Працювали, працюють і будуть працювати зали ігрових автоматів та казино...

Азартний бізнес по-україн-ськи, оголошений поза законом за уряду Тимошенко ще у 2009 році, формально заборонений і сьогодні.

Але на ділі зали з гральними автоматами, замасковані під "інтернет-клуби", або ж найчастіше взагалі без будь-яких розпізнавальних знаків - лише з яскравими кольорами на вході, повним ходом працюють по всій Україні, зокрема й у Івано-Франківську. І хоч, згідно із законом, на організаторів нелегальної діяльності накладають нічогенький штраф у розмірі восьми тисяч мінімальних заробітних плат, що нині еквівалентно більш ніж 9 мільйонам гривень, та притягають до кримінальної відповідальності, ні одне, ні друге місцевих спритників-координаторів підпільного азарту не лякає. Отож, де і як у Івано-Франківську за гроші випробовують свій фарт, та чому міліція цього "не помічає" - з’ясовував кореспондент "Західного кур’єра".

"Лас-Вегас" по-івано-франківськи

Де саме провести своє "дозвілля", в азартних іванофранківчан голова не болить. Приміщення, де працюють однорукі бандити чи комп’ютери з такими ж програмами, завсідники, та й звичайні перехожі можуть впізнати за нехитрими зовнішніми ознаками: заклеєні плівкою вікна, зачинені двері. Інколи на замок, інколи - й ні. Часто-густо над входом немає вивіски або ж красується напис "інтернет-клуб".

Пригледівши підходящу за всіма вище переліченими прикметами "контору", вирішую зробити власний експеримент. Заходжу ще завидна в післяобідню пору в досить непримітний, з чорними наліпками замість вікон, заклад на вулиці Привокзальній, 9, поблизу кафе "На гребені хвилі".

За законами жанру, вивіска над входом відсутня, проте двері у заклад привідчинені. Всередині досить великий, темний зал, де молоді хлопці та вже старші дядьки компаніями по кілька чоловік загіпнотизовано посхилялися над екранами чи то комп’ютерів, чи то гральних автоматів - через повну відсутність денного світла одразу й не розгледиш. Але те, у що саме вони грають, помітно одразу, адже яскраві заставки на моніторах доволі специфічні - як у "одноруких бандитах". Загалом у приміщенні досить таки людно, чоловік 20, як мінімум.

Підходжу до жінки-адміністратора, що саме жваво приймає купюри з рук охочих зіграти, і роблю вигляд, що мені життєво необхідний Інтернет. Проте жінка не без здивування повідомила, що "такого у них нема". На питання, які ж тоді види послуг надає заклад, жінка лиш ще більше здивувалася, а відповідь дати так і не змогла. На усі подальші питання вона вже не відповідала, переконуючи, що надто заклопотана, і продовжила активно приймати ставки в азартних відвідувачів, серед яких, до речі, були і неповнолітні.

Я ще кілька хвилин роблю марні спроби звернути на себе увагу адміністратора, а далі, уже вийшовши на вулицю, заводжу розмову з двома завсідниками, що саме припалили по цигарці. Кажу: "Як же так, коли гральний бізнес заборонений?". Парочка мої слова тут же відверто взяла на кпини, мовляв, ігровий зал в Івано-Франківську знайти не важче, ніж пивний магазин.

Хлопці переконують: усі липові "інтернет-клуби" з яскравими вивісками - це підпільні заклади з азартними іграми. Мої нові знайомі розповідають навіть про підпільне казино біля ТЦ "Велес", що працює в закритому режимі, замасковане під більярдний клуб. Проте туди потрапити не так легко. При вході до приміщення діє так званий фейс-контроль: пускають усіх тільки по сигналу дзвінка, перед тим пильно роздивившись у камеру над входом. Тож дістатися на "територію азарту" можуть тільки свої, добре перевірені люди.

Епідемія лудоманії

Ігрову залежність, або так звану "лудоманію" умовно можна розділити на три стадії. Перша - особи, що грають за компанію. З цього, до речі, починають майже всі заядлі ігромани. Але якщо після першої сотні програних гривень азартникам, що грають разом з "друзями", вдається зупинитися, значить пронесло. А от ті, хто не змогли вчасно сказати собі "стоп", переходять у другу стадію ігрової залежності. Вони починають програвати великі суми, часом і тисячі гривень. І остання стадія - залежність, що робить гравця схожим на алкоголіка чи наркомана. Як тільки у такого молодика в руках опиняється хоч кілька гривень, він одразу несе їх у клуб, часто нехтуючи потребами сім’ї, залазячи в борги та набираючи кредитів.

Скільки саме людей сьогодні страждає від лудоманії - достеменно не відомо. Офіційної статистики жертв "індустрії розваг" в Україні немає. Але за даними, що публікували українські газети напередодні заборони грального бізнесу у 2008-2009 роках, на той час кожен десятий українець був постійним відвідувачем залів ігрових автоматів. Кожен третій грав у азартні ігри не рідше одного разу на місяць, а запеклими ігроманами себе вважали 3% наших співвітчизників - тобто 1,4 млн людей.

Сьогоднішній показник, навіть дуже приблизний, назвати не береться жоден експерт, та й, власне, кількість нелегальних закладів, в яких грають на гроші, - загадка. У нашому місті, в центральній його частині, під час звичайної прогулянки, навіть не заглядаючи по закапелках, таких можна нарахувати не менше десяти та ще по кільканадцять у кожному з районів міста. Спустити за один вечір у такому клубі можна від 20-30 грн (це мінімальна ставка) до необмеженої суми, яка сягає часом десятків тисяч гривень.

Розслідують, тому не зачиняють

І самі азартники, і їхні близькі, словом, усі, з ким мені довелося спілкуватися на тему нелегального ігрового промислу, у функціонуванні гральних клубів в один голос звинувачують правоохоронців. Мовляв, вони умисне "не помічають", більше того - "кришують" таку діяльність. Бо чому інакше, спитати б, заборонені ігрові зали уже й не ховаються? А якщо хтось не бачить порушення закону, значить комусь це вигідно.

У міліції переконують: бути такого не може, і посилаються на статистику. Мовляв, в області лише з початку року відкрито 46 кримінальних проваджень за статтею 203-2 КК України "Зайняття гральним бізнесом". А внаслідок обшуків за шістьома адресами в Івано-Франківську, гральні клуби знищили "з потрохами", вилучивши звідти не лише комп’ютерне обладнання, але і всі документи та договори.

У секторі зв’язків з громадсь-кістю УМВС в Івано-Франківській області пояснюють: мовляв, із гральним бізнесом боротися можна двома шляхами. По-перше: шляхом прямого виявлення, коли міліціянти заходять у сумнівний заклад, просто виносять звідти всі комп’ютери і направляють їх на експертизу. Однак, такі справи зазвичай перспективи завершення і направлення до суду стосовно саме їхніх організаторів не мають, і завтра клуб відкриється в іншому місці. Тобто, такий варіант найпростіший, але він не ефективний.

На відміну від другого - аналітичного шляху, кажуть міліціонери, тобто збирання відомостей про самих організаторів, чим прикарпатські правоохоронці і займаються. Але недолік такого підходу у тому, що, аби вивести на чисту воду очільника підпільного грального клубу, потрібен час, адже усі вони, як правило, з кримінального середовища. Тому, стверджують борці з нелегальним азартом, незаконний бізнес поки що неможливо викорінити остаточно. 

Проте у секторі зв’язків із громадськістю обласного УМВС запевняють: реагують на всі без винятку факти порушення закону "Про заборону грального бізнесу". Словом, там, де є гральний бізнес, проводяться слідчі дії, тож рано чи пізно такі заклади зачинять усі - обіцяють правоохоронці.

А пришвидшити цей процес могли б і самі громадяни, додають міліціянти, якби не лише зверталися у міліцію, але і співпрацювали з правоохоронцями. Мовляв, ніхто не хоче сказати, що "я грав" чи "мій син грав", щоб задокументувати факт надання послуг грального бізнесу. Довести без доброї волі це дуже важко.

Проблема - у законодавстві

Загалом шукати крайніх у "процвітанні" чорного грального бізнесу можна довго, але очевидно, що тут "собака зарита" саме у вітчизняному законодавстві. Сьогодні серед українців все частіше звучать думки про те, що із "гральним табу" у 2009 році в уряді поквапились. Мовляв, тотальна заборона на азарт обернулася його буйним розвоєм, бо, фактично, лише звільнила організаторів від сплати мільйонних податків. Отож потрібно або ще тугіше "закрутити гайки" в законі про заборону, або ж частково легалізувати азарт. Тоді він сам по собі вийде "з тіні".

Але нові закони в цій царині у парламенті ухвалювати поки не поспішають, хоча і пробували вже не раз. З часів заборони азартного бізнесу 2009 року депутати Верховної Ради попереднього 6-го скликання від різних політичних сил один за одним подали на розгляд своїх колег аж п’ять тематичних законопроектів. Щоправда, жоден із них народні обранці так і не ухвалили. Документи були різні: як за обсягом, так і за ідеями - де саме ігрові зони повинні міститися або скільки років має виповнитися гравцям. Хтось виступав за взаконення азартних ігор через мережу Інтернет, дехто - за їх заборону. Були навіть пропозиції створити в Україні свій "Лас-Вегас", об’єднавши територію Буковеля, Трускавця, Моршина, Мукачева, селища Славське та Автономної Республіки Крим (крім Севастополя) та оголосивши їх "єдиною територіальною спе-ціальною гральною зоною".

Депутати чинного скликання поки зареєстрували лише один законопроект стосовно азартних ігор. Його автор - "регіонал" Олег Царьов пропонує дозволити гральний бізнес у казино при готелях. Проте на організацію ігор з використанням ігрових автоматів, інтерактивних ігор, а також ігор, які передбачають внесення плати за участь у них електронними платежами - зберегти заборону. Наразі подальша доля цього законопроекту, як і грального бізнесу загалом - невідома.