На Донбасі українці - "білі негри"

"Україномовній людині на Донбасі жити дуже важко. Там по відношенню до них діє режим апартеїду, як колись в Африці із неграми, - каже пан Олег, корінний маріуполець, який на деякий час приїхав до Коломиї із цього приазовського міста. - За проукраїнські погляди можуть звільнити з роботи, а за українську мову покалічити або навіть вбити. Втім Донбас все-таки не "пропащий" регіон для України. Якщо тут проводити послідовну політику, уже в короткотерміновій перспективі Донбас зможе стати повноцінно проукраїнським регіоном”, - впевнений пан Олег.

Про це, а також про маріупольських терористів, їх спонсорів, простих мешканців Маріуполя та його звільнення українською армією ми говоримо із паном Олегом. Прізвища свого він не повідомляє та не фотографується. Каже, що в епоху Інтернету це інтерв'ю в лічені дні може дійти до Маріуполя, а йому туди ще повертатися. Терористи пішли, але українофобія нікуди не поділася.

 

- Пане Олеже, чому Донбас став такою легкою здобиччю для теро­ристів?

- Найперша причина - це те, що за 23 роки влада не робила абсолютно нічого для культурної та ментальної інтеграції Донбасу до України. Донецьк та Луганськ був відданий місцевим князям - олігар­хам, депутатам, мерам міст. А це все люди із радянським мисленням для яких Україна ніщо інше, ніж непоро­зуміння. Саме такий погляд вони і культивували тут за всі часи незалежності. Відповідно велика частина населення в тій чи іншій мірі налаштована проти України та її європейського вибору.

Крім цього, Донбас буквально нашпи­гований російською агентурою. Це переважно відставники ФСБ та ГРУ, які почали активно приїжджати в Донецьку та Луганську область після 2005 року. У великий містах вони купували квартири, заводили знайомства, обіймали певні посади та… тихо, але потужно вели підривну роботу. А коли від їхніх господарів із Кремля надійшла команда "фас", вони очолили цей терористичний шабаш.

Ну і третя причина - це потужна російська пропаганда та інформаційна кампанія проти України. Усі новини на Донбасі дізнаються із російських каналів.

- Як безпосередньо розгор­талися події на Донбасі та в Ма­ріуполі зокрема?

- Усе розпочалося із Майдану. Тут його переживали дуже негативно та болісно. Люди не розуміли цілей, за які він боровся. Україна, свобода, демо­кратія, європейські цінності для них абсолютно чужі та навіть ворожі речі. Отруєні російською пропагандою, вони щиро вірять, що добре може бути тільки в Росії, а усі, хто проти неї, - це вороги. Цими страхами населення і скористалися ідеологи сепаратизму.

Перший штурм міської ради у Ма­ріуполі відбувся 1 березня, але тоді все ще було мирно. Після кримських подій була ейфорія і всі з дня на день очікували, що увійдуть російські війська. Про це навіть мер Маріуполя Хотлубей на мітингу сказав.

Після 1 березня події пішли, як сніжний ком. Особливе окрилення на рівні масо­вого психозу було 17 березня після так званої кримської промови Путіна. Майже кожен день тоді були акції, мітинги, по усіх установах вивішували прапори. Але поки що це було мирно. Перша кров пролилася під час штурму військової частини внутрішніх військ. Тоді наші хлопці штурм відбили і знищили 4 бойовиків. Після цього агресія у місті почала зростати ще більше. Апогеєм цього стало 9 травня. В цей день після мітингу підігрітий горілкою та наркотиками натовп пішов штурмувати управляння міської міліції з метою заво­лодіти зброєю. Великий відсоток міліції перейшли на бік сепаратистів. По суті єдиним, хто став на захист, був начальник маріупольської міліції пол­ковник Андру­щак. Він наказав закрити двері та забарикадуватися.

Особовий склад цей наказ виконувати відмовився і навіть хотіли його зв'язати та здати терористам. Він вихопив пістолет та поранив одного із зрадників та забарикадувався в одному із кабінетів управління. Тим не менше, його все ж таки захопили терористи. Але перед тим він встиг повідомити до Національної гвардії про державний заколот та захо­плення управління міліції.

На підмогу прибули гвардійці та десантники, які вступили в бій із теро­ристами. Внаслідок цього загинуло багато терористів і дехто із мирних мешканців. Але також загинув комбат батальйону "Дніпро". Його тіло забрали терористи і познущалися з нього. Вже мертвому відрізали вуха, ніс, викололи очі…

- Невже маріупольці так масово підтримували терористів?

- На референдум 11 травня прийшло 50 тисяч мешканців міста, тобто кожен 10-ий маріуполець. Це якраз і є оте проросійське та україноненависницьке ядро, яке ходило на мітинги та штурмувало адмінбудівлі. Говорити чи якось підраховувати кількість відверто проукраїнських маріупольців важко, бо вони мусять свої погляди приховувати, але думаю, що таких не менш ніж 20 тисяч. Усе інше населення Маріуполя - це "болото".

- Чи можна таку модель Маріуполя перенести на Донбас загалом?

- Думаю, так. Хоча сам Донбас неод­норідний. Північ Луганщини та Захід Донеччини - доволі проукраїнські. Тут багато україномовного населення, яке хоче жити в єдиній Україні. "Найукраїн­ськішим" районом Донбасу є Мар’їнський із центром у місті Мар’їнка, що за 25 кілометрів від Донецька. Відрізняється також і Приазов'я - район моряків, багато з яких бачили світ, Європу, як там живуть та господарюють. Найгірша ситуація в великих містах - Донецьку, Луганську, Макіївці, Горлівці, Антрациті, Сніжному тощо.

- А як це взагалі - бути українцем на Донбасі?

- Дуже важко. Про що можна говорити, якщо за проукраїнські погляди можуть звільнити з роботи, а за українську мову покалічити, або навіть вбити… На Донбасі українці абсолютно безправні. Усі привілеї тут лише в росіян. Інколи складається враження, що чим більш агресивно ти налаштований до України, тим більше перспектив відкриваються перед тобою. 100 % інформаційного поля - газети, телебачення, радіо - усе російські. Ми, українці зазнаємо утисків та дискримінації. По суті ми на Донбасі живемо в режимі апартеїду, як це було колись у Африці. Ми такі собі білі негри.

- Після звільнення Маріуполя від терористів ДНР щось у цьому плані змінилося?

- Люди побачили, що їх кинули, і проект ДНР провалився. Зараз дуже багато критикують Путіна, Ахметова, Януковича. Дехто починає розуміти, що це за люди… Кажуть, що ми Україну любимо, Шевченка читаємо.

- Якщо б у найближчу неділю на Донбасі провести чесний та справ­едливий референдум щодо відокремлення від України, які, на вашу думку, були б результати?

- Місяців два тому, думаю, 60% прого­лосували б за від'єднання. Однак сьогодні результат був би дзеркальним: 60 % було б за єдину Україну.

- Ну і наостанок. Що може врятувати Донбас для України?

- Правильна інформаційна політика, телебачення, радіо та сильна влада.