А серце так молодо щемить…

Приводом до написання цього матеріалу стала неординарна подія у місті над Прутом - традиційне зібрання родини С. Крушельницької, на цей раз у Коломиї, серед представників якої власне є і коломияни.

Отож, з’явилося бажання написати про одну людину, яка за станом здоров’я не змогла прийти на свято. Йдучи на зустріч, хвилювалася, адже це не просто вчителька нашого дитинства, яка навчала дітлахів п’ятої школи французької, манерам доброї поведінки і з якою не бачилася десятки років (так захопив життєвий вихор будення). Для колег та учнів вона була взірцем українства, нею щиро захоплювалися, її поважали, любили як рідну матір.

Відійшли нелегкі часи гонінь, переслідувань, московського лицемірства, коли одне було на душі, а зовсім інше говорили вголос. Минув не один десяток літ, вже й випускники пані Марти Кришталович тішаться підростаючими онуками, дехто дочекався вже й правнуків. Вже й у неї двоє дорослих дітей стали міцно на крила, виховують своїх дітей. У п. Марти шестеро правнуків, очікують на сьомого… А серце і досі так молодо щемить при згадці про дитинство, юність, про незабутню Соломію Крушельницьку… І тут додамо один штрих. Коли мова зайшла про славнозвісну співачку, з якою пані Марту поєднують родинні зв’язки, то вона відразу заперечила, мовляв, це не її заслуга, писати про неї не треба, - "пишіть про Крушельницьку". Але все по-порядку.

Її шляхетне родове коріння Содоморів сягає далекої козаччини. Походить п. Марта з мальовничого села Кудирявці, що на Львівщині, зі священичої родини о. Олександра Содомора. Мати Софія, яка також з відомого священичого роду незламних українських патріотів Дурбаків, одного з яких знищили енкаведисти, ще змалечку прищеплювала дітям почуття відповідальності, відданості й любові до Бога й України. Українство і християнство були надійними підвалинами виховання майбутніх особистостей. Батько о. Олександр - відомий діяч релігійно-просвітницького життя Львова. Пані Марта - внучата племінниця С. Крушельницької по лінії сестри о. Амвросія (батька співачки) - Емілії Крушельницької. Прабабця пані Марти по лінії матері - рідна сестра батька композитора Дениса Січинського. Ось з такого, по волі Божій, відомого шляхетного роду наша співрозмовниця, яка пройшла нелегкий шлях становлення особистості в тогочасних умовах тоталітарного режиму, котрий переслідував всіх і вся зі священичих родин. Добре пам’ятає навчання передвоєнного часу у престижній школі сестер-василіянок у Львові. Десь глибоко в душі заховані приємні спогади про село Вирів, де пройшло дитинство. З Божою поміччю закінчила навчання у Львівському держуніверситеті, де студіювала французьку філологію. До речі, у їхній родині всі захоплювалися іноземними мовами. Пишається своїм братом Андрієм Содоморою, відомим письменником, перекладачем з античних мов, який на сьогодні є одним з найкращих українських латиністів.

Колись, свого часу, здібну випускницю залишили працювати на рідній кафедрі, та ось непередбачена ситуація: її суджену долю Романа Кришталовича, випускника Львівської політехніки, інженера-конструктора, скерували до невідомої їй Коломиї. Пані Марта добре пам’ятає той далекий 1952 рік, коли, не вагаючись, не сприйнявши вмовлянь професора М. Рудницького залишитись в університеті, їде до покутської столиці, яка пізніше стала рідною землею для родинного гніздечка Кришталовичів. Тут викладала в п’ятій школі французьку, тут збудували дім, виростили двох дітей: Петро - режисер кіно і телебачення, донька Уляна - історик-архівіст.

У місті над Прутом подружжя Кришталовичів заробили вісімдесят років робочого стажу, поділивши його порівну між заводом "Коломиясільмаш" та школою №5, де пані Марта набиралася педагогічного досвіду й щиро ділилася ним з іншими. Мабуть кожен з нас може розповісти чимало невигаданих картинок дитинства, із шкільництва, життєвих історій, одначе таких історій, які слухняно лягли на папір у книжці педагога Марти Кришталович, зустрінеш не часто. Бо треба мати хист від Всевишнього. Книжка "Заходжу подумки до вас", видана минулоріч - це плід двох талантів авторки: життєвого і словесного, де яскраво і небагатослівно відтворено безцінні реалії буття.

Але повернімося до родинної зустрічі нащадків славних родів Крушельницьких і Савчинських, яка викликала щирі спогади про видатну особистість - Соломію Крушельницьку. Деякими з них поділилася і пані Марта Кришталович. Як розповідала колись її мама Софія, Соломію засватали за нелюба ще сімнадцятирічною. Уже розіслали запрошення, наречений купив шлюбні обручки. Але чим ближче було до весілля, тим сумнішою ставала Соломійка.

- Як ви думаєте, п. Соломіє, яка різниця між слоном і фортепіано? А така, що фортепіано можна заслонити, а слона не можна зафортепіанити…

Соломія не чула чи не хотіла слухати дурних розмов.

- Послухайте Шопена, - пробувала перевести розмову в інше русло.

- А я волію шопу, а не Шопена, - перечив наречений.

Пізніше Соломія призналася старшому братові в тому, що наречений їй нелюбий. Ще зовсім юне дівча, але вже засватане, знайшло в собі сили відмінити своє весілля, тим самим заперечивши батькові, який пізніше зрозумів доньку і не наполягав на весіллі. Без такого характеру, сили волі, як мала Соломія, нічого б не досягла. Її працелюбність, цілеспрямованість зробили з доньки сільського священика з Галичини приму найкращих оперних сцен Європи.

Дуже любила пані Марта слухати розповіді свого дідуся о. Савина Дурбака про Соломію, про її батька, який залюбки доглядав за пасікою, вечорами грав на скрипці і вчив дітей співу, а також німецької мови, вільно читав в оригіналі "Гете".

Після кожних відвідин родини Крушельницьких у селі Біла на Тернопіллі, батьки п. Марти довго обговорювали концерти в родинному домі, які відбувалися з участю Соломії при широко відчинених дверях і навстіж відкритих вікнах - на подвір’ї стояв люд і зачаровано слухав…

Панство Брилинських зі Львова (родина Содоморів) зауважило, що під час відвідин рідного села Біла відома артистка при звертанні до неї на "Ви" уклінно просила своїх земляків говорити на "Ти", адже разом виростали…

Добре пам’ятає п. Кришталович, хоч минуло 70 років відтоді, як у плетеному з лози кріслі-фотелі сидить дідусь о. Савин і читає газету, поруч бабця Олена.

- Бачиш, наша Соломія збирає фурори. Я завжди казав Амвросію, щоби саме її, Соломію, посилав на навчання, бо велика відвага у тієї дівчини… І як добре, що він не помилився!

І справді, як зауважила п. Марта, у вдачі Соломії домінувала така риса характеру як відвага, збагачена силою волі, завдяки яким їй вдалося піднятися до вершин світової слави.

Останній концерт Соломії Крушельницької відбувся 1949 року, в залі консерваторії, нині - концертний зал Львівської філармонії. Про останній виступ співачки згадує п. Марта із колишніх розповідей своїх батьків.

На сцені стояла сива жінка, ледь-ледь усміхнена, зі срібною паличкою в руці, на яку опиралася. Бурхливими оплесками вшанували співачку. Під час співу перевтілилася, в очах - блиск і променіла краса, велич душі видатної особистості. Наприкінці виступу сама сіла за рояль і полилися в зал найулюбленіші її українські журливо-щемкі пісні "Родимий краю", "Цвітка дрібная", "Вівці мої, вівці" та ін. Душа її плакала і сміялась… Глядачі не могли стримати непроханих сліз. Це був останній концерт відомої на весь світ співачки за три роки до відходу у вічність. Лише за три місяці до вічного спочинку, їй дали звання професора…

Але сила її голосу, задушевний щирий спів, якими захоплювався весь світ, і через десятки років не забуваються. Пам’ять про українку-галичанку зі світовим іменем зігріватиме серця не одного покоління.