І це не лише "ідеологічні" противники, як М.АЗАРОВ, Р.АХМЕТОВ чи В.ЯНУКОВИЧ, а й союзники по "демократичному" табору, як П.ПОРОШЕНКО, В.БАЛОГА чи В. ЮЩЕНКО. Тому, власне, слова "ідеологічні" та "демократичний" взяті в лапки, бо стосовно Ю.ТИМОШЕНКО це надто розмиті поняття, і чим вони вимірюються, зовсім не зрозуміло. Звідси слабкість Ю.ТИМОШЕНКО в публічних дискусіях, коли їй протистоїть професійна компетентність. Вона є неперевершеною ораторкою в монологах перед широкою аудиторією, що не розуміється на тонкощах питань, бо це людям і не потрібно. Але відповідати за свої слова Ю.ТИМОШЕНКО имошенко ніколи не вміла і не збирається. Власне, і це все не нове і вже давно дістало назву – демагогія.

Позиція В.ЮЩЕНКА в умовах сучасної кризи виглядає найбільш аргументованою та переконливою з простих причин. Бо вона спирається на фаховість фінансиста й відповідальність політика, який не може ставати на бік однієї частини держави в боротьбі проти іншої. Але в цьому й хрест президентської посади в Україні, бо той, хто її обіймає, увесь час виконує роль офірного козла для скидання емоцій, заряджених непомірними амбіціями. Так було і стосовно Л.КРАВЧУКА, коли проти нього об’єднувалися й комуністи, і рухівці, так було і з Л.КУЧМОЮ, так триває й тепер.

Тому заклики до політиків об’єднуватися, які звучать від пересічних громадян зі сторінок газет, Інтернету та різноманітних ток-шоу, за великим рахунком виглядають тією ж демагогією, освяченою безвідповідальністю. Бо в реальності ті самі люди в переважній частині голосують за Ю.ТИМОШЕНКО, яка здобувала свій рейтинг на твердженні, що ніколи не піде на союз із "регіоналами". Інша велика частина України підтримує В.ЯНУКОВИЧА, котрий обіцяє покінчити з "помаранчевою пошестю" в державі. Тобто, напевно, слід розуміти, що він покінчить із виборами як інститутом. І тому людям, які голосують за таких політиків, звинувачувати когось, крім самих себе, підстав немає.

Джерело: Віктор ПАЩЕНКО
Обговорити на форумі