Щеплення: краще запобігти, ніж захворіти

Отож робити чи не робити щеплення? Відповідь одна: робити — як дорослим, так і дітям. Чому?

Ми постійно контактуємо з патогенними мікроорганізмами, більшість з яких може швидко розповсюджуватись серед населення, викликати епідемії і пандемії (туберкульоз, холера, грип, ВіЛ-інфекція), призводити до смерті багатьох людей. У природі є тварини і комахи — джерело і переносники небезпечних інфекцій (кліщовий енцефаліт, хвороба Лайма, бруцельоз, сибірка, чума).

Ми хочемо мандрувати світом, відпочивати в різних екзотичних країнах, які нерідко є природною зоною для постійної циркуляції певних збудників (малярія, жовта гарячка). Нерідко доводиться працювати в таких умовах або місцевості, де можливий контакт із патогенними збудниками.

У сучасному світі існує ризик біотероризму.

Нам треба захистити наших дітей від інфекцій, від яких вони можуть померти, не доживши навіть до року.

Вакцинація — основний і єдиний, надійний і безпечний захист населення від інфекцій. За допомогою масової імунізації вдається навіть ліквідувати деякі з них. Так було викоренено натуральну віспу, в багатьох країнах — правець новонароджених, поліомієліт. Очікується сертифікація країн Європи як цілком вільних від кору, епідемічного паротиту, правця, дифтерії. Для цього потрібно, щоб 90-95% населення мали захисний титр антитіл проти таких інфекцій — колективний імунітет.

Згідно з наказом про щеплення Міністерства охорони здоров’я в Україні щеплення проводять за віком, за епідемічними показаннями для всього населення в ендемічних зонах і при загрозі епідемій, є рекомендовані щеплення для окремих професійних і соціальних груп населення, які наражаються на ризик зараження, є список необхідних щеплень за станом здоров'я людей, хворих на певні хронічні захворювання, на ВІЛ-інфекцію.

Особливо важливо захистити від інфекційних хвороб дітей. Цього не зроблять ні загартування, ні добре харчування. Дитина отримує щеплення від десяти інфекцій — гепатиту В, туберкульозу, дифтерії, кашлюка, правця, поліомієліту, гемофільної інфекції, кору, краснухи і паротиту. Проводять їх у поліклініці. Якщо дитина з якоїсь причини не отримала щеплення згідно з календарем, вакцинацію проводять за індивідуальним графіком.

Попри величезні здобутки в боротьбі з інфекційними захворюваннями, питання широкого застосування вакцин залишається складним. Користь кожної вакцини залежить від двох характеристик — імуногенності (здатності викликати утворення специфічних антитіл у захисній кількості) та реактогенності (побічні реакції й ускладнення). Технологія виробництва вакцин постійно удосконалюється, застосовуються сучасні методи очищення від баластних речовин, які власне і викликають побічні реакції. Процес утворення антитіл завжди супроводжується реакціями організму на збудника, котрий потрапляє в складі вакцини. Вони неминучі. Залежно від їх вираженості розрізняють поствакцинальні реакції й ускладнення. Реакція (почервоніння та ущільнення в місці введення вакцини, що зберігається дві-три доби, підвищення температури) може з’явитися у перші три дні у 80-90% щеплених. Це звичайна, нормальна реакція. Кількість сильних і середніх реакцій на АКДП не перевищує одного відсотка. Щоб запобігти ускладненням, лікарі мають правильно оцінити стан здоров’я людини перед вакцинацією, врахувати хронічні захворювання, протипокази до щеплень, оцінити придатність вакцини і правильно провести саме щеплення. Попри можливу побічну дію, користь від застосування вакцин незрівнянно вища за той ризик, якому піддається нещеплена людина. Краще запобігти, ніж захворіти.

О.Я. Пришляк, Доктор медичних наук, професор кафедри інфекційних хвороб ІФНМУ

Т.О. Нікіфорова, Кандидат медичних наук, доцент кафедри інфекційних хвороб ІФНМУ