Богдан Шиптур: Я — лише інструмент у Божих руках

4 серпня відзначає 60-ліття відомий композитор, голова Івано-Франківської регіональної організації Національної спілки композиторів України, викладач івано-Франківського державного музичного училища ім. Д.Січинського, заслужений діяч мистецтв України Богдан Шиптур. Напередодні ювілею він поділився своїми роздумами з читачами «Галичини».

— Митця, крім таланту, творить і його оточення. Кому завдячуєте своїм музичним поступом?

— Я народився в селі Радчі, яке здавна відзначалося сталими музичними традиціями. Тут духовно-просвітницьку діяльність проводив брат композитора Дениса Січинського, парох нашого села Еммануїл Січинський, також священик Остап Стернюк, який організував мішаний хор. Мій батько, Василь Шиптур, багато років працював художнім керівником сільського клубу, 1939-го заснував чоловічий хор, залучав мене до співу. У цьому хорі, вже під керівництвом Богдана Волосянка, я співав понад 25 років, виступав також із сольними інструментальними номерами, концертував по всій Україні та за кордоном, набирався неоціненного репертуарного та виконавського досвіду.

Впродовж навчання в Івано-Франківському музичному училищі я паралельно ще грав на весіллях, це було для мене музичними «народними університетами». Велике значення мала і зустріч з прикарпатським диригентом Михайлом Магдієм, який привернув мою увагу до фольклору.

Важливу роль у моєму становленні як композитора відіграв мій вчитель — видатний композитор, народний артист України, професор Львівської консерваторії Анатолій Кос-Анатольський. Уроки «львівської школи» — це і хорове аранжування у диригента Євгена Козака, «інструментовка» у композитора Романа Сімовича, сольфеджіо у музикознавця Зіновії Штундер.

— Композиторський факультет Львівської консерваторії був свідомим вибором?

— Я грав в училищі на валторні, але, «зірвавши губи», про кар’єру виконавця мусив забути. За порадою вчителів, вступив до Львівської консерваторії на підготовчий відділ композиторського факультету, до класу Кос-Анатольського. Вважаю за честь, що вчився разом із Володимиром Івасюком, Віктором Камінським, Богданом-Юрієм Янівським. Ми всі відчували великий вплив Анатолія Кос-Анатольського.

Після закінчення консерваторії я прийшов на роботу до Івано-Франківського музичного училища імені Дениса Січинського, де працюю досі. Серед моїх учнів — молоді композитори, які також продовжили навчання у Львові, — Віталій Маник, Василь Коваль, Яна Бобалік та інші.

— Які твори вважаєте знаковими у своїй творчості?

— Я завжди тяжів до програмної музики. Першим завданням у мого вчителя Анатолія Кос-Анатольського було гармонізувати народну пісню на вірш Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». Відтоді Шевченко став для мене поетом-символом. Всі наступні твори на його вірші знакові для мене. Це і «Мертвим і живимѕ», написана під впливом смерті В’ячеслава Чорновола, «Молитва до Богородиці», музика до вистави «Поет на Голгофі».

Важливою для мене стала і поетична творчість Володимира Сосюри. Свою першу хорову обробку для чоловічої капели села Радчі — «Червоний мак» — я написав на його слова у складний період, коли загинув мій рідний брат. Пізніше саме на слова Сосюри я написав пісні «Так ніхто не кохав» та «Любіть Україну», останню незрівнянно виконував, на жаль, покійний уже Ласло Габош.

Знакова у моїй творчості й поезія івана Франка. «Чому являєшся мені у сні», «Цвітко осінняя» — це твори, які я з глибокою шаною складаю у вінок Каменяреві.

З великою насолодою написав ряд творів на слова івано-франківських поетів, моїх добрих друзів — Степана Пушика, Романа Юзви, Ярослава Дорошенка, Галини Турелик, Ярослава Ткачівського, Любомира Кліща, Степана Дасевича, Ліліани Лавренюк, ірини Лембрик та ін.

Мені подобається писати твори, які швидко знаходять свою аудиторію і популярність. Серед таких жанрів — пісні та романси для соло, дуетів, хору. Проте з радістю пишу і фортепіанні твори, зокрема «Карпатська сюїта» започаткувала «гуцульський напрям» у моїй інструментальній творчості.

— Ваші твори звучали в Україні, Канаді, США, Німеччині та в інших державах. Хто був серед їх виконавців?

— Це передусім прикарпатські співаки, інструменталісти: Ласло Габош, заслужений діяч мистецтв України Михайло Сливоцький, народні артисти України Михайло Кривень, Володимир Пірус, Богдан Сташків, заслужені артисти України Тереза Кальмучин-Дранчук, Мирослав Петрик, Олександр Максаков, а також Богдан Грицишин, молоді виконавці Олександр Семчук, Наталія Шевченко, тріо бандуристок «Срібний передзвін» під керівництвом заслуженого працівника культури України Марти Шевченко, квартет «Коло» під керівництвом заслуженого працівника культури України Петра Чоловського, Гуцульський ансамбль пісні і танцю, заслужена чоловіча хорова капела с.Радчі під орудою заслуженого працівника культури України Богдана Волосянка, муніципальний хор «Галицькі передзвони», церковні хори «Кредо», «Кантемус». Серед інших українських виконавців — народний артист України Олександр Василенко, Державна хорова капела імені Л. Ревуцького, естрадно-симфонічний оркестр України під керівництвом Р.Бабича та ін.

— Ви глибоко віруюча людина, співаєте в церковному хорі «Кантемус» церкви Царя Христа монастиря отців василіян. Одна з частин вашої хорової кантати на вірші Романа Юзви «На крилах вічності» містить глибокі слова «Бог — це любов». Чи можна визначити ці слова як кредо вашого життя і творчості?

— Вважаю, що я лише маленький інструмент у Божих руках, виконавець волі Божої. Але цю волю треба цінувати і мати відповідальність за використання свого таланту. Треба мати що сказати людям. Моє духовне гасло — боротьба з фальшю. Фальш і гріх — як сестра і брат. Бог дає мені не лише талант творити. Я навчаю студентів інструментознавства, основ композиції та імпровізації. Це предмети, в основі яких — закони Божі, закони гармонії не лише музики, а й Всесвіту, звуки і тембри нашого життя.

Паралельно я настроюю фортепіано і роялі, і не соромлюся цієї праці. Це ж також значить, що борюся з фальшю, роблю звучання інструментів кращим, чистішим.

Для мене Бог, Україна, любов — нероздільні поняття. Я щиро кохаю свою дружину Любу. Вірність — це також протилежність фальші, це гармонія в душі.

— Ваш ювілей збігся з ювілеєм нашої держави. Двадцять років вашого життя — вже у незалежній Україні…

— Своїм подарунком Україні вважаю три альбоми-збірники авторських обробок українських народних мелодій для фортепіано, видані за підтримки Національної спілки композиторів центральним видавництвом «Музична Україна», альбоми «Пісні та романси», «Хорові твори», відеодиск з п’яти музичних картин «Через поле України ішла Божа мати».

До ювілею незалежності я написав пісню на слова Петра Гринчишина «Повстань, Україно, духом вознесись!», виходить відеодиск «Любіть Україну» з п’яти музичних кліпів моїх пісень — «Місто моє» на слова Я.Дорошенка, «Вечірня роса» на слова Л.Кліща, «Козак гуляє» на слова С.Пушика, «Так ніхто не кохав» і «Любіть Україну» на слова В.Сосюри. Хори «Галицькі передзвони» і «Кантемус» записали нові духовні твори — «Молитва до Богородиці» на слова Т.Шевченка, «Отче наш», «Збирай же дитятко, Маріє».

— Ви першим серед івано-франківських композиторів здобули професійну освіту, стали членом Національної спілки композиторів України. Підсумовуючи сьогодні свій композиторський шлях, які висновки робите для себе?

— Доля композитора — непроста, адже творчість треба поєднувати зі звичними побутовими проблемами, турботами про сім’ю. А часом найважче — не лише шлях до слухача і визнання, а й випробування славою. Я здобував популярність і визнання поступово. Симптоматично, що й почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України» я отримав з нагоди незалежності України і до свого дня народження в 2008 році. Найвища нагорода для мене — сльоза слухача, тиша в залі, коли, затамувавши подих, слухають мою музику. Можна купити звання, посади, але цього не купиш і не організуєш.

— Які ваші творчі плани на майбутнє?

— Є у моїх планах написання інструментальних, симфонічних творів. Зокрема, альбому фортепіанних творів, концерту для труби з оркестром, оперети на фольклорний сюжет. Для мене сьогодні взірець — творчість Миколи Леонтовича, який залишив по собі переважно камерні хорові твори, перлини української музики — обробки народних пісень. Хорові обробки — серед моїх найближчих завдань.

На майбутнє планую провести авторський акустичний концерт, а також видати для студентів підручник з основ імпровізації разом зі своєю колегою Галиною Максим’юк.