Олесь ДОНІЙ: Літо - час для осмислення своїх дій

Після подій у Врадіївці в Україні запахло порохом. Гасити народне збурення випало урядовцям у Кабміні. Депутати, на своє щастя, розбіглися по відпустках. Окрім найвитриваліших.

Не подався на відпочинок і наш обранець Олександр Доній. Викроїв час, аби відвідати Коломию. Устиг провідати родину покійного Володимира Янкевича та вшанувати його пам’ять на свіжій могилі. Відтак виявив бажання трохи поспілкуватися з журналістом "Вільного голосу" й відбув на Львівщину у Судову Вишню для участі в "круглому" столі з львівськими інтелектуалами.

- Володимир Янкевич був моїм помічником, активним членом моєї команди, - з сумом у голосі мовить Олександр Доній. - Він мав непростий характер і ставлення коломиян до нього неоднозначне. Але йому не можна було дорікнути в одному - ідейному хитанні, заграванні з ідейними супротивниками. Він був одним з найнепоступливіших борців за українську національну ідею. Відкрию маленьку таємницю: представники влади мене "по-приятельськи" просили й рекомендували кого-кого, а Янкевича не брати собі в помічники. Я їх не послухав і не шкодував ні на йоту.

- Олесю, які найпозитивніші висновки Ви зробили для себе за останній період?

- Додала мені енергії довіра мешканців Коломийщини й Городенківщини. Їх щедро годували брехнею, але вони зуміли вилущити зерно з полови. Мушу підкреслити, що такий випадок не є типовим для інших регіонів України, де серед людей панує марновірство і якась інфантильна довірливість до представників влади. Це, мабуть, так у них склалося на генетичному рівні, історично. Галичани ж жодній чужій владі ніколи не довіряли. Тому виробили в собі імунітет до солодкої брехні.

- А як Ви сприймаєте реакцію української влади на засудження поляками українців у волинській трагедії 1943 року?

- Влада використала поляків, аби заручитися їхньою підтримкою в засудженні воїнів УПА, які, буцімто, єдині винуватці міжетнічної різанини. Усе, що пов’язане з революційним рухом в Україні, нинішня влада намагається дискредитувати в очах українців і всього світу. Знайдіть мені країну, де влада займалася б чимось подібним! Це абсурд!

- Не за горами президентські вибори. У якому напрямі, на Вашу думку, рухаються настрої українців?

- Більша частина нації прозріває. Влада застосовує різні методи впливу на виборців - залякування, підкуп, шантаж. Під час виборчого марафону минулої осені директора однієї зі шкіл на Городенківщині шантажували відкрито, обіцявши звільнити з роботи, якщо він відкриє для мене двері своєї школи. Він не поступився. Працює директором і понині.

- Зате опозиційні лідери ніяк не можуть між собою домовитися в стратегії спільних дій.

- Як і не можуть визначити з-поміж себе єдиного кандидата на Президента. Тому вся надія - на тиск з боку громадськості. Треба не давати їм спокою, допоки не висунуть єдиного претендента на найвищу державну посаду.

- Будь-яка влада, аби її обрали ще на один термін, перед виборами заграє з народом, починає його підгодовувати. Чи не буде так і в Україні перед 2015 роком?

- Саме так. З осені від влади готують соціальні програми покращення життя у вигляді субвенцій. Але рівень субвенцій залежить від того, який регіон країни "правильно" голосує. Кожен автомобіліст підтвердить, що на Сході України й особливо на Півдні дороги значно кращі, аніж на Заході. І не тільки дороги.

- Олесю, Ваша позафракційність багатьох опозиціонерів насторожує. Вони не знають, чого від Вас чекати.

- Я рішуче дотримуюсь своєї задекларованої позиції створити надфракційний опозиційний орган, щось на кшталт польської "Солідарності", прибалтійського "Саюдіса", чи нашого "Руху". Лише в такому випадку можна узгодити противладні дії, не звертаючи увагу на партійний дріб’язок і партійну амбіційність.

- Ви користуєтесь авторитетом студентського лідера, Вас підтримують молодіжні неформальні культурницькі рухи (не лише політичні), Ви для них "свій хлопець", чи не так?

- Я є політиком і наличка "свій хлопець" не дуже мені імпонує. Щодо підтримки молодих "неформалів", це добре, але мало конструктивно. Для змін у державі повинна бути організація, структура, наявність відповідальних лідерів. Культурного й естетичного протиставлення себе офіціозу явно замало.

- Чи можуть події у Врадіївці спричинити революційну ситуацію?

- Я не є прихильником стихійних рухів, бо вони як раптово вибухають, так раптово й гаснуть. Маємо чимало таких прикладів. Однак усілякий стихійний рух є для влади сигналом небезпеки.

- Яке Ваше ставлення до ініціативної групи "1-е грудня"?

- Спробую висловитися образно: група "1-е грудня", куди входять авторитетні культурологи, політологи й загалом інтелектуали, повинна слугувати камертоном. Це як в оркестрі, - до камертону прислуховуються усі інструменталісти, аби не сфальшувати. Але грають свою багатоголосу і злагоджену музику. Політика ініціативної групи носить більше проповідницький характер, вони моралізують, повчають, але стратегію і тактику щоденних і поступових рішучих дій мають укладати молодші патріоти. Політика має бути раціоналістичною й до певної міри прагматичною.

- Чи вдається Вам позитивно вирішувати запити виборців?

- Запити, які я направляю у різні київські міністерства й управління, вирішуються погано, особливо - у Генпрокуратурі. Зате маю непогані стосунки з коломийською районною владою, з Івано-Франківською ОДА у справі позитивних вирішень звернень громадян Коломийщини й Городенківщини. Там ідуть назустріч. Так, вдалося відстояти функціонування шкіл у Ганневі й Молодилові; одній хворій дівчині вдалося вибити дозвіл на безкоштовне лікування, позитивно вирішено і деякі інші запити.

- І на завершення: чи збираєтеся у час відпустки трохи відійти від громадських справ, поправити нерви й здоров’я?

- Слава Богу, нерви маю міцні та й здоров’я наразі не підводить. Але, щиро кажучи, хотілося б десь на декілька днів вирватися з силового поля політики. Там побачимо. Взагалі літо - це не лише час розслабитися, а й час для осмислення своїй дій, час для роздумів і постановки нових завдань.