Удар, як думка, - має бути блискавичним і точним

Школа боксу в Коломиї - одна з найкращих в Україні. А веде вона свій часовий відлік від початку 70-х років. (До того панувала "самодіяльність", - хлопці з азартом товкли фізіономії одні одним і називали це боксом).

Засновник школи - Олександр Луцак, голова Коломийської федерації боксу, послужний список якого доволі великий: був свого часу чемпіоном України, чемпіоном центральної ради "Авангард", багаторазовим фіналістом і призером чемпіонатів України, вісім років виборював медалі у збірній команді УРСР.

Водночас працював тренером з боксу (боксуючий тренер, тепер таких мало). На початку 70-х перейшов повністю на тренерську роботу, сповна віддавши себе створенню боксерської школи. Виховав плеяду класних спортсменів, серед них - чемпіона СРСР Дмитра Болдиша, чемпіонів України Євгена Гринькевича, Ігоря Прохорова.

Але не все йшло гладко у тренерській кар’єрі Олександра Луцака.

- Трапився у мене якийсь такий період невезінь, - згадує минуле мій співбесідник, - мого найкращого вихованця Болдиша переманили в Казахстан і я покинув тренерську роботу. Пішов працювати директором турбази в Шешорах - з 1974-го до 1983 року. Потім була робота у Косові начальником дорожнього управління, посада голови колгоспу на тій же Косівщині, голови колгоспу "Мишинський".

Що ж, робота трохи далека від спорту, тому довелося здобувати другу вищу освіту (після Львівського інституту фізкультури) - інститут нафти і газу. А ще пан Олександр три скликання депутатствував у Косівській райраді й два скликання - у Коломийській райраді. Останнє місце роботи - директор ветсанзаводу, працює там дотепер, щоправда, вже не директором.

Але почнемо від початку.

Народився герой нашого нарису в Коломиї за рік до війни.

- У дитинстві я добре грав у футбол, перебував у юнацькій збірній області, - оповідає, - але мені не подобався колективний вид спорту. Приваблювали індивідуальні силові змагання. І я поступив до інституту фізкультури, спеціалізація - бокс. Відтак у Коломиї почав вирощувати боксерів, тренерів.

- А відомий тренер Іван Данилишин - не Ваш вихованець?

- Ні, він є вихованцем мого вихованця майстра спорту СРСР Любомира Ткачука, то інша генерація. До речі, про Данилишина. Телефонує мені якось президент Української федерації боксу Ігор Гайдамак: "Направляю тобі в Коломию здібного хлопця тренером…". І так Данилишин почав кувати у нас кадри. Я почав придивлятися до його методики і угледів у ній щось дуже близьке мені, споріднене. Відтоді почав тренувати боксерів з ним разом. Консультував, допомагав виховувати добрих спортсменів Андрія Федчука, Володю Колесника, інших. Ще й дотепер допомагаю.

Вже десять років Олександр Луцак очолює Коломийську федерацію боксу.

Міська рада пообіцяла віддати на баланс федерації басейн. Є домовленість зі спонсорами на будівництво великого боксерського залу поруч. У цьому є нагальна потреба, бо кількість молодих спортсменів росте, вже зараз декілька юнаків потрапляють до збірної команди України.

- Дехто вважає, що бокс банальна бійка з сякими-такими правилами, - розважає пан Луцак. - Повірте, добрий боксер ніколи не спричинить побутову бійку десь за межами рингу. Бокс, безумовно, емоційний вид спорту, але він змушує мислити, все прораховувати в процесі поєдинку. Якщо боксером на рингу керують лише емоції, - він уже програв. Є мистецтво боксу…

І ось тут підловимо нашого співбесідника на слові "мистецтво".

Олександр Луцак зізнався, що віддавна пише вірші. Пише для себе, для друзів та знайомих, не претендуючи на якесь там "чемпіонське" місце в поезії. Бо ж усе-таки найрідніша його стихія - це бокс. Каже, що задумав укласти цілу поему про походження міста Коломия. Тепер займається підбором історичних матеріалів. Бо думки, чи факти мають бути точними, як точним має бути удар, - так розмислює "батько" коломийського боксу.