Я – особистість! або Як пережити перехідний вік

Підліток - це серйозний неспокій для батьків і величезна проблема для нього самого. Батьки часто просто не розуміють, куди поділося їхнє слухняне чадо, та звідки взявся цей конфліктний агресор.

Як знайти спільну мову із підлітком, "Репортер" спробував дізнатись у фахівців обласної психоневрологічної лікарні № 3. І вийшло не просто інтерв’ю, а цілий круглий стіл. Крім журналіста, в ньому взяли участь: Наталія Стрільців, заступник головного лікаря та в.о. завідуючої дитячого відділення; Оксана Чайка, завідувач відділенням медико-психологічної допомоги та соціальної реабілітації, Марія Микитюк, дитячий психолог.

- Отже, чим особливо характерний перехідний вік?

Оксана Чайка: Це період формування особистості. Перед дитиною стоїть питання - хто я, який я? Це перший явний виклик батькам про свою свободу, утвердження незалежності. Плюс гормональні бурі. Усе це спричиняє емоційну розбалансованість. Часто у підлітка виникає невизначеність - куди мені піти? І дитина йде туди, де їй добре. Якщо батьки її не розуміють, то вона іде у групу, яка сприймає її такою, яка вона є, часто це може бути "вулиця".

Наталія Стрільців: Дитина взагалі характеризується емоційною нестійкістю, а в підлітковому віці вона стає ще більш ранимою. Те саме щодо контролю - тепер він має бути особливим. Конт­ролювати повинні батьки, а не школа.

- Через це проходять усі підлітки?

Оксана Чайка: Так, просто інтенсивність різна. У деяких сім’ях підліток переживає це абсолютно безболісно. Треба у першу чергу говорити про сім’ю - які умови у ній склалися, які моделі поведінки взяла дитина, який там стиль виховання. Там, де батьки повністю заперечують думку підлітка, а ставлять тільки свої умови, відбувається відчуження дитини, вона хоче якнайшвидше піти звідти. Народжується такий феномен, як брехливість, це дуже притаманно підліткам. При чому часто брешуть так, що самі у це вірять.

- Які ще ознаки?

Наталія Стрільців: Жорстокість, агресія. Самоконтроль у підлітків слабший, ніж у дорослих. Дитина керується емоціями, бажання самоствердитися штовхає її на конфлікт.

Оксана Чайка: Тут треба говорити і про суїцид. Це також прояв агресії, вже до самого себе. Підлітковий період цим досить характерний. Підлітка найважче "прорахувати" - ти говориш з ним, він з усім погоджується, але якийсь маленький імпульс, і дитина вже накладає на себе руки.

- А гормони, перший секс?

Наталія Стрільців: З дітьми треба про це говорити. Бо як ти починаєш загортати тему в папірці, то дитина тобі цим і поверне, буде завертати свої проблеми й негаразди у ту ж обгортку. Батьки мають розуміти, що то є невід’ємна частина життя, тим більше нині є повно літератури, яку можна порадити дітям.

- Говорити - це одне, а коли дізнаєшся, що твоя 15‑літня донька веде повноцінне статеве життя?..

Оксана Чайка: Спершу треба дати раду своїм емоціям, як я кажу - переговорити з кращою подружкою. А потім проговорити з дитиною: з’ясувати, який рівень тих стосунків, що вона знає про безпеку і т. д. Піти до гінеколога. Не засуджувати й нічого не домальовувати у своїх фантазіях. Усвідомити, що дитина виросла, проаналізувати, чому у їхній сім’ї "це" сталося так швидко. "Пам’ятай, це має статися на красивому ліжку з коханою дівчиною", - так казала одна моя знайома своєму сину. І це дуже добре. Бо є такі мами, які кажуть: хай тренується. Все йде з сім’ї.

- З навчанням теж проблеми?

Оксана Чайка: До підліткового віку діти вчаться в силу закладених у них задатків, а підліткам вже потрібна мотивація. А от ту мотивацію дуже важко сформулювати, "Вчися, бо воно тобі треба буде у майбутньому", - далеко не завжди помагає.

Марія Микитюк: Для дитини треба бути авторитетом і вміти показати, що йому це буде треба. Для кожного випадку необхідно знайти свої аргументи. А взагалі-то треба розібратися, чому дитина не хоче вчитися. От нині у мене були пацієнти - дитині з низьким рівнем інтелекту батьки поставили таку високу планку, що це привело їх до психолога. Може, й ваша дитина просто не може дотягнути до поставленої вами планки?

- А система покарань і нагород?

Оксана Чайка: Всі ми - люди, сердимося, кричимо, можемо й різкою потягнути. Батьки мають зрозуміти, що покарання - це у першу чергу приниження. Зазвичай усі відхилення у дорослих з того, що у дитинстві вони відчули якесь приниження. Щодо системи заохочень, тут головне не переборщити, бо потім за будь-яку послугу доведеться платити. Певно, кожен із батьків знає свою дитину і знає, чим її можна заохотити. Головне - аби батьки розуміли, чому так сталося. А для цього потрібна довіра.

- Як її заслужити?

Оксана Чайка: Власний приклад - це раз. От ти сто разів сказав сину - будь чесним, а він чує, як ти по телефону обманюєш колегу. Його поведінка буде ідентичною. Друге - дитина має знати, що коли вона розповість про свій вчинок, то, можливо, буде покарана, але не засуджена, не знецінена, не почує "після цього ти є ніхто".

Наталія Стрільців: Взагалі, виховний інститут - надзвичайно складний. Немає готового рецепту. Батькам треба вчитися, головне - хотіти знайти рішення, зрозуміти свою дитину.

- А якщо просто перечекати, може переросте?

Оксана Чайка: Кожна ситуація індивідуальна. Але наслідки чекання можуть бути негативними - алкоголізм, наркоманія, проституція, раннє народ­ження дітей. А найгірше, коли дитина неконструктивно проходить через підлітковий період, формується з певними психологічними порушеннями: виникає низька самооцінка, не вміє ставити цілі й досягати їх, будувати правильні стосунки з оточуючими. І це може призвести до виникнення психічних захворювань. Одним із правильних виходів із цієї ситуації є звернення до фахівців (психолога, психотерапевта, психіатра).