Минуло вже більше тижня, а віз і нині там

Зичайно, набагато приєм­ніше сидіти в теплих ка­бінетах і казати, що немає ко­штів для того, аби щось робити в місті, але навіть за відсутнос­ті коштів можна було б принай­мні стежити за безпекою та еле­ментарним порядком, адже для цього додаткових коштів не по­трібно.

До чого таке обурення? А все дуже просто. Я живу біля пар­ку Трильовського і щодня прогулююсь з онуками територією парку. Десь понад тиждень то­му на центральній алеї парку, яка веде до згорілого кінотеатру "Комсомолець", вітер зламав де­рево, але лише наполовину, і воно впало на пішохідну доріжку. Прохід під ним залишився, і до­рослі можуть вільно проходити, але чи безпечно це для життя?

Я сподівався, що принаймні двірники мали б про це сказа­ти керівникам і дерево мали би прибрати…

Та, як бачу, віз і нині там. Керівників у нас багато, а роби­ти ніхто не хоче. Дерево створює небезпеку для перехожих, адже за день під ним проходять сотні коломиян, і кожен ризикує отримати удар по голові. Особливо серце болить за близьке розта­шування дитячого майданчика, адже, не доведи Господи, дере­во впаде на дитину!

Шкода, що міська влада ба­чить проблеми в парку лише то­ді, коли треба гроші освоїти, а про щоденне життя містян вона абсолютно не дбає!

Звертаюсь до владних мужів Коломиї зі шпальт вашого тиж­невика, бо, схоже, його вони якраз і читають, адже і ларьок прибрали, і будівельний тунель зник… Сила журналістського слова на сторінках газети щось та й важить… Може, і моє слово щось змінить…