Собаче місто

До нас у редакцію доволі часто звертаються коломияни із скаргами: на дороги, стихійну торгівлю, сміття на вулицях, якість та вартість комунальних послуг. Але найчастіше згадувана проблема - це безпритульні собаки.

Молода жінка не в стані контролювати свої емоції, розповідаючи, як на її 3-річного сина накинувся вдвічі більший за дитину собацюра. На щастя, хлопчик відбувся переляком, а от мамі довелося тиждень ліки від серця вживати. "Хіба міська рада не може дати раду тим псам? - у розпачі вимагає жінка. - Та ж якось вирішують цю справу в інших містах і не чекають, коли там тварин стане більше, ніж людей. І не хочемо більше чути, що немає грошей. Адже містом уже пройти небезпечно - не знати, звідки може надбігти зграя собак і що в них у голові. Хоча б щось для міста ця влада може нарешті зробити?".

Знаючи заздалегідь, що в Ратуші у відповідь на наше запитання, як це зазвичай трапляється, ми неодмінно серед іншого почуємо: "Ну а що ми можемо зробити?" - ми спершу поспілкувалися із тими, хто щось уже робить. Маємо на увазі притулок для собак, який діє в нашому місті.

Свого часу його відкриття анонсувалося як справжня панацея для міста. Піарилася на цьому починанні і міська рада: і місце виділили, і 100 тис грн на потреби закладу в міському бюджеті передбачили - все це під гаслом, що так вирішують проблему безпри­тульних собак у цивілізованому світі. На початках і телевізійні сюжети про притулок робили, і статті в газетах писали. У них ішлося про те, яку шляхетну справу роблять працівники закладу і як місто від цього виграє. При цьому по всьому місту розкладені скриньки на потреби притулку - "Вдячні лапи". І на власні очі доводиться бачити, що люди не скупляться на пожертви чотирилапим. Але собак на вулицях при цьому не меншає.

Ми розпитали волонтерів "Вдячних лап", наскільки ефективно виконує притулок своє призначення, - і несподівано довідалися не дуже приємні факти. Як виявляється, цим розрекламованим закладом "заправляє", за словами волонтерів, конфліктна жінка. Вона з чоловіком там - наймані працівники, отримують зарплатню із коштів, виділених міською радою. Так-от, ця жінка, скаржаться наші співрозмовники, буває у нетверезому стані, на територію притулку нікого не пускає, за собаками не доглядає. А ще вона дозволяє собі телефонувати волонтерам посеред ночі із незрозумілими погрозами та лайкою. Свою ж роботу вона виконує недоб­росовісно, кажуть волонтери: привезене для собак м'ясо не раз псується замість того, щоб нагодувати ним собак; тварини ходять худі, як скелети; за ними не прибирають - люди, які зголошуються взяти додому з притулку собача, жахаю­ться, заставши собак там посеред екскрементів, які взагалі не прибирають.

Волонтери зізнаються: коли відкри­вався притулок, чекали від нього зовсім іншого. Тепер же стараються з тамтешньою господинею пересікатися якомога менше. Натомість самі підбирають безпритульних собак, ведуть до ветеринарів, стерилізують і… відпускають на вулицю. Адже в притулку ні умов, ні місця для нових псів немає - там уже понад 150 тварин мордується. Волонтери зізнаються, що самі часом вагаються: а чи не було б більш гуманно присипляти тварин? Адже навіть стерилізовані собаки, особливо величезні на зріст пси - не повинні лякати людей на вулиці, і взагалі це не пасує жодному місту.

Тим часом Ігор Слюзар, зачувши, що ми прийшли щодо проблеми без­при­тульних собак, відмовився поспіл­куватися одразу - його секретар записала нас на прийом на наступний ранок. Наступного дня ж від голови міста ми почули таке: в місті є притулок, влада купила 500 бірок для собак, ветеринари починають їх стерилізувати - це все, що можна зробити. А зграї стери­лізованих собак на вулицях - це, на думку мера, зовсім не проблема, а навіть навпаки. "Свої" собаки - навіть такі собі "санітари міста", тому що вони не пускають на свою територію нових псів. А при теперішній ситуації, коли люди викидають все більше тварин на вулицю, - завжди є загроза, що, забравши з вулиць одну зграю, на її місце прийдуть нові. А їх знову лови, стерилізуй і це нові витрати. У Коломиї і так треба стери­лізувати ще 800-900 собак. Тож наразі влада діє за таким планом: ловлять псів, стерилізують і випускають на вулицю. Мовляв, вони не агресивні і люди не повинні боятися тварин із бірками на вухах. Ну а якщо все-таки собаки агре­сивні, продовжує мер, не хвилюйтеся, телефонуйте на "05" й одразу за ними приїдуть відловити. А ловить їх ритуальна служба, а точніше… чоловік із жінкою з притулку - ті, що часом напідпитку. (Ігор Богданович про їхні зловживання знає, але каже, що ніхто більше на ту роботу не погоджується.)

На подвір'ї ратуші, до речі, теж живуть безпритульні собаки і мерові око вони не муляють, адже вони не агресивні. Але більшість коломиян не такі терплячі, як голова міста, і на вулицях на ранок часто знаходять вбитих собак. Причетні до цього і окремі заклади, яким дорікає присутністю бродячих псів санепі­демстанція, - тож вони теж час від часу знешкоджують собак. Але такий самосуд законом заборонено: від 2012 р. тварину присипляти можуть тільки якщо ветеринар визнає її скаженою. Отож іншого виходу, крім притулку та масової стерилізації, мер не бачить. Ну і насамкінець, як ми й очікували, він таки запитує: "А що ви пропонуєте робити? Ми заходи вживаємо. Псів більше не стає. Ситуацію ми поки що контролюємо, але це поки що… Позами­нулого року купили сітку, призначену ловити псів, яку всі вихваляли, - але то не працює: поки сітка летить, пес встигає втекти. Технології нормальної в нас нема. На Заході, чиїх законів ми змушені дотримуватися, таких проблем немає: там бродячих псів ловити не треба, бо їх там просто немає. Якщо там людина випустить пса на вулицю, на неї такий штраф накладуть, що за нього не один притулок можна утримати. У нас же прийняли європейські закони поводження з тваринами, але не ухвалили закон, який би карав людей. Штрафи є, але як спіймати порушника, який підкинув на вулицю цілий виводок? Винні в тому люди, а нам доводиться із тваринами боротися. Хоч проблеми цієї могло і не бути, якби кожен у першу чергу за свого пса відповідав".