А найкраще ростуть на нашій землі ціни

Так склалося, що позаминулої зими я мав нагоду побувати в багатьох селах Снятинщини і Городенківщини - основних хліборобських районах області. Вражень від спілкування з людьми набралося, звичайно, не на один блокнот, але розпочати цю статтю хотілося б словами, що їх насамперед проголошував, виходячи за трибуну, один з нашої делегації, у недалекому минулому агропромівський керівник обласного масштабу. "Нізащо не продавайте землю, - значущо підносив він догори вказівний палець, - пам’ятайте, що ще трохи, і земля буде дорога, дуже дорога".

Колишній чиновник давав цим зрозуміти, начебто знає щось таке, про що прості смертні й не здогадуються. Хоча принаймні в одному він мав рацію: твердження, що земля буде з часом дорога, означало, що нині вона зовсім дешева. І справді, згідно з нинішньою нормативно-правовою оцінкою, гектар українських сільгоспугідь коштує 21 тисячу гривень. До смішного мало, якщо порівняти хоча б з Польщею, де гектар піднявся в другому кварталі 2013 р. до 6.7 тисячі доларів. Зрозуміло, це середньостатистична цифра, на заході й південному заході Польщі вона ще вища, на сході країни нижча.

На цьому тлі вартість німецького гектара сільгоспугідь взагалі вражає - 10-12 тисяч євро. Та це Німеччина, де господарюють так, як не снилося не тільки нам, але й багатьом членам Євроспільноти.

Промовець у клубах Снятинщини і Городенківщини, з якого ми почали, напевно ж знав про високу вартість землі при ринковій господарці. І був переконаний: цей же процес подорожчання характеризуватиме й неозорі українські поля. Особливо після скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення.

Мораторій, як відомо, кілька разів відтерміновували, якщо Верховна Рада знову не відтермінує його, то термін дії заборони закінчиться 1 січня 2016 р. Здається, все йде до того, що вже не відтермінує, оскільки керівник Мінагропроду нещодавно бадьоро відрапортував: "Україна до зняття мораторію готова".

Чи означає це, що українська земелька коштуватиме як німецька? Сумнівно. Не в останню чергу ціна залежить від попиту. А попит, судячи з розроблюваного в надрах Мінагропроду закону про обіг земель сільгосппризначення, буде мінімальний. Юридичних осіб та іноземців до ринку зазначений закон не допускатиме, покупця зобов’язують проживати в радіусі не більше 20 кілометрів від ділянки, професійно займатися агробізнесом, мати належні кошти в банку...

Як прогнозують аналітики, після закінчення дії мораторію землю скуповуватимуть за безцінь, причому робитиме це Державний земельний банк, який матиме першочергове право купівлі. Певна річ, було б непогано, якби банк нагромаджував скуплені угіддя в непорушному державному фонді й гарантував цим самим продовольчу безпеку держави. Однак представники банку вже заявляють, що "перерозподілятимуть сільгоспугіддя". Що може вилитися в елементарну спекуляцію ними. І в остаточний крах надій на те, що хоча б сільському господарству після т.зв. реформ, на відміну від промисловості, вдасться вижити.

Наразі ці надії не мають під собою жодної твердої основи. Зайдіть у перший-ліпший овочевий відділ супермаркету і побачите єгипетську картоплю, китайську редиску, польські огірки, турецький часник... "А в Україні, крім цін, щось росте?" - залишається поцікавитися покупцеві. У тій Україні, де близько третини запасів світового чорнозему, де навіть держак від лопати зеленіє!

Так господарювати - лише знущатися з землі. І з людей, доведених до необхідності боронитися від озброєних рейдерів, які захоплюють їхні пшеничні паї, як це трапилося недавно на Дніпропетровщині. Тому немає чого дивуватися, що власники паїв, звичайні селяни, виступають проти приватної власності на землю. Про недопустимість ринку землі не втомлюється говорити й керівник Асоціації фермерів України Іван Томич. "Ми чого хочемо? - запитує Томич. - Щоб тридцять олігархів отримали по мільйону гектарів чи щоб у країні запрацювали сотні тисяч фермерських господарств?".

Ті, кого він запитує передусім, уже все вирішили, їм не потрібно жодних загальнонаціональних круглих столів, щоб обговорити це надважливе питання. Тут хіба й справді порятунок у тому, щоб власники паїв запровадили свій, внутрішній мораторій на продаж землі. Яку б суму не давали за неї, навіть німецьку.