А бодай тобі… або Коли краще змовчати

«Най би тебе качка копнула», «аби тебе шляк трафив», «аби тебе нагла кров заллєла», — певно, кожен із нас не раз чув ці прокльони, або й сам спересердя кидався ними. На фоні масної лайки, яка нині лунає чи не на кожному кроці, вони виглядають мало не безвинними чи навіть колоритно-красивими. Але що й на кого насправді ми притягуємо цими словами?

Було б смішно

В українській літературі найколоритнішою майстринею цього жанру заслужено вважають Дов­женкову бабу Марусину із «Зачарованої Десни». «Вона проклинала все, що попадалось їй на очi, — свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пiрата, щоб не гавкав i не гидив, дiтей, сусiдiв», — пише Довженко. Проклинаючи, баба Марусина видавала просто чудеса креативності, зверталася навіть до Матері Божої та святих: «Мати Божа, царице небесна, — гукала вона в небо, — голубонько моя, святая великомученице, побий його, невiгласа, святим твоїм омофором! Як повисмикував вiн з сирої землi оту морковочку, повисмикуй йому, царице милосердна, i повикручуй йому ручечки й ніжечки…».

У школі всі читали ці уривки й, певно, по-доброму посміхалися. Як подекуди сміємося і з прокльонів пізніших часів, як то радянських — «аби ти жив на одну зарплату» або «щоб ти вийшла заміж за інженера». Або ж нашої прикарпатської качки, яка має когось там копнути. Зачасту навіть не замислюючись, чого насправді цим бажається. А бажається найгіршого — аби людина лежала такою безпомічною чи взагалі мертвою, щоб навіть качка могла об неї перечепитися.

Письменник Степан Пушик здавна відомий збиранням фольклору. Давненько уже в інтерв’ю одній всеукраїнській газеті він розповів, що збирає і прокльони, навіть думає видати збірку — не для широкого загалу, для науковців.

«Перед тим, як дружина почала набирати прокльони, я покропив комп’ютер свяченою водою, а згодом пішов у церкву і поставив дві свічки. Проте на початках таки трапилася оказія — зник набраний текст. Мабуть, така сильна в тих приповідках енергетика», — ділився Пушик з читачами. Відтоді минуло п’ять років, але тієї збірки світ так і не побачив. А сам письменник сьогодні навідріз відмовляється говорити на цю тему. «Нащо вам того, людям нині і так жити важко, то не є добре», — твердо стоїть він на своєму.

Нам удалося знайти у Верховині чоловіка, який записує гуцульські прокльони. Музикант Іван Семенюк ставиться до цієї теми спокійніше, також планує надрукувати свій доробок. Каже, нині має вже 45 римованих стовпчиків із прокльонами. Пан Іван довго читав нам ті рядки. «Щоби ти три рази горів, а три будувавси. Щоби з долгів не вилазив, та й в старці подавси», «Бог би тебе з ласки здоймив та й твою родину, щоби голод запанував над твойов маржинов», «А хлопці щоб ся не женили, були парубками. А дівки сі не віддали, стали покритками», — ось тільки дещо з почутого. І хоча він кілька разів наголошував, що без адреси, лише фольклор, та після розмови чомусь почала боліти голова…

«Дехто сміється, а дехто каже, що я здурів на голову, — жартує пан Іван. — Дехто у то вірит, а дехто нє. Але обов’язково напишіть, що клєсти не можна, бо то гріх».

З твого писка – у твої груди

Навколо прокльонів у народі є багато вірувань. Найбільшу силу, кажуть, має прокльон матері. Але діє він лиш на того, хто чує за собою провину. Захиститися від прокльонів можна таким нехитрим рецептом — промовити «З твого писка — тобі в груди».

Сучасні люди, які працюють з тонкими матеріями, також стверджують, що прокльони мають силу. «Але тільки тоді, коли людям є чого боятися, й вони пускають у свій простір таку програму, — говорить біоенергетик Олександр Корицький. — Це часто буває, коли людина, на яку шлють прокльони, сама вже посилала їх».

Якщо вже впустили прокльон у свій простір, то його дія може проявлятися по-різному, продовжує біоенергетик. Вважається, що вчепитися прокльон може з двох боків: зверху, зі сторони голови (чакра Сагасрара або українською Вінцева, Джерело), або знизу, з нижньої точки тулуба (чакра Муладгара, українською Корінна, Витік). Можуть перекрити енергію або ж відтягувати на користь того, хто проклинав. Перші ознаки такі: зверху — головні болі, високий тиск, погіршення зору, слуху, мовлення, неприйняття їжі або зниження апетиту, знизу — розлади травлення, закрепи, діарея, низький тиск, зниження імунітету, проблеми з потенцією.

«Наслідки залежать від сили прокльону — це об’єм енергії, який людина кидає, — каже Корицький. — Якщо це лише слова й нічого більше не відбувається, то прокльон може й не долетіти. Якщо ж людина вкладає велику частину своєї життєвої енергії в цей процес, аж відчуває слабкість від зробленого прокльону, то «жертва» може і знепритомніти».

Існують активні засоби захисту від прокльонів, вони можуть зменшити удар, запевняє біоенергетик. «Якщо до вас летить така річ — зверніться до Бога у будь-якій його іпостасі (Ісуса, Марії, Природи, Всесвіту) і попросіть допомоги, — каже він. — У християнстві ця формула звучить «Прости їм, Господи, бо не відають, що творять».

Є й люди, яким прокльони не страшні. Це ті, які дотримуються заповідей, законів Всесвіту. «Хто здоровий, і не має ран на руках, той може отруту і в руках нести» — так говорять духовні джерела, — каже Олександр Корицький. — Якщо ж відчуваєте, що, можливо, допустили прокльон у свій простір, то сходіть до церкви, помоліться, сходіть на природу, пообнімайтеся з улюбленим деревом, зливаючись з ним, походіть босим по траві, снігу — земля зніме навантаження».

До речі, підтверджує він і народне вірування у те, що прокльон завжди вертається до того, хто його посилає. Як тільки він відпрацьовує свою програму, йому кудись потрібно діватися — він і повертається до «господаря». Тільки ще сильнішим.

Кому молитеся?

«Клясти — то є гріх тяжкий, з уст людини має виходити лиш молитва і добре побажання, — каже отець Василь Коваль із Перегінська Рожнятівського району. — Бо є такі дні, що таке можна сказати і так може статися. Прокльони — то молитва дияволу».

До цього священика уже 18 років приходять люди по допомогу, вірять, що він має дар зцілювати та виганяти злих духів. «Чи мав хто хворобу від прокльону, не відаю, то один Господь знає, — каже він. — Бо не можна лізти у душу та випитувати. Наше діло просити Бога, аби дав полікувати і спасти».

Отець також каже, що прокльон може вернутися до того, з чиїх уст він вийшов. А якщо людина чесно живе, ходить у церкву, старається приймати святі тайни, то до такої людини воно не пристане. Бог її вберігає від усякого зла.