Роздуми на руїнах паркового кінотеатру

Гей, гей, де ж ти, дитинство моє ясночоле та світлооке? Здається, десь поруч той час, коли так весело і радісно літалося ночами серед нічного зоряного неба над тихою красунею Коломиєю, рідним середмістям, його вуличками, дзюркотливими потічками з прозорою водою та старовинним парком.

Кажуть мудрі люди, що від народження і до п’яти років літають усі, а далі більшість забуває. І тільки одиниці зі світлою душею пам’ятають про це. Згадки так гріють серце... А сьогодні все більше хочеться вийти на тепле сонечко останніх погожих днів цього року, сісти на ослінчик біля призьби і з сумом дивитися на рідний потічок, який теж чомусь дзюрчить невесело.

Та безцінний скарб, отриманий у спадок від дідів та прадідів, змушує деколи згадувати про можливість літати. Та й реманент, подарований бабусею, – старенький драпак, який уміє вимітати нечисть, – має бути у файному стані, ще ж дітям треба залишити на згадку про родину.

Згори видніше. Тому в передранковий час, коли небо з темного починає ставати світлішим, коли вже проспівав сусідський півень, збираюся подивитися згори, що ж то діється на теренах Коломиї. Чи де не кривдять простих людей поганими вчинками, а може, і думками.

У такий світлий ранковий час на кордоні зустрічі великої таємниці ночі зі світлим буттям дня навіть чужі думки стають такими, що можна й руками помацати.

Ну що, не набридло слухати стару бабу? Тоді…

…Легенько накрапає дощик, ніби все спокійно. Місто спить. Та якось одразу війнуло темрявою і холодом… Хащі якісь… Та це ж парк у центрі міста, занедбаний… Падоньку, а це що таке?! Роблю з долоні дашок над очима, аби’м краще видно було… Хм… Колиба?! На пагорбку у центрі міського парку двері від гуцульської колиби з маленьким дерев’яним зрубом попереду. А далі – мурована цегляна хатища на два пльонтри. Де ви, лайдаки, бачили такі гуцульські колиби?

Ади і машини їздять парком серед ночі, як дядьки колись фірами на базар. А в дитинстві, пам’ятаю, тільки пішки. За ровер штрафували. Далі, далі… Якесь звалище-згарище з іншого боку парку. Так це ж архітектурні руїни – колишній кінотеатр.

Плинуть розмови містом: війна йде за нього, серйозна. То продають, то забирають, то знову перерозподіляють. А заодно землю навколо нього. Та найперше – коло нової колись будови має бути майданчик для техніки та будматеріалів, який за кілька років будівництва плавно переросте в автостоянку (дарма, що посеред парку).

То де ж ви бачили, щоб у казино (чи то пак культурний центр) пішки ходили? А з нього додому тільки везуть. Це ж святе.

Так, ще раз пильно придивляюся. Ні, хоч як не дивлюся, а таки автостоянки з боку вул. Кобилянської не бачу, хоч трісни. А якісь "діляги" сплять і бачать, на сміх близькій Європі, автостоянку з цього боку парку. І вже мішок для грошей приготували для складання прибутку від паркування.

А ось якось дуже багато машин стоїть, біля них підтюпцем бігає молодик у формі на подвір’ї управління чиїмось майном. Тутечки й асфальт, й огорожа – отже, тут зробили автостоянку. Мудро.

Кажуть старі люди, що за недоброчесні справи, а тим більше за загарбане у цілої великої міської громади добро, Господь Бог карає наступні покоління. Повертаючи у хворобливих пристрастях, залежностях, звичках нащадкам відповідно до заподіяного лиха.

Чи потрібний місту такий культурний центр? Усюди в світі всі розважальні заклади виносять далеко за межі міста. Гарні наші хлопці роблять усе, обдумавши заздалегідь, на перспективу (слово яке). Напевно, так лягає розклад зірок, що питання оформлення документів на право власності на кінотеатр виникає у депутатів один раз на чотири роки – 2008, 2004, 2000… Холєра ясна, ще й на переступні роки. Дивне діється і далі. З такою самою періодичністю, раз у чотири роки, з’являється оголошення про продаж, обмін сусідської квартири. Якось задешево, та до цього часу ще ніхто не купив, хоч і центр міста. Так думається, що досі не було основних документів на кінотеатр. А коли їх маєш, та ще й квартиру поруч, оформлену на підставних осіб, то й земельку рейдерським способом загарбати легше. Коломия вже проходила це – нецікаво!

Чи не тому цього року вилізло на світ Божий, що нормальний будинок біля містка в парку, виявляється, вже 18 років, як набув статусу "вєтхого" (до честі мерії, відповіли офіційно, що це неправда. Підпис стояв не мера).

Чи не тому почали ходити усілякі цікаві люди і казати, що землю із кінотеатром вже купили, а нас звідси будуть переселяти. Уявляєте собі життя, як на войні?

А в квітні з’явилися спритні молодики, які протиправними діями, методами вимагали підписати якийсь документ (нагадаю, перша приватизація кінотеатру відбулася у березні). Повідомили про ці події прокуратуру. Відписали, що передали заяву у міліцію. Міліція повернула нам. Зачароване коло. А можливо, підпис, який вимагали від мене, пов’язаний із виділенням земельної ділянки під будмайданчик?! Дива дивнії. Спробуйте приватизувати присадибну ділянку на Парковій. Замучитеся ходити. А от ділянку без будівлі під сад навпроти кінотеатру – будь ласка.

Дуже хочеться отримати правдиву відповідь: кому, коли, на скільки років, за якими документами, а найголовніше, конкретно в яких розмірах виділили ділянку під забудову і будівельний майданчик біля колишнього кінотеатру?!

Добрі діла, за старим українським звичаєм, годиться починати зранку, на молодий місяць, та боронь Боже у понеділок.

Мабуть, тому цього понеділка о 17.10 год. на старий місяць (при дуже поганому розташуванні зірок) страшний грюкіт сповістив: усе, фертик, кінотеатру більше немає, розвалили.

Зате як спритно наступного дня вранці на вході до парку позакопували стовпчики, які чітко вказували – ґазда є! Та чи не забагато відкраяли. Гей, гей… Як живемо, так і робимо.

З повагою через гадзету до вас, панове можновладці, абисти не сказали потім у разі чого, розводячи руками: не знали, не відали...

Автор: Вуйна Олена з Коломиї, "Коломийський вісник"
Обговорити на форумі