І.Пилатюк: Не втримаємо талант, то лишимося із посередністю

На сцені Івано-Франківської філармонії триває найстаріший в краї фестиваль професійної музики «Прикарпатська весна». Протягом десяти днів глядач матиме нагоду побачити й почути всі філармонійні колективи та познайомитися з митцями зі Львова, Одеси, Києва.

У п’ятницю шанувальників музики чекає зустріч із Новим міжнародним симфонічним оркестром «INSO-Львів» та піаністом з Німеччини Олегом Полянським. Другого фестивального дня відбувся концерт «Америка», в якому взяли участь бандурист-кобзар Юліан Китастий - американець українського походження, Юрій Яремчук - легендарний український кларнетист, представник академічного авангарду та вільний імпровізатор, Роман Рось - знаний джазовий музикант, львів’янин, котрий осів в Івано-Франківську, щоб організувати фести «Jazz Bez» і «Старе кіно по-новому», а ще - віджей-група «КУБ» та Ігор і Надія Євенки - дует «Діалоги» (акордеон, бандура).

Розпочав «Прикарпатську весну» найтитулованіший колектив філармонії - академічний камерний оркестр «Harmonia Nobile» (художній керівник - заслужений артист України Олег ўерета, концертмейстер - заслужена артистка України Наталія Мандрика) під орудою засновника й першого керівника цього колективу народного артиста України ігоря Пилатюка. Соло на скрипці виконав Назарій Пилатюк, володар Золотої медалі академії мистецтв України, лауреат міжнародних конкурсів.

Прозвучали «Пори року» італійського маестро епохи пізнього бароко Антоніо Вівальді та «Пори року» аргентинського композитора епохи модернізму італійця за походженням Астора П’яцолли. Їх розділяло понад два з половиною століття, П’яцолла був закоханий у творчість Вівальді і тому в його «Порах року» часом виникає тема «вівальдівської грози».

Пропонуємо нашим читачам ексклюзивне інтерв’ю з ректором Львівської національної музичної академії ім. М.Лисенка скрипалем професором і. Пилатюком.

- Ігоре Михайловичу, як диригент ви часто виступаєте з багатьма творчими колективами Львова - камерним оркестром «Академія», заслуженою капелою України «Трембіта», камерним оркестром «Perpetuum mobile», симфонічним оркестром академії, та не втрачаєте нагоди приїхати до Івано-Франківська.

- Щасливий виступати тут, де відбувалося моє творче становлення. Через вашу газету хочу передусім передати вітання своїм землякам. З Галичиною, вашою газетою і краєм мене пов’язують дуже багато приємних, щемких спогадів, незабутніх моментів, один з яких - створення цього оркестру, який сьогодні є єдиним з камерних оркестрів, котрий від дня заснування зберіг свій неповторний склад. Це люди, котрі уміють все, таких колективів більше в Україні нема. Їх треба берегти, надавати стипендії, а нині музикантам навіть скорочено доплати за звання «академічний». Але панове депутати цього не розуміють. Фінансове стимулювання творчого колективу у філармонії також відсутнє.

- У кожної людини є так звані «місця сили» - енергетичні острівки, де душа черпає духовну поживу.

- У мене кілька таких місць. Я сам про це якось думав і вам розкажу. Дуже для мене енергетично багатим є моє рідне містечко Бучач, де я появився на світ, де хрестився в Миколаївській церкві і виріс. Як не дивно, я дуже комфортно почуваюся в Швеції. Знаєте, коли я вперше туди приїхав, а бував я там безліч разів, то відчув, що та сувора й стримана природа мені дуже пасує і все я там розумію, і мені та вікінгівська аура дає енергію. Таким «місцем сили» для мене також є мій рідний Івано-Франківськ, не лише Івано-Франківськ, а й Прикарпаття, якому я віддав 18 років свого життя. І коли б мені хтось запропонував сюди ще раз поїхати, то ще раз би приїхав працювати. Мовлячи про енергетичні місця, я знаю, що для мене такими є церкви - наше енергетичне пристановище. Коли я задумався, де б я хотів відпочити, мати маленький відпочинковий рай, то я обрав глухе село на Рожнятівщині, котре називається Дубшари - село, прихилене до гір. Там я часом «ховаюся». Так виходить, що всі інші місця пов’язані з Прикарпаттям, бо для мене річки дуже багато що значать: люблю Дністер, Лімницю, Бистрицю. Я не лише скрипаль, а ще й захоплююсь риболовлею.

- Ви виплекали багато учнів, певна частина з котрих мала Божу іскру. Чому багато з них сягають своїх вершин не в Україні, а за кордоном? Ми можемо назвати івано-франківських вокалістку Ірину Житинську, піаністку Тетяну Дранчук, скрипаля Олександра Семчука. А ваш список, переконана, буде набагато довшим.

- Ви знаєте, це наша найбільша біда. Я маю можливість зустрічатися з високопосадовцями і завжди про це говорю. Коли до Львова приїздив Президент, він почув від мене: «Нам треба берегти талановиту молодь». Я наполеглива людина і тому продовжуватиму казати: не треба думати, що музикантами стають, ними народжуються, як і поетами чи фізиками. Є кілька державних програм - «Нові імена України» та інші. Але їх мало, це дещиця. Як не прикро, але все впирається в нашу бідність. Доки ми не пройдемо шлях реформ і на законодавчому рівні не захистимо талановитих митців, доти вони виїжджатимуть. Не можна за це осуджувати їх. Молодь хоче гідно заробляти.

- Ваш син теж свого часу працював концертмейстером у Польщі?

- Він має інший погляд на цю проблему, повернувся, бо не мислить себе без України. А я скажу вам, що дуже шкодую, що нема сьогодні в Україні моєї старшої дочки. Я вважаю, що це одна з найкращих на сьогодні музиканток, котру визнано у світі. Але, на жаль, вона додому приїжджає зі слізьми на очах, бо розуміє, що їй доведеться поїхати назад до Валенсії. Вона концертмейстер королівської опери, має прекрасні позиції, грає з видатними музикантами на одній сцені, товаришує з Плачидо Домінго. Але ж чому на очах у молодої жінки мають бути сльози? Хіба вона не потрібна Україні? У нас назріває криза викладачів. Ви розумієте?! Ще кілька років працюватиме моє покоління, а ті, хто має продовжити нашу працю, виїжджають. Що у наш час для молодої людини дві, навіть три тисячі? Анастасія моя каже, що якби вона тут мала хоча б половину того, що одержує за свою працю і талант у Валенсії, то жила би тут. Некоректно, звісно, з мого боку буде називати цифри. Якщо ми не стримаємо таланти, то залишиться посередність, а що посередність може змінити, яку країну збудувати?

- Ваш син Назарій за перемогу в конкурсі «Благословення скрипалевих рук» отримав автомобіль... І віддав його дитячому будинку? Що ви вкладали у виховання ваших дітей?

- Ми про це навіть не говорили. Я про те рішення не знав. Але мені було приємно, що молодий чоловік має велике серце. А у виховання дітей вкладали ми передовсім працю. Я вчив дітей багато працювати. У праці народжується істина. Талант без праці - абсолютний нуль, нереалізований талант - зброя проти людства.