друкувати


В Україні - майже 2 мільйона офіційних психів

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2012-08-17 12:45:35

Кажуть, божевільні зустрічаються скрізь, але помітно це стає лише в спеціальній клініці. Психічне здоров'я стало гострою проблемою як для України, так і для всього світу.

За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров'я, душевні розлади до 2020 року увійдуть в п'ятірку причин втрати працездатності. Тим часом гострий психоз вже третій в рейтингу хвороб, які "косять" людство.

В Україні ж за останнє десятиліття, згідно з даними МОЗ України, інвалідів через нерви побільшало на понад 8 тисяч людей.

Найпоширенішою причиною розладів лікарі називають тривогу і депресію через труднощі з роботою. Розбещені діти олігархів страждають від багатства батьків. А традиція приправляти біду горілкою тільки породжує нові болячки.

Українців "косить" депресія, горілка і гроші

За даними МОЗ України, допомоги психотерапевта нині потребують понад 1,7 мільйона українців. Тобто 2,5% населення країни. Тож виходить, що за десятиліття душевно хворих дещо поменшало — приблизно на 30 тисяч. Однак це лише ті, хто звернувся зі своїми серйозними проблемами у спеціальні клініки. Точну ж кількість хворих назвати важко.

Водночас колишній дисидент та політв'язень, психіатр, президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман зауважує, що МОЗ не має статистики з приводу звернень українців до психологів чи психотерапевтів.

Що ж стосується психіатрії, то він зміг назвати тільки одну точну цифру. За словами Глузмана, у 2004-2005 роках вони спільно з американцями завершили дуже серйозне дослідження всього українського населення на тему: "Вивчення розповсюдженості психічної патології серед громадян України".

З'ясувалось, що 80% носіїв достатньо серйозних психіатричних патологій – люди з важкими депресіями, суїцидальними думками, алкоголізмом, ніколи не звертаються до лікаря. І це приблизно показники Африки. У розвинених країнах навпаки – 80% таких людей звертаються, а 20% ні.

Однак фахівці кажуть: пацієнтів у психіатрів більшає. Однак це лише свідчить про поліпшення справ із психологічним здоров'ям країни.

"За радянської влади люди дуже добре розуміли, що краще не йти з подібними проблемами до лікаря, тому що це буде зафіксовано, може потім позначитись на кар'єрі твоїй і твоїх дітей. Звертались тільки у крайніх випадках, коли було вже несила терпіти. Зараз ментальність змінилась. Ми перестали боятись говорити про себе і свої проблеми вголос комусь чужому", - пояснив ТСН.ua Глузман.

Він підтверджує – кількість людей, які наважуються звернутись до спеціаліста зі своїми проблемами, збільшилась.

"Насправді ми бачимо ріст, змінюється ставлення до психотерапії. Однак те, що зростає кількість, не означає, що зростає потреба. Потреба була раніше така ж, як і зараз", - зазначив Глузман.

У свою чергу доктор психологічних наук, завідувач відділу психологічної освіти Інституту педагогічної освіти дорослих Національної академії наук України Едуард Помиткін додає, що, приміром, у США кожна сім'я має свого лікаря, до якого звертається.

"І це нормально. У нас теж поступово до цього йде", - прогнозує він.

Найчастіше українці страждають від ігроманії, залежності від інтернету та депресії – здебільшого через постійні стреси, труднощі з працевлаштуванням або втратою роботи.

"Якщо я набув професійної ідентичності, а технології змінилися і мене викинули на вулицю, то я знову маю пройти те ж саме — пережити депресію й знайти шлях де себе, навчитися чомусь новому," - зазначив психотерапевт Володимир Погорілий в інтерв'ю для сайту "День".

Ще одна поширена причина психічних розладів — всім відома "білочка". Через труднощі українці традиційно шукають заспокоєння у алкоголі. Чи на крайній випадок - у наркотиках, які до добра не доводять. Щороку МОЗ України фіксує 700 тисяч українців, які вдаються до такої "душевної терапії". Або ж ігнорують консультацію у лікаря і самі обирають препарати для лікування.

"Часто люди йдуть собі в аптеку, купують якісь препарати і приймають їх. При цьому вони ж не знають, які речовини у цих препаратах і як вони діють," - додає Едуард Помиткін.

Окрема категорія пацієнтів — діти українських багатіїв, в яких виникають проблеми саме через гроші батьків, - кажуть лікарі. Через задоволення всіх примх з дитинства такі особистості не можуть пристосуватися до навколишнього світу.

Люди бояться "психушок"

Разом з тим українці готові при найменшій сверблячці брати лікарняний і йти до будь-якого лікаря окрім психотерапевта чи хоча б на консультацію до психолога. Причина проста: ніхто не хоче здатися "не таким, як інші".

"Мої колеги кажуть, що радять своїм пацієнтам звернутися до терапевта. Однак ті обурюються: "я що, ненормальний?" - розповідає психотерапевт Володимир Погорілий.

Те, про що каже Погорілий, підтверджують слова простих українців, з якими поспілкувався ТСН.ua. 41-річна киянка Ірина каже, що до психотерапевта зі своїми проблемами ніколи не ходила і наврядчи змінить свою думку.

"Мабуть це відголосок часів СРСР, коли нормальну людину могли запроторити до психлікарні. Тому люди боялись – а раптом почнуть вважати психом. І зараз у нас не це не прийнято… Треба приховувати, якщо ходиш, бо люди подумають, що ти ненормальний", - пояснює Ірина.

Якщо ж у неї з'являється потреба поговорити з кимось про свої проблеми, Ірина поговорить із подругою або швидше зайде на якийсь форум в інтеренеті, де люди обговорюють подібні проблеми чи можна анонімно отримати консультацію психотерапевта.

А у випадку, коли проблема серйозніша і одними розмовами не обійтись, вона отримає консультацію у психотерапевта з приводу ліків через свою знайому, яка працює в лікарні. Або ж у крайньому випадку звернеться до невропатолога, чия професія не так "лякає". 

Також Ірина вважає, що до психотерапевтів звертаються або заможні українці, або ті, хто дуже відповідально ставиться до свого здоров'я, або ж молодь, у якої немає за плечима радянського досвіду і радянських "страшилок" про них.

Однак у молоді інша проблема. 23-річна донеччанка Ганна каже, що готова ходити до психотерапевта. Бо має потребу іноді спілкуватись із професіоналом, який до того ж не знає тебе як "облуплену" і не є особою зацікавленою.

"Але я не знаю, де шукати психотерапевтів – не можу ж я ходити по лікарні і питати, де тут психотерапевт. Бо скільки бувала в лікарнях, на очі таблички із написом "психотерапевт" не траплялись. Із моїх знайомих до них ніхто не звертався, ніхто про це не говорить. Тож я не знаю, який психотерапевт може мені підійти. Мені не вистачає інформації", - каже донеччанка.

"Якщо у мене є проблеми, я йду до подруг. Тож подруги – це мої психотерапевти", - підсумувала вона.

Дві великі різниці

Проблему поінформованості визнають і самі лікарі. Однією з основних проблем вони вважають те, що через закритий тип лікування про психіатричні клініки склався стереотип в'язниці, де з людьми чинять бозна що.

Глузман наголошує, що треба розділяти психотерапію і психіатрію. Психотерапевти здебільшого надають допомогу загалом психічно здоровим людям, які мають якісь проблеми чи опинились у важкій ситуації.

"Психотерапевти підтримують словом, спеціально створеними для цього техніками. Але не лікують серйозну психічну патологію. І не повинні. Їхні пацієнти - це не носії серйозної психічної патології. Якщо вона є, там потрібна допомога лікаря-психіатра і медикаменти, бо погладити по голові чи роботи словом для таких пацієнтів недостатньо", - пояснює психіатр.

Однак, навіть якщо українці з'ясують для себе різницю між психіатром і психотерапевтом, останніх їм знайти буде дуже нелегко.

Глузман приводить сумні дані - скільки в Україні є психотерапевтів, ніхто не знає. Бо психотерапія у більшості своїй – це приватний бізнес, і нею займається велика кількість людей, які взагалі не мають права цим займатись.

"Насправді у нас і законодавства всерйоз немає. Це велика проблема. Тому є велика кількість шахраїв, псевдоцілителів із псевдовміннями і псевдодипломами. У нас психоаналітиків вже здається тисячі. Але насправді реально працюючих за сучасними методиками може кілька десятків. Ми ще не підійшли до того стану, в якому знаходиться цивілізоване суспільство, щоб були якісь нормативні положення", - каже Глузман.

Однак, визнає він, насправді держава і не повинна втручатись у роботу психотерапевтів. Самі по собі психотерапевти повинні створювати серйозні організації, які будуть піклуватись і контролювати якість послуг її членів, бо інакше до них буде погано ставитись населення.

"Так відбувається у цивілізованих країнах. Думаю через якийсь час до нас це теж прийде", - оптимістично прогнозує психіатр.

Що ж до "приватності" психотерапії, то на його думку, вона і має бути такою. За словами Глузмана, люди самі оплачують спілкування з цими фахівцями.

"Навіть у такій країні як Великобританія держава через страхові компанії надає таку допомогу тільки за вираженої патології. Там в рамках державної оплачуваної медичної допомоги є тільки одна психотерапевтична техніка – вона називається когнітивно-поведінкова терапія. Англійці пояснюють, що ця техніка має найбільш виражений вплив", - розповів він, додавши, що і в інших країнах Заходу психотерапія є приватним бізнесом.

У більшості випадків люди віддали б перевагу психологу, зауважує він. Але психологія здебільшого – це теж приватна практика, бізнес. Психіатра ж можна знайти у лікарні чи диспансері. У лікарнях немає психотерапевтичних послуг. Тільки на етапі, коли хворого вже пролікували, його стан покращився і йому допомагають повернутись до нормального життя.

"Психотерапевтичні сеанси – це не функції психіатра, він не має їх проводити. Бувають винятки, але це неправильно. Первинна психотерапія має надаватись в амбулаторних умовах, в якомусь офісі, а не в лікарні. Люди з проблемами, аби просто про них поговорити, до психіатра не підуть. Вони розуміють, що їм потрібна допомога, але не у закритому відділенні з гострими хворими. Тому людина піде хіба що до якоїсь ворожки, до бабусі чи екстрасенса", - каже він.

На його думку, коли в Україні нарешті запрацює страхова медицина, мають зібратись медики, юристи, економісти і визначити, яка психотерапевтична техніка може бути дана українцям безкоштовно. Всі інші техніки мають бути платними. І тоді вже людина зможе обирати, де вона хоче отримати допомогу і якого штибу. 

Однак люди і їхні проблеми не можуть чекати, поки Україна "дозріє" до вирішення цього питання на загальнодержавному рівні. То що ж українцям робити зараз? Глузман радить просто "ходити і питати" – інакше як через відгуки реальних пацієнтів гарного фахівця не знайти.

"Ця проблема стосується не тільки психотерапевтів. У вас немає гарантії якості роботи лікаря будь-якого фаху. У Мінздоров'ї є підрозділ, який має контролювати якість роботи лікарів. Але насправді контроль якості залежить від совісті. А совість - це дуже неконкретна річ", - підсумував він.

Джерело: ТСН